34. Поняття та значення аргументації оцінкою

В аргументації істинність визначається як логічними, так і оцінними критеріями.

Оцінка об'єктів дослідження процесуальний суб’єкт проводить для установлення їх конкретних властивостей та ознак, відповідно до уявлень, які сформувались у нього раніше в результаті участі у судовому провадженні. Комплекс таких уявлень складає визначений еталон, з яким зіставляється об’єкт оцінки. У перебігу дослідження учасник судового провадження встановлює цінність об’єкта, спираючись на вивчення певних його ознак та властивостей, які у сукупності відповідають чи не відповідають еталону.

З погляду вчених оцінка має як об'єктивну, так і суб’єктивну складові. Оцінка означає ставлення особи до об’єкта оцінки, якому притаманні позитивні чи негативні якості за поглядами суб’єкта. Надання оцінки в судовому провадженні має за мету встановлення цінності об’єкта (доказу, обставини, факту), у певній системі цінностей та репрезентацію результатів оцінки мовленнєвими засобами у висловленнях.

До структури оцінки входять:

1) суб’єкт (учасник судового провадження);

2) об'єкт (докази, конкретні факти, обставини, явища, матеріальні об'єкти);

3) предмет (підсистема ознак об'єкта, щодо якої встановлюється її значущість);

4) підстава (презумпції, норми, почуття, переконання, знання тощо, з огляду на які суб'єкт надає оцінку);

5) характер (визначає якісну орієнтованість процедури зіставлення об'єкта з еталоном та показує, чи кваліфікує оцінка свій об'єкт як такий, що відповідає / не відповідає еталону);

6) аксіологічна шкала (містить зони позитивних, негативних і нейтральних ознак).

Проведеним вивченням архівних судових проваджень нами встановлено, що окремі елементи структури оцінки, такі як «предмет оцінки», «підстава оцінки», «аксіологічна шкала» в деяких випадках виключаються процесуальними суб'єктами із оцінних висловлень у процесуальних документах. Для пояснення цього факту можна навести спостереження, що таке відбувається, коли процесуальний суб’єкт не бере до уваги відсутність спільних фонових знань у тих, кому адресується певне висловлення. У випадках, коли окремі елементи оцінки не роз’яснюються процесуальним суб'єктом, його висловлення не можна вважати аргументованим достатньою мірою. Тому справедливою буде рекомендація представникам сторін завжди пояснювати елементи структури оцінки, з метою посилення аргументованості висловлень.

35. Сутність Фреймової моделі оцінного мовленнєвогого акту в процесуальному документі

«Фрейм» - це термін, який позначає мовну структуру, що репрезентує стереотипні поняття та ситуації в свідомості комунікантів. Вона призначена для розуміння нової ситуації, шо виникає у спілкуванні між особами, й ґрунтується на ситуативному шаблоні.

Фрейм розуміється як позначка інформаційного фрагменту.

Простішою структурою для подання семантичних відомостей є фрейми. Вони являють собою набір об'єднаних часовими та причинними зв'язками елементарних понять, що описують упорядковану систему стереотипних подій. Фрейми являють собою пакети інформації, що зберігаються в пам'яті комунікантів. При необхідності, вони створюються із наявних у ній компонентів та забезпечують адекватне представлення мовленнєвими засобами стандартних ситуацій. За їх допомогою встановлюється зв'язність тексту на мікро- та макрорівні, забезпечується однозначність відповідних умовиводів.

Класифікація фреймів:

1) ті, що відбивають події: 1) виокремлення / позначення ситуації комунікативної взаємодії між учасниками судового провадження; 2) розподілення процесуальних ролей між суб’єктами комунікативної взаємодії; 3) об’єднання учасників комунікативної взаємодії загальним розумінням ситуації та пов'язаними з нею очікуваннями. (Прикладами можуть слугувати відповідні концепти: 1) «призначення процесуальної дії», «проведення слідчого експерименту», «допит свідка»; 2) «сторона у судовому провадженні», «перекладач», «судовий експерт»; 3) «свідки обвинувачення», «учасники справи, які підтримують позицію відповідача», «комісія експертів»).

2) ті, що відображають просторові характеристики висловлення. Фрейми просторові містять конкретну прагматичну ціль мовника про певні параметри взаємного розташування елементів мовленнєвого середовища, чи їх положення відносно незалежних від мовлення координат (наприклад, такі концепти, що відповідають просторовим фреймам: «без вісті зникла особа», «сліди на місці події», «показання обвинуваченого на досудовому слідстві»).