2. Значення взаємодії сторін під час судового процесу (господарського, цивільного, кримінального)

3. Взаємодія в умовах змагального судового процесу

10. Поняття і наукові засади комунікативної взаємодії

Теорія взаємодії процесуальних суб'єктів-учасників судового процесу розробляє засоби зміни їх свідомості щодо обставин конкретної справи. Важливим питанням цієї теорії є також засоби розпізнавання маніпулятивних технологій, заримованих на формування упередженої думки учасників судового процесу. Засоби протидії «чорній риториці», демагогії, навіюванню також входять до змісту цієї теорії.

В перебігу взаємодії учасників судового провадження між ними відбувається обмін інформаційними повідомленнями. Така взаємодія суб’єктів будь-якої людської діяльності визначається як комунікативна. Комунікативна взаємодія розуміється вченими як спільна узгоджена діяльність осіб з обміну інформацією між ними. При цьому ефективність такої взаємодії визначається якісним рівнем взаєморозуміння між комунікантами, тобто таким станом спілкування, при якому висловлення одного процесуального суб’єкта стають зрозумілими та вірно тлумачаться всіма адресатами повідомлення (судом та іншими процесуальними особами). Виходячи із цього, мету комунікативної взаємодії процесуальних суб’єктів можна визначити як переконання інших учасників судового процесу у достовірності та обґрунтованості власної позиції та зроблених висновків, а засобами досягнення цієї мети - складання аргументованого повідомлення, яке втілюється у форму процесуального документу чи в усну форму аргументованих висловлень у судовому засіданні.

У перебігу взаємодії процесуальних суб'єктів відбувається обмін думками щодо предмету взаємодії, втілюючи їх в усну чи письмову форму. Такий комунікативний процес визначається змістовними та рольовими ознаками учасників. Пропозиціональний зміст (тобто цілісна одиниця смислу повідомлення, яка залишається незмінною при його трансформаціях) комунікативної взаємодії процесуальних суб’єктів складає доказова інформація по справі, якою вони володіють.

Спільною метою комунікації між усіма процесуальними особами можна назвати використання ними цієї інформації для досягнення власних цілей у судовому змаганні. Ураховуючи, що цілі різних осіб, які беруть участь у судовому процесі, можуть конкурувати, особливо якщо окремі особи вдаються до протидії об’єктивному судовому розгляду справи, то повідомлення, які надходять від них, можуть тлумачитись по-різному різними комунікантами. Тому важливим завданням стає вироблення рекомендацій з формування та ефективного застосування повідомлень, які надає процесуальний суб’єкт за письмовою формою при складанні юридичного документа чи за усною формою, коли він піддається допиту під час судового провадження.

Комунікація розглядається наукою прагматикою, яка розуміється як наука, що вивчає засоби, за допомогою яких особа, що складає повідомлення (адресант), може впливати на інформаційну систему особи, яка це повідомлення сприймає (на адресата). Із таких поглядів можна висловити думку, що повідомлення, яке формулює суб'єкт взаємодії. складається ним з метою переконати інших учасників процесу у вірності та обґрунтованості власної позиції. Для досягнення цієї мети процесуальний суб’єкт використовує різні мовленнєві засоби передавання інформації, які розподіляються на мовні та позамовні. Таким чином, у структурі комунікації, яка відбувається між процесуальними суб’єктами, можна виокремити аспекти адресанта, адресата, а також мовленнєвий акт як засіб комунікації.

Мовленнєвий акт виробляється в процесі комунікативної взаємодії і стає інструментом активізації не тільки мислення, а й емоційної сфери комунікантів, що може призвести до переоцінки їхніх поглядів та переконань. Тому можна погодитись з думкою вчених, що в процесі комунікативної взаємодії самостійним елементом стає комунікативний намір адресанта.

Комунікативний акт являє собою єдність таких структурних елементів - локутивного (встановлює зв’язок повідомлення з дійсністю), іллокутивного (пов’язаний із втіленням у повідомленні конкретної комунікативної інтенції, мети адресанта) та перлокутивного (пов’язаний із результатом впливу на адресата іллокутивної сили повідомлення) актів.

Проведене нами узагальнення судової практики дозволяє побачити такі суттєві умови комунікації між процесуальними суб’єктами.

По-перше, це жорстко визначена законом процесуальна форма обміну повідомленнями між ними. По-друге, регламентована форма процесуальної фіксації повідомлень, якими обмінюються комуніканти (постанова чи ухвала про проведення процесуальної дії, протокол процесуальної дії, висновок експерта, протокол судового засідання). По-третє, визначена відстороненість комунікантів, яка зумовлюється процесуальною дистанцією в перебігу досудового слідства та судового розгляду справи.