Групова оцінка особистості (гоо) як різновид соціально-психологічного методу

Способом отримання характеристики людини в кон­кретній групі на основі взаємного опитування її учасни­ків один про одного є метод групової оцінки особистості (ГОО). Розроблення методу пов'язане з прикладними дослідженнями в промисловій та організаційній психо­логії, де на його основі вирішують питання відбору і розстановки кадрів (О. Чугунова). Цей метод дає змогу оцінити наявність і міру вираженості (розвитку) психо­логічних якостей людини, які виявляються у поведінці та діяльності, а також у взаємодії з іншими людьми. Широке застосування ГОО з прикладною і дослідниць­кою метою забезпечує його доступність для користува­чів, можливість діагностувати ті якості людини, для яких відсутній надійний інструментарій (тести, опитувальники) тощо.

Психологічною основою ГОО є соціально-психоло­гічний феномен групових уявлень про кожного із членів групи як результат взаємного пізнання людей у процесі спілкування. На методичному рівні ГОО — статистична сукупність індивідуальних уявлень (образів), що фіксу­ється у формі оцінок. Психологічна сутність методу ви­значає межі його практичного застосування як прийому фіксації деяких відображених властивостей особисто­сті, рівня прояву її якостей, що оцінюється у конкрет­ній групі.

Процедура методу ГОО передбачає оцінювання людини за певним переліком характеристик (якостей) з використанням прийомів прямого бального оцінюван­ня, рангування, попарного порівняння тощо. Зміст оцінки, тобто сукупність оцінюваних якостей, зале­жить від мети застосування отриманих даних. Кіль­кість якостей варіює в різних дослідників у широкому діапазоні — від 20 до 180. Якості можна групувати в окремі смислові групи (наприклад, ділові та особистісні якості), а також застосовувати інші критерії поділу. Для отримання надійних результатів рекомендовано, щоб кількість суб'єктів оцінювання становила 7—12 осіб. Адекватність вимірювання за допомогою ГОО за­лежить від пізнавальних здібностей суб'єктів оцінки (експертів), особливостей об'єкта оцінювання і позиції (рівня, ситуації) взаємодії суб'єкта та об'єкта оцінюван­ня (О. Чугунова).

Спостереження як метод психологічного дослідження

Одним із основних методів психологічних дослі­джень є спостереження. Воно відрізняється від життє­вого спостереження тим, що дослідник спеціально пла­нує систематичне і цілеспрямоване сприйняття психіч­ного явища з метою пояснення його логічної природи. Важливого значення воно набуває в діагностуванні дітей як найскладнішої категорії досліджуваних. У 20-ті роки XX ст. російський учений Михайло Басов (1892— 1931) розробив методику психологічних спостережень. На відміну від щоденникових психологічних спостере­жень В. Штерна, Л. Бюлера та інших дослідників основ­ними принципами його методики були: максимально можлива фіксація об'єктивних зовнішніх виявів; спо­стереження цілісного безперервного процесу, а не його окремих моментів; вибірковість фіксування результатів (відповідно до завдань дослідження реєструють тільки важливе). М. Басов запропонував реєструвати не лише зовнішні вияви, а й внутрішні стимули, які їх зумовлю­вали, а також обставини спостереження.

Спостереження за виявами психічної активності і станами суб'єктів дослідження збагатило психологію інформацією про внутрішнє життя людини.

Спостереження — метод вивчення психічних особливостей інди­відів на основі цілеспрямованої фіксації проявів їх поведінки з метою аналізу, тлумачення і застосування для практичних потреб.

У науковій практиці виокремлюють обсерваційний метод спостереження, що полягає в поєднанні спостере­ження і самоспостереження (інтроспекції). Передумо­вами його є пасивність суб'єкта пізнання (відмова від втручання в досліджувані процеси для збереження при­родності їх перебігу); безпосередність сприйняття (спо­стерігається те, що відбувається «тут-і-зараз»).

Поза конкретними зовнішніми проявами неможли­во досліджувати внутрішню, суб'єктивну сутність мислення, уяви, волі, темпераменту, характеру, здібно­стей. Предметом спостережень є вербальні та невербальні акти поведінки, що проявляються в ситуації або середо­вищі і які необхідно чітко зафіксувати. Завдяки пра­вильно зафіксованим одержаним результатам отриму­ють характеристики інтелектуального й особистісного розвитку, динаміки досягнень, вираженості станів та ін. В інтерпретації даних спостереження важливу роль відіграють наукові знання, стереотипні судження, емо­ційне ставлення, ціннісні орієнтації тощо.

Досліджуючи поведінку людей, можна спостерігати:

- мовну діяльність (зміст, послідовність, трива­лість, частоту, спрямованість, інтенсивність);

- експресивні реакції (виразні рухи обличчя, тіла);

- положення тіла у просторі (переміщення, нерух­ливість, дистанцію, швидкість, напрямок рухів);

- фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари, спільні зусилля).

Важливе значення в цьому процесі має спостере­жливість — здатність, яка проявляється в умінні помі­чати основні, характерні, а також другорядні властиво­сті предметів і явищ.

Основними властивостями наукового спостереження є:

а) цілеспрямованість (спостерігач повинен точно знати і розуміти об'єкт та мету спостереження, за інших умов його діяльність перетвориться на реєстрацію окремих подразників, а істотного матеріалу не буде враховано);

б) систематичність (дає змогу розмежувати випадко­ве і типове, закономірне);

в) планомірність (реалізовує поставлену мету у від­повідях, як, коли, де, за яких умов здійснити спостере­ження);

г) аналітичність (не лише констатує факти, а й ви­являє і тлумачить їх психологічну природу);

ґ) реєстрація результатів (запобігає помилкам нам'яті, унеможливлює отримання суб'єктивних ви­сновків та узагальнень);

д) оперування системою однозначних понять, спе­ціальних термінів (сприяє точному і неамбівалентному позначенню матеріалу, який спостерігають, а також однаковому змісту інтерпретацій).

Наукове спостереження передбачає ймовірність іібігу отриманих дослідником у певних умовах даних із даними Інших дослідників, якщо вони працюватимуть в аналогічних умовах із тим самим об'єктом спостере­жень. Хоча результати наукового спостереження і по­значені певною суб'єктивністю, проте менше залежать від особистості спостерігача, ніж підсумки спостере­ження життєвого.

Метод спостереження має певні переваги і недоліки. До переваг спостереження як методу психологічного дослідження належать:

- значний обсяг інформації, яку збирають (забезпе­чує аналіз вербальної та невербальної інформації, дій, рухів, учинків тощо);

- збереження природності умов діяльності, у яких об'єкт спостереження почувається невимушене;

— можливість використовувати різноманітні тех­нічні засоби;

- необов'язкове отримання попередньої згоди до­сліджуваних.

До недоліків методу спостереження зараховують:

— підпорядкованість суб'єктивній позиції спостері­гача, оскільки результати залежать від досвіду, науко­вих поглядів, кваліфікації, інтересів, пристрастей, пра­цездатності дослідника;

— неможливість контролювати ситуацію, втручати­ся в перебіг подій без їх перекручувань;

— значні витрати часу через те, що дослідника ціка­вить не будь-який прояв поведінки досліджуваного, а конкретний, і він змушений очікувати тих форм поведін­ки чи психічних фактів, яких він потребує. Крім того, необхідно переконатися в типовості отриманих даних дослідника, що вимагає проведення тривалих та повтор­них спостережень, а також застосування інших методів;

- загроза сплутати основне із другорядним, оскіль­ки існує підсвідоме виокремлення в спостереженні важливих для спостерігача елементів і несвідоме ігно­рування інших.

Отже, метод спостереження є одним із найважливі­ших у психології. Точність його результатів залежить від чіткості поставлених завдань, компетентності та об'єктивності спостерігача, наявності в нього досвіду проведення спостережень тощо. Залежно від мети про­ведення, особливостей взаємодії з об'єктом спостере­ження тощо існують різні класифікації цього методу.