Моделювання методом Монте-Карло

У випадку, коли визначення ймовірності наступу нового сце­нарію реалізації проекту можна обчислити за допомогою елект­ронних таблиць, проводять аналіз ризику за методом імітаційно­го моделювання, тобто коли аналітик визначає вид та ймовірність розподілу масштабів реалізації проекту і методом відбору мір значущості невизначених змінних розраховує можливість розви­тку кожної моделі.

Схема моделювання методом Монте-Карло передбачає:

• визначення інтервалів можливої зміни основних ризикових змін­них проекту, всередині яких ці змінні є випадковими величинами;

• оцінка всередині заданих інтервалів видів розподілу ймовір­ностей (нормальний, дискретний, пірамідальний, трикутний);

• встановлення коефіцієнта кореляції між залежними пере­мінними;

• багаторазовий (більш як 500 сценаріїв) розрахунок резуль­туючого показника, що дозволяє побачити розподіл частоти для чистої теперішньої вартості проекту;

• визначення ймовірності потрапляння результуючої величи­ни в той чи той інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.

Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна про­грама обирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображає мож­ливий у майбутньому стан справ. Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою мірою ймовірності. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і є однако­во ймовірними. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один із таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Але за­вдяки даному методу аналітик має важливий інструмент управлін­ня ситуацією: якщо багато з цих однаково ймовірних результатів є небажаними, він може запобігти появі їх, відмовившись від відпо­відних інвестицій. І навпаки: якщо досить велика кількість цих ре­зультатів виявляться сприятливими, можна зважитися й піти на ризик заради одержання одного із цих результатів.

Метод моделювання дозволяє:

1) досліджувати комбінований вплив ризиків;

2) аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій;

3) визначити вплив ризиків на фінансовий стан учасників про­екту, який може виявлятися у вигляді затримок в одержанні до­ходу і збільшенні позики.

Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовір­ність характеристик, потрібних для аналізу проекту. Наприклад, імовірність вчасного завершення проекту становить 70 % або пе­ревищення планового кошторису будівництва складає 20 %. Піс­ля визначення ймовірності настання заданих результатів проекту треба прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, пов'язаний із проектом. Зазвичай після такого аналізу ризику приймаються корективи, які дозволяють зменшити ризикованість специфічних дій та планів. Приміром, після проведення робіт з аналізу проектних ризиків слід передбачити, щоб договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були укладені довгострокові договори продажу, застраховані продажі, а також передбачити точну систему керівництва проек­том для забезпечення контролю за його виконанням.

У будь-якому разі аналітик може балансувати між мірою ри­зику та величиною прибутку. Наприклад, керівники проекту мо­жуть запропонувати покупцеві більш низькі ціни за гарантований обсяг майбутніх закупівель, що зменшить не тільки прибутки, а й ризик неспроможності збути продукцію.