
- •Методичні вказівки студенту
- •Тема 6. " Діагностика і лікування невідкладних Заняття №1. Станів на місці події" Заняття №2
- •1. Збір анамнезу
- •2. Проведення огляду та фізичного обстеження
- •3. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта
- •4. Проведення інструментального обстеження
- •Діагностика та лікування при кардіогенному шоці.
- •Діагностика та лікування при гіпертонічному кризі.
- •2. Надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі здійснюється:
- •3.1. Для закладів охорони здоров’я, що надають екстрену медичну допомогу
- •1. Збір анамнезу
- •1.1. Збір анамнезу захворювання:
- •1.2. Збір анамнезу життя:
- •2. Проведення огляду та фізичного обстеження:
- •3. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта:
- •Проведення інструментального обстеження
- •3.1.2.3. Лікувальна тактика
- •1. Нейровегетативна форма кризу.
- •2. Водно-сольова форма кризу.
- •7. Гіпертензивний криз, ускладнений ангінозним болем:
- •9. Госпіталізувати після можливої стабілізації стану.
- •3.1.2.4. Госпіталізація
- •Діагностика та лікування при анафілактичному шоці.
- •Діагностика та лікування при набряку Квінке.
- •Термінова госпіталізація
- •Діагностика та лікування при стеноз гортані.
- •Причини гострого стенозу гортані
- •Симптоми гострого стенозу гортані
- •Діагностика гострого стенозу гортані
- •Лікування гострого стенозу гортані
- •Уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги стеноз гортані
- •2. Надання першої медичної або екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі здійснюється:
- •3. Медична допомога на догоспітальному етапі повинна бути надана пацієнтам зі стенозом гортані у перші хвилини від початку розвитку ознак захворювання.
- •3.1. Для закладів охорони здоров’я, що надають екстрену та первинну медичну допомогу
- •3.1.2. Для бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги
- •1. Збір анамнезу
- •1.1. Збір анамнезу захворювання:
- •1.2. Збір анамнезу життя:
- •3.1.2.4. Госпіталізація
- •Діагностика та лікування коми при цукровому діабеті.
- •Коми при цукровому діабеті
- •Діабетична
- •Гіпоглікемічна
- •Діагностика та лікування коми невизначеної етіології.
- •Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Медицина невідкладних станів" Кома невідомої етіології
- •Діагностика та лікування при отруєнні невідомим газом.
- •Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Медицина невідкладних станів" отруєння невідомим газом
- •• Пульс
- •Діагностика та лікування при отруєнні невідомою речовиною.
- •Отруєння невідомою речовиною
- •5.Діагностика та лікування при гіпотермії.
- •Перенести хворого в тепле місце
- •Діагностика та лікування при утопленні.
- •Організація та надання екстреної медичної допомоги
- •2. Надання екстреної медичної допомоги:
- •2.1. Якщо на момент прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги потерпілий знаходиться в свідомості:
- •2.2. Якщо на момент прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги потерпілий знаходиться без свідомості:
- •Медикаментозна терапія
- •Діагностика та лікування при ураженні струмом.
- •Механізми виникнення і розвитку захворювання (патогенез)
- •Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми)
- •Діагностика захворювання
- •Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Медицина невідкладних станів" Електротравма
Діагностика та лікування при гіпертонічному кризі.
Гіпертонічний криз – раптове підвищення артеріального тиску, що виходить за межі звичайного для хворого рівня і супроводжується появою або посиленням клінічної симптоматики, частіше церебрального або кардіального генезу. Гіпертонічний криз може розвинутися в будь-якій стадії гіпертонічної хвороби і при різних видах симптоматичної гіпертензії. Факторами, що сприяють його виникненню, є психоемоційний перенапруження, несприятливі метеорологічні чинники, дисгормональні порушення, а також різні зміни обміну електролітів в організмі.
Деякі лікарі рекомендують використовувати класифікацію гіпертонічних кризів, в якій враховуються гемодинамічні показники. Відповідно до цієї класифікації розрізняють гіперкінетичний, еукінетичний і гіпокінетичний кризи. Діагноз гіпертонічної кризи заснований на виявленні таких ознак:
раптовий початок (від декількох хвилин до декількох годин);
високий для даного індивідуума рівень артеріального тиску;
клінічні прояви: скарги кардіального характеру – серцебиття, біль в області серця;
церебрального характеру – головний біль, запаморочення, нудота, блювота, порушення зору;
вегетативного характеру – озноб, тремтіння, жар, прискорене сечовипускання, пітливість.
Класифікація Н.А. Ратнера (1958), яка дозволяє виділити не тільки провідний синдром і патогенетичний механізм кризу, але й швидко виробити тактику лікування. Відповідно до цієї класифікації виділяють кризи I (нейровегетативного) і II (церебрального) типу.
Гіпертонічний криз I типу найчастіше зустрічається на ранніх стадіях гіпертонічної хвороби. Криз розвивається швидко, характеризується сильним головним болем, появою жару, тремтіння, серцебиття, загальним збудженням, колючим болем в області серця, поліурією. Систолічний тиск підвищується на 80-100 мм рт.ст., діастолічний – на 30-50 мм рт.ст. На ЕКГ можуть спостерігатися зсув сегмента ST під ізолінію і сплощення зубця Т. Тривалість кризу – від декількох хвилин до 2 – 3 год, криз порівняно швидко і легко купіруєтся.
Гіпертонічний криз II типу зустрічається переважно на пізніх стадіях захворювання. Він розвивається поступово, при несвоєчасному лікуванні може тривати кілька днів. Характеризується дуже сильним головним болем, загальмованістю хворого, нудотою, блювотою, порушенням зору (мигтіння «мушок», темні плями, іноді короткочасна втрата зору і слуху).
Пульс може бути сповільнений, артеріальний тиск дуже високий, особливо діастолічний (140-160 мм рт.ст. і більше). На ЕКГ може спостерігатися розширення комплексу QRS, зміщення сегмента S-Т під ізолінію і поява негативного зубця Т. Під час кризу II типу може розвинутися порушення мозкового кровообігу динамічного характеру, або мозковий інсульт. Часто ці кризи ускладнюються розвитком гострої коронарної або гострої лівошлуночкової недостатності, що виявляється серцевою астмою і набряком легень. Для кризів II типу характерно розвиток гіпертонічної енцефалопатії.
Тяжкість клінічної картини при гіпертонічному кризі II типу вимагає негайного (протягом 10-15 хв) зниження артеріального тиску з метою усунення периферичної вазоконстрикції.
Важливою умовою є поступове зниження артеріального тиску (на 30% від початкового рівня, діастолічний артеріальний тиск до 100-110 мм рт.ст.), так як різке його зниження може спричинити важкі розлади механізмів ауторегуляції мозкового кровообігу і розвиток ішемії мозку.
Якщо виникли симптоми гіпертонічного кризу, необхідно відразу ж викликати “швидку”. До її приїзду родичі мають подати хворому першу невідкладну допомогу: покласти на ліжко у положенні півсидячи, підклавши під спину кілька подушок, аби недужому не довелося напружуватися і сидіти самостійно. Обов’язково виміряти артеріальний тиск (за потреби два-три рази). Бажано відчинити вікна, щоб забезпечити приплив свіжого повітря в приміщення.
Для купірування гіпертонічного кризу II типу на догоспітальному етапі широко використовують гангліоблокатори: пентамін (1 мл 5% розчину) або бензогексоній (1 мл 2,5% розчину), які вводять в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно під контролем артеріального тиску. Якщо криз ускладнився гострою коронарною недостатністю, то поряд з гіпотензивною терапією необхідно купірувати больовий напад, що досягається призначенням нітрогліцерину – 2 мл 1% спиртового розчину внутрішньовенно крапель або дроперидола (по 0,1 мг / кг маси тіла) в поєднанні з фентанілом (1 – 2 мл 0,005% розчину внутрішньовенно).
Одночасно призначають діуретичні препарати, з яких найбільш ефективний фуросемід (по 60-80 мг внутрішньовенно струйно). Останній особливо показаний при затримці натрія і рідини в організмі, а також при гіпертонічному кризі, який ускладнився лівошлуночковою недостатністю (набряком легень) або гіпертонічною енцефалопатією з ознаками гіперволемії і набряку мозку. В останньому випадку показано застосування магнію сульфату (по 10 мл 25% розчину) внутрішньом’язово або внутрішньовенно повільно.
На догоспітальному етапі лікування гіпертонічної кризи в даний час широко застосовують антагоністи кальцію групи ніфедипіну, які знижують діастолічний артеріальний тиск більш ефективно, ніж препарати групи верапамілу. Використовують як таблетовану форму ніфедипіну (по 10-20 мг, або по 1-2 таблетки під язик 2-3 рази з інтервалом в 10-15 хв), так і його рідку форму (ніфедипін в краплях, по 5-10 крапель на прийом ). Для лікування гіпертонічної кризи призначають капотен (сублінгвально по 25-50 мг).
В даний час тактика лікаря під час гіпертонічного кризу визначається термінами надання хворому екстреної допомоги. Тому загальноприйнятим є такий розподіл кризів: криз, що вимагає проведення невідкладних заходів; криз, що вимагає надання екстреної медичної допомоги.
Невідкладні заходи проводять тоді, коли ризик розвитку ускладнень через різке зниження артеріального тиску, як правило, перевищує ризик ураження органів-мішеней (мозку, серця, нирок). У подібних ситуаціях слід домогтися зниження артеріального тиску протягом 24 год. У цю групу можуть бути віднесені хворі з гіпертонічним кризом I типу (нейровегетативним, гіперкінетичним). Для купірування кризу можуть бути використані як таблетовані форми препаратів (клофелін, ніфедипін, каптоприл), так і внутрішньовенні або внутрішньом’язові ін’єкції рауседила (по 1 мл 0,1-0,25% розчину) або дибазолу (по 4-5 мл 1% розчину). Ефективним є використання дроперидола (по 2-4 мл 0,25% розчину внутрішньом’язово) або аміназина (по 1 мл 2,5% розчину внутрішньом’язово).
Стани, що вимагають надання екстреної медичної допомоги, характеризуються значним ризиком ураження органів-мішеней. Артеріальний тиск необхідно знизити протягом 1 год.
Це стосується хворих з гіпертонічним кризом II типу (церебральним, гіпо-і еукінетичним). У такій ситуації препаратом вибору є натрію нітропрусид, який має потужний антигіпертензивну дію, яка проявляється в перші 2-5 хв. Препарат швидко виводиться з організму, що полегшує його титрування.
Натрію нітропрусид вводять внутрішньовенно крапельно в 500 мл 5% розчину глюкози під контролем рівня артеріального тиску. Хороший ефект при кризах дає діазоксид, який вводять внутрішньовенно в дозі 150-300 мл.
УНІФІКОВАНИЙ КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ
Наказ МОЗ України від 15 січня 2014р. № 34 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації екстреної медичної допомоги»
Епідеміологічна інформація
За даними офіційної статистики МОЗ на 1 січня 2011 року в Україні зареєстровано 12122512 хворих на АГ, що складає 32,2% дорослого населення країни. Спостерігається стійке зростання поширеності АГ – більше, ніж удвічі в порівнянні з 1998 р. та на 170% у порівнянні з 2000 роком. Зростання поширеності АГ є свідченням ефективної роботи закладів охорони здоров’я, які надають первинну медичну допомогу, з виявлення артеріальної гіпертензії.
Поширеність АГ серед хвороб системи кровообігу (ХСК) у дорослих (18 років і більше) становить 46,8% (найвищі показники в Львівській і Хмельницькій областях – 53,7 і 52,0% відповідно, найнижчі – у Київській і Чернігівській областях – 40,4 і 42,1% відповідно), тобто, майже половина пацієнтів з ХСК має підвищений АТ. З практичної точки зору найбільше значення мають комбінація АГ з ішемічною хворобою серця (ІХС) та цереброваскулярними хворобами (ЦВХ). У 2010 році поширеність комбінації АГ та ІХС серед дорослого населення становила 63,3% випадків, захворюваність –58,8%. Порівняно з 1999 р. наведені показники зросли, відповідно, на 25,1% (з 50,3 до 63,3%) і 29,8% (з 45,3 до 58,8 %), що можна вважати наслідком підвищення рівня діагностики АГ. У хворих з ЦВХ (дорослого населення) показник поширеності АГ становив 64%, захворюваності - 56,5%. Порівняно з 1999 р. ці показники також зросли – на 25,2% і 35,5% відповідно. Виходячи з наведеної інформації, АГ потрібно розглядати, як провідний фактор ризику розвитку кардіальної і цереброваскулярної патології, який суттєво впливає на тривалість життя населення України.
В Україні за даними епідеміологічних досліджень, стандартизований за віком показник поширеності АГ у міській популяції становить 29,6% як у чоловіків, так і у жінок. У сільській популяції поширеність АГ вища – 36,3%, в тому числі серед чоловіків – 37,9%, серед жінок – 35,1%.
При аналізі структури АГ за рівнем АТ у 50% хворих виявлено АГ І-го ступеня, у кожного третього – АГ ІІ-го ступеня, у кожного п’ятого – АГ ІІІ-го ступеня.
Таким чином, розробка Уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги для пацієнтів з ГК є надзвичайно актуальним завданням, яке має виконуватись в рамках мультидисциплінарної програми надання екстреної медичної допомоги та здійснюватись на основі доказів ефективності втручань, фармакотерапії та організаційних принципів її надання.
Організація та надання медичної допомоги на догоспітальному етапі
Обґрунтування та основні положення протоколу
1. Догоспітальний етап включає надання екстреної медичної допомоги пацієнтам з ГК з моменту виявлення пацієнта або звернення такого пацієнта за медичною допомогою до моменту госпіталізації.