- •Контрольні питання з навчальної дисципліни «Взаємодія учасників судового процесу»
- •1. Поняття взаємодії як універсальної форми руху
- •6. Зміст та значення теорії взаємодії учасників судового процесу
- •2. Значення взаємодії сторін під час судового процесу (господарського, цивільного, кримінального)
- •3. Взаємодія в умовах змагального судового процесу
- •10. Поняття і наукові засади комунікативної взаємодії
- •4. Погляди вчених на об’єкт взаємодії учасників судового процесу
- •5. Сутність та значення двох основних поглядів на змагальність в судовій практиці
- •7. Сутність принципу детермінізму та принципу об’єктивності (їх співвідношення)
- •8. Взаємодія учасників судового процесу як процедура доказування
- •9. Особливості доказування під час судового процесу (господарського, цивільного, кримінального) з урахуванням взаємодії сторін
- •11. Вимоги до опису об’єкта у процесуальних документах (адекватність, підтвердження, інформативність). Значення виконання цих вимог
- •12. Засоби встановлення психологічного контакту під час взаємодії суб’єктів судового процесу
- •13. Структура комунікативної взаємодії процесуальних суб’єктів
- •14. Допит та судові дебати як форма комунікативної взаємодії у судовому процесі
- •15. Особливості перехресного допиту. Значення перехресного допиту для встановлення об’єктивної істини
- •16. Комунікативний саботаж під час допиту у судовому процесі як реакція адресата
- •17. Поняття, зміст та значення мінімізації емотивної складової під час судового розгляду
- •18. Поняття та значення істини в судовому процесі.
- •Значення.
- •19. Класифікація видів істини у судовому процесі;
- •20. Діалектичний та позитивістський підходи до встановлення істини. Значення їх використання
- •21. Співвідношення орієнтуючої та доказової інформації у судовому процесі. Значення її розмежування
- •23. Класифікація інформації за призначенням. Значення проміжної інформації
- •24. Внутрішнє переконання як критерій істини у взаємодії учасників судового процесу
- •25. Оцінка доказів за внутрішнім переконанням в судовому процесі
- •26. Співвідношення понять об’єкта та предмета оцінки в судовому доказуванні
- •27. Поняття та ознаки допустимості доказів у судовому процесі
- •1) Законність джерела.
- •2) Законність способу отримання доказу.
- •3) Процесуальне оформлення доказу.
- •28. Метод експертного дослідження як метод оцінки
- •29. Структура категорії оцінки
- •30. Внутрішнє переконання як підстава оцінки
- •31. Сутність та значення підстав внутрішнього переконання (гносеологічні, світоглядні та моральні)
- •32. Поняття аргументації у взаємодії процесуальних суб’єктів;
- •33. Аргументація як комунікативний процес
- •34. Поняття та значення аргументації оцінкою
- •35. Сутність Фреймової моделі оцінного мовленнєвогого акту в процесуальному документі
- •36. Структура та значення оцінного фрейму у процесуальному документі
- •37. Поняття та значення контекстного аспекту аргументації
- •Тактичні прийоми управління взаємодією процесуальних суб’єктів.
- •44. Прийоми емоційного спрямування. Значення їх використання під час судового розгляду
- •45. Сутність та значення використання прийому емоційного спрямування «наведення на хибний хід»
- •46. Сутність та значення використання прийому емоційного спрямування «ошарашення»
- •47. Засоби встановлення психологічного контакту у взаємодії суб’єктів
- •48. Використання засобів невербальної техніки під час судового засідання
- •49. Використання невербальних прийомів маніпулювання у взаємодії сторін
- •50. Поняття та значення дистанції спілкування між партнерами в судовому процесі.
8. Взаємодія учасників судового процесу як процедура доказування
Елементом судової діяльності є процедура доказування. В змагальному судовому процесі доказування здійснюють сторони. Процес доказування включає: а) перевірку доказів; б) збирання нових доказів; в) процесуальне закріплення доказів; г) кінцеву оцінку доказів д) формування висновку.
Сучасна процесуальна наука визнає такі властивості доказів: відносність, допустимість, достовірність, сила (значущість), достатність.
Відносність - це спроможність доказу своїм змістом слугувати засобом установлення обставин, які мають значення для справедливого вирішення справи. За змістом доказ може бути відносним, якщо він містить такі відомості: 1) про обставини, які входять до предмету доказування; 2) про інші обставини, які мають значення доказових фактів (тобто, як аргументи, посилки для встановлення елементів предмета доказування); 3) про інші докази.
Допустимість доказів визначається такими ознаками: 1) законність джерела; 2) законність способу отримання доказу; 3) процесуальне оформлення доказу; 4) доказ отриманий належним суб’єктом.
Достовірність означає, що доказ не викликає сумнівів у його істинності, тому достовірність встановлюється тільки на основі результатів дослідження доказу. Достовірність визначається щодо окремого доказу невідривно від сукупності всіх доказів. Це означає, що на підставі доказу може бути зроблений достовірний висновок та прийняте вірне рішення у справі.
Сила (значущість) доказу - логічна (навіть гносеологічна) категорія, виокремлює прямі та похідні докази, базується на частоті зустрічаємості конкретної ознаки чи властивості доказу.
Ми підтримуємося позицію науковців, що істина у справі є категорією об’єктивною, і вона досягається дедуктивним шляхом. Слід визнати, що у судовому провадженні відбувається дослідження доказів, тому істина у справі встановлюється дослідницькими методами, а не в результаті суперечок сторін.
Сутність процесуальної діяльності суб'єктів захисту характеризується наступними ознаками: 1) така діяльність є самостійним напрямком процесуальної діяльності цих учасників кримінального процесу, спрямованим на захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; 2) призначення цієї діяльності полягає в законній протидії підозрі, обвинуваченню, а також у забезпеченні охорони особистих і майнових прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; 3) метою такої діяльності є конкретний результат - встановлення всіх обставин справи, які повністю або частково спростовують підозру, обвинувачення, виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пом’якшують або виключають його кримінальну відповідальність. Наслідком діяльності захисника є постановлене на основі дослідження цих обставин законного й обґрунтованого вироку (або іншого процесуального рішення), що відповідає інтересам суб’єктів захисту.
Існує інша позиція щодо завдань сторони захисту. Відоме висловлювання французьких адвокатів: «Ми прийшли у суд не для того, щоб будь-що доказувати, а з метою показати, що прокурор нічого не доказав». Така позиція сторони захисту вкрай одностороння. Справжній адвокат бере участь у справі з метою відшукати істину, правильно і справедливо розв’язати справу. Однак, він вправі побудувати лінію захисту на критиці підстав до обвинувачення. З цього приводу доцільно зробити таке зауваження: без активної позиції суду, а також інших учасників судового процесу принцип змагальності сторін не гарантує встановлення істини та відправлення правосуддя.
Сторона обвинувачення здійснює доказування в порівняно більшому обсязі. Особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор повинні не лише обґрунтувати власну позицію щодо підозрюваного (обвинуваченого), але й спростувати заперечення суб’єктів захисту щодо власного процесуального рішення. Саме на прокурора необхідно покласти обов’язок спростування доводів обвинуваченого та його захисника про необхідність визнання доказу недопустимим і його виключення з дослідження. Прокурор, висловлюючи судді свою думку про клопотання субєктів захисту, зобов’язаний навести фактичні дані, які б підтверджували правомірність дій особи, що провадить дізнання, слідчого при отриманні доказу, про виключення якого стороною захисту заявлене клопотання.
