Соціометрія як різновид соціально-психологічного методу

Соціометричний метод належить до інструментарію соціально-психологічного дослідження структури малих груп, а також особистості як учасника групи. Його розро­бив у 1958 р. румунський психіатр, психолог, соціолог Джекоб-Леві Морено (1889—1974) як спосіб дослідження емоційно безпосередніх стосунків усередині малої групи. За допомогою соціометричного методу вивчають типоло­гію соціальної поведінки в умовах групової діяльності, оцінюють згуртованість і сумісність учасників групи. Ви­мірювання передбачає опитування кожного учасника ма­лої групи з метою встановлення тих учасників, із якими пін хотів би виконувати певну діяльність або ні. Процеду­ра вимірювання охоплює визначення варіанта (кількості) Ішборів (відхилень), вибір критеріїв (питань) опитування, проведення опитування, опрацювання та інтерпретацію результатів із використанням кількісних (соціометрич-11 і індекси) і графічних (соціограми) методів аналізу.

Соціометрія — метод дослідження структури міжособистісних від­носин у малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зробле­них учасниками групи за певними соціометричними критеріями.

Соціометричну процедуру проводять у двох формах: н(-параметричній і параметричній. Непараметрична форма передбачає відповіді на питання без обмеження кількості виборів або відхилень. За параметричної форми кількість виборів обмежена. Досліджуваним пропонують вибрати фіксо­вану кількість осіб з усіх учасників групи, тобто запро­ваджують соціометричне обмеження (сі). Така форма під­вищує надійність вимірювання і дає змогу стандартизу­вати умови виборів у групах різної чисельності, її недолік пов'язаний із неможливістю розкрити наповне­ність взаємин у групі.

Виокремлюють різні види соціометричних критері­їв: комунікативні (виявляють реальні відносини), гно­стики (з'ясовують міру усвідомленості реальних взає­мин) тощо. Із вибором критеріїв пов'язана проблема визначення їх кількості і спеціалізації в соціометричному питальнику. Рекомендовано проводити спеціаліза­цію і вибір критеріїв, виходячи з попереднього аналізу життєдіяльності групи, виокремлюючи особливо значу­щі для групи ситуації (опосередковані її завданнями і цілями), а також застосовувати загальний (фундамен­тальний) критерій для виявлення глибинного зв'язку учасників групи. Як загальний критерій використову­ють питання, що стосуються оцінювання загального емоційного стану досліджуваних за умови розпаду гру­пи в майбутньому, наприклад у разі реорганізації ко­лективу, його переміщення, переформовувань («З ким із учасників вашого колективу ви хотіли б залишитися у разі реорганізації?») тощо.

Результати дослідження можуть бути подані у вигля­ді соціометричної матриці (таблиці), що охоплює всі ви­бори і (або) відхилення, зроблені чи передбачувані уча­сниками групи; у вигляді соціограми, на якій графічно зображено отримані результати; у формі різноманітних соціометричних індексів, що дають кількісне уявлення про стан індивіда в групі, а також оцінку групи загалом (І. Волков, І. Кокуріна, В. Паніотто). Соціометричні ін­декси класифікують на дві групи: індивідуальні та гру­пові. До індивідуальних індексів зараховують:

- соціометричний статус (величина позитивного або негативного ставлення групи до окремого її учасни­ка, яка визначається відношенням кількості виборів і відхилень, які отримав індивід, до їх максимально мо­жливої кількості);

- індекс емоційної (психологічної) експансивності (міра активності індивіда у взаємодії з іншими члена­ми групи, потреба в здійсненні контактів із ними). Його розраховують як відношення кількості зроблених індивідом виборів і відхилень щодо учасників групи до їх максимально можливої кількості.

Для характеристики позиції індивіда в групі обчи­слюють й інші індекси, наприклад «передбачену роль», прийняття індивіда групою тощо. Проте найбільша складність полягає в інтерпретації, зіставленні їх із ві­домими соціально-психологічними поняттями.

До найпопулярніших групових індексів зараховують: - показники групової експансивності (інтенсив­ність групової взаємодії);

- показники інтегрованості групи (міра включеності в спілкування членів групи в конкретному виді діяльності або ситуації);

- показники згуртованості тощо. Графічний аналіз даних здійснюють шляхом побудови соціограм, що умо­жливлюють наочне виокремлення у складі досліджува­ного колективу підгруп (угруповань), позитивних, кон­фліктних або напружених «ділянок» групових відносин, «популярних» його членів (індивіди, що мають максимальну кількість виборів) або «відкинутих» (ін­дивіди, що отримали максимальну кількість відхи­лень), визначення лідера групи.

Розрізняють два види соціограм: колективні та індивідуальні. Найчастіше для відображення структури взає­мин у групі застосовують колективні соціограми. Серед них найпоширенішою є соціограма-мішень, що містить декілька концентричних кіл, у центр яких по­міщають «популярних індивідів», у зовнішнє коло -«відкинутих», у внутрішнє — «середньо популярних».

Зазвичай складають кілька колективних соціограм для однієї групи: взаємних виборів, взаємних відхи­лень, перших двох (п'яти) виборів та ін.

Індивідуальні соціограми дають змогу детально про­аналізувати місце конкретного учасника в групі: відріз­нити позицію лідера від позиції популярних членів групи. Чітку лідерську позицію часто визначають тим, кому зі складу групи переважно надають перевагу у своїх виборах «популярні» її учасники.

Надійність вимірювання в соціометрії залежить від «сили» соціометричного критерію, віку досліджуваних, виду індексів (персонального або групового). У соціоме-тричному тесті існує ймовірність спотворення відповідей досліджуваного, приховування його справжніх почуттів. Відвертості можуть сприяти такі чинники: сильна моти­вація участі в дослідженні, вибір значущих для учасни­ків групи критеріїв опитування, довіра до дослідника, добровільний характер тестування тощо. Стійкість соціо­метричного вимірювання гарантують метод паралельно­го тестування і взаємна кореляція результатів.

Для визначення валідності соціометричного методу результати вимірювання порівнюють із зовнішнім крите­рієм, зазвичай із думкою експертів. Соціометричний метод мають доповнювати прийоми, спрямовані на глиб­ший аналіз підстав міжособистісних переваг: мотивів міжособистісних виборів, зроблених учасниками групи, їх ціннісних орієнтацій, змісту і типу спільної діяльності. Серед видів соціометричного методу визначають: шкалу прийнятності (Н. Бахарева), аутосоціометричну методику (К. Данилін, Я. Коломінський), референтометрію (Є. Щедріна), комунікометрію (Я. Коломінський). Найістотнішими недоліками соціометричного методу є: — неможливість виявлення мотивів міжособистісих виборів;

- можливість спотворення результатів вимірюван­ня через нещирість досліджуваних або внаслідок впли­ву психологічного захисту;

— об'єктивність отриманих даних лише внаслідок до­слідження малих груп, що мають досвід групової взає­модії.

Отже, метод соціометрії відрізняється від інших видів соціологічного дослідження за характером вихід­них даних, способами їх представлення, процедурою опитування та методами аналізу зібраної інформації.