0

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ІКОНОПИСНОГО МИСТЕЦТВА………………………………………………………………..	11
1.1. Поняття іконописного мистецтва…………………………………	11
1.2. Історичні умови розвитку іконопису……………………………...	12
1.3. Особливості візантійського іконопису та формування іконописного канону…………………………………………………………	18
РОЗДІЛ 2. ІКОНОПИС СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ….......................................................................................................	31
2.1. Дороманське мистецтво та його зв’язок із візантійською іконописною традицією.....………………..…………………………………	32
2.2. Іконопис у романському західноєвропейському мистецтві……..	35
2.3. Готичний період у мистецтві епохи середньовіччя……………...	39
РОЗДІЛ 3. ІКОНОПИСНЕ МИСТЕЦТВО У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ………………………………….	46
3.1. Місце іконопису в італійському мистецтві раннього нового часу як продовження традиції середньовічного іконопису.................……	46
3.2. Північне Відродження та іконопис………………………………..	54
ВИСНОВКИ……………………………………………………………	61
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……..	65
ДОДАТКИ………………………………………………………………	73

ВСТУП

Актуальність теми. Давнє священне мистецтво іконопису, яке існує вже багато віків, та є важливою складовою християнської традиції, продовжує жити та розвиватись і в наш час. Сучасна українська ікона є головним сакральним мистецтвом церкви. Мало хто з українських християн як в минулі часи, так і сьогодні, обходився без ікон у своїй церкві чи своїй хаті. Ікона є феноменом нашої образотворчої культури та християнської віри.

Традиції іконопису були закладені ще з часів середньовіччя. Саме середньовічний візантійський іконопис став взірцем християнської іконографії. Найбільше розповсюдження іконописна традиція отримала на православних землях. Але у країнах Західної Європи візантійська іконографія знайшла відображення у багатьох видах образотворчого мистецтва, у яких митці намагались висвітлити певні релігійні мотиви, чому у більшості досліджень історії західноєвропейського мистецтва не приділялось достатньо уваги.

Об’єктом дослідження є іконописне мистецтво.

Предметом дослідження є порівняльний аналіз розвитку іконописного мистецтва Західної Європи у період середньовіччя та раннього нового часу.

Метою дослідження є визначення особливостей розвитку іконописного мистецтва середньовіччя та раннього нового часу та їх порівняння.

Досягнення мети дослідження передбачає виконання наступних дослідницьких завдань:

• висвітлити стан наукової розробки проблеми, джерельну базу та методи дослідження;

• визначити поняття іконописного мистецтва;

• охарактеризувати історичні умови розвитку іконопису у період існування Візантійської імперії (V–XV ст.);

• розкрити особливості візантійського іконописного мистецтва та основні положення сформованого іконографічного канону;

• проаналізувати вплив іконографії на мистецтво Західної Європи в добу середніх віків;

• визначити особливості застосування християнської іконографічної традиції в західноєвропейському мистецтві раннього нового часу;

• провести порівняльну характеристику розвитку іконописного мистецтва у період середніх віків та раннього нового часу.

Хронологічні рамки диплому охоплюють період середньовіччя та раннього нового часу. Саме на цей період припадає період зародження та активного розвитку іконопису. Визначення нижнього хронологічного рубежу V ст. зумовлено появою перших творів іконописного мистецтва у Візантії у зв’язку з поширенням християнської релігії. Верхній рубіж середина ХVIІ ст. детермінувався закінченням доби Відродження, після чого візантійська іконографічна традиція остаточно втрачає вплив на західноєвропейське мистецтво.

Географічні рамки окреслюються територією Західної Європи та Візантійської імперії.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснена спроба комплексно висвітлити розвиток іконописного мистецтва Візантії та визначити його вплив на мистецтво Західної Європи. Охарактеризовано основні твори мистецтва західноєвропейських митців, в яких знайшла відображення візантійська іконографічна традиція. Проведено порівняльний аналіз розвитку іконописного мистецтва у період середньовіччя та раннього нового часу.

Теоретичне значення даної роботи полягає в тому, що основні положення роботи, фактологічний матеріал та висновки можуть стати у нагоді при висвітленні історії мистецтв, історії Західної Європи тощо. Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і висновки дипломної роботи можуть бути використані при викладанні всесвітньої історії, художньої культури, образотворчого мистецтва, основ християнської етики в середніх та вищих навчальних закладах, розробці лекційних і спеціальних курсів у системі вищих навчальних закладів.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (93 найменування), додатків (24 позиції). Обсяг основної частини роботи складає 64 сторінки, загальна кількість – 96 сторінок.

Історіографію проблеми, що досліджується в дипломній роботі, доречно розглянути в межах вивчення двох блоків: історії іконопису Візантійської імперії та історії мистецтва Західної Європи.

До історії візантійського мистецтва звертались, перш за все, дослідники, які вивчали загальну історію Візантійської імперії – А.А. Васильєв, Ш. Диль, Ф.І. Успенський [20; 21; 35; 36; 85–89]. Поблемам становлення та розвитку візантійського мистецтва присвячені спеціальні історичні праці А.В. Банка, П.В. Безобразова, Н.І. Брунова, В.П. Даркевич, В.М. Залеської, А.П. Каждан, Г. Колпакової, В.Д. Ліхачевої, А.П. Рудакова [16; 18; 19; 32; 39; 45; 48; 62; 63; 78]. Безпосередньо особливості іконописного мистецтва Візантійської імперії докладно розглядались у роботах О.Демус, М.П. Кондакова, В.М. Лазарєва, Т.В. Моісеєвої, О.С. Попової [34; 49; 50; 56–58; 42; 73; 74]. Усі дослідники висвітлюють особливості візантійського мистецтва, його значення для подальшого розвитку європейського мистецтва, та, при цьому на сьогодні не існує робіт, присвячених виключно розвитку іконопису Візантійської імперії. Дослідники, звертаючись до історії розвитку іконописного мистецтва Візантії та його впливу на подальше мистецтво, увагу головно приділяли розвитку іконописної традиції на теренах східної Європи, де розповсюдження отримало православ’я, залишаючи зовсім недослідженим питання про розвиток візантійського іконографічного канону на землях католицьких держав.

Історія мистецтва Західної Європи розглядалась у багатьох роботах як зарубіжних, так і російських дослідників, які значну увагу приділяли особливостям розвитку середньовічного мистецтва та періоду раннього нового часу. Необхідно відзначити роботи Е. Гомбриха, М. Дворжака, Е. Маля, О.А. Добіаш-Рождественської, Т.В. Ільїної, В.А. Карпушина, Л.Д. Любімова, Ц.Г. Нессельштрауса, А. Степанова, А.Н. Тіхомірова, В.Н. Тяжелова [28, 33, 66, 38, 40, 46, 65, 69, 79, 81, 82]. Але дослідники здебільшого не звертали увагу на розвиток іконопису та на вплив візантійської іконописної традиції на образотворче мистецтво західноєвропейських митців, обмежуючись висвітленням досягнень класичного мистецтва Західної Європи зазначеного періоду. Тож питання розвитку іконопису у Західній Європі у середні віки та ранній новий час потребує більш детального вивчення.

Джерельну базу дослідження складають зображальні та писемні джерела. До зображальних джерел ми відносимо ікони та інші види образотворчого мистецтва, такі, як фрески, мозаїки, живопис, книжкова мініатюра, що були створені у Візантії та країнах Західної Європи протягом середньовіччя та раннього нового часу під впливом традиційного християнського іконографічного канону часів Візантійської імперії.

Зображальні джерела, що були використані при підготовці бакалаврської роботи, містяться у різноманітних збірках репродукцій, присвячених мистецтву Візантії та Західної Європи середньовіччя та раннього нового часу, та працях істориків з історії західноєвропейського мистецтва, які у більшості випадків супроводжуються публікацією відомих творів мистецтва. Так, візантійське мистецтво відображене у таких збірках, як “Византийское искусство в собраниях Советского Союза” [1], “Искусство Византии в собраниях СССР” [6], “Византия: вера и власть. 1261–1557” [3] та інших, в яких представлений багачисленний ілюстративний матеріал. Зображення творів мистецтва Західної Європи також знайшли вагоме місце серед альбомів та репродукцій.

Писемні джерела представлені трактатами середньовіччя та раннього нового часу стосовно живопису та іконопису. Велике значення для розвитку іконописного мистецтва мали твори відомих богословів, які заклали основи християнства, іконографічного канону тощо. Одним з перших богословів був Василь Великий або Кесарійський (330–379), відомий як винахідник іконостасу. Його перу належать багато творів, в тому числі і “О святом духе” [2]. Велике значення для християнства та розвитку іконописного мистецтва мали твори богослова константинопольського архієпископа Іоанна Златоуста (347–407) [10]. Одним з найвидатніших трактатів, що заторкнув питання іконописного мистецтва, є “Точное изложение православной веры” Іоанна Дамаскіна (VIII cтоліття) [4]. Його робота є першим систематичним викладом православного віровчення. Твір являє собою висловлювання автора щодо церкви, віри, моралі, вчення про Бога, іконографічного канону.

У період середньовіччя популярними стають трактати, що подавали інформацію про особливості живопису, іконопису, техніки писання тощо. Манускрипт “Записка о разных искусствах” монаха Теофіла, що складається з трьох книг, описує техніку художніх ремесел, станкового, мініатюрного, настінного живопису, їх матеріалів [9]. Цей твір по праву вважається одним з найбільш цікавих та цінних документів з історії технології живопису середньовіччя. Творцям ікон був присвячений своєрідний посібник з іконопису – “Ерминия”, написаний ієромонахом Діонісієм [5]. До цього посібника увійшли також і опис технології іконопису, богослов’я ікони тощо. До наукового обігу твір Діонісія був введений Адольф Дідрон у ХІХ ст. Сам твір написаний на початку XVIII ст. Діонісієм, але перші списки “Ерминии” мали місце набагато раніше у Візантії. Дослідники вважають, що Діонісій використав традиції старого візантійського живопису. Важливим джерелом для дослідження іконописного мистецтва є трактат “О живописи” невідомого автора (ІХ ст.), який опинився у Бернському манускрипті [29]. Цей твір розкриває таємниці приготування темперних фарб для написання ікон. Одним з найцікавіших джерел є “Книга об искусстве, или Трактат о живописи” приблизно 1400 р. італійця Ченніно Ченніні [12]. Дана робота достатньо повно розкриває технологію середньовічного живопису, при цьому вже маючи віяння мистецтва Ренесансу.

На відміну від середньовічних трактатів, які були лише збірками наставлень та рецептів для живописців, твори раннього нового часу відставляли на задній план питання техніки живопису, а більше уваги приділяли питанням творчості, на кшталт ідеї, мети, до якої має прагнути майстер тощо. Однією з причин відходу від технічних питань живопису у трактатах є відмова від самостійного приготування фарб митцями доби Відродження, тож відпала і необхідність знати особливості їх приготування. Трактати постсередньовічного періоду стають книгами по теорії мистецтв. Одним з таких трактатів є “Три книги о живописи” Леона Батиста Альберті, який містить виклад естетичних ідеалів епохи Відродження [11]. Альберті був першим, хто виклав математичні основи про перспективу. Під впливом творчості Альберті на світ з’являється “Три книги об искусстве рисования” Антоніо Аверліно Філарете середини XV ст. На відміну від попередніх творів, “Книга о живописи” Леонардо да Вінчі не навчає зображати природу та людину, а допомагає осягнути їх стан [7]. У літературі раннього нового часу технічні моменти займають вже значно менше місця, а присвячуються пианням естетики та теорії мистецтва. Це стосується творів Паоло Піно “Диалог о живописи” (1548), Мікеланджело Біондо “Трактат о высокоблагородном искусстве живописи” (1549), Джовані Паоло Ломаццо “Идея храма живописи” та інших митців [11].

Таким чином, сукупність зображальних та писемних джерел дозволяють говорити про достатній ступінь репрезентативності джерельної бази, яка дозволяє висвітлити історію розвитку іконописного мистецтва протягом середніх віків та раннього нового часу.

Методи дослідження. Вивчення історичних фактів ґрунтується на основоположних принципах історизму, об’єктивності та всебічності. Послідовне дотримання всіх цих принципів, які є своєрідними правилами для дослідника, є гарантом правдивого висвітлення будь-якої історичної проблеми. Зазначені принципи реалізувалися через конкретні методи наукового дослідження: загальнонаукові (аналіз, синтез, логічний) та історичні (порівняльно-історичний, ретроспективний, хронологічний).

Такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез передбачають розкладання об’єкту на логічні частини, їх дослідження, і в результаті за допомогою методу синтезу створення загальних висновків. Аналіз і синтез здійснюється як на рівні окремих джерел, так і їх сукупностей. На рівні окремих джерел кожне спочатку сприймається як цілісний феномен, потім для глибшого вивчення воно розкладається на частини, а потім, на новому рівні знання, розглядається як цілісність. Аналіз і синтез застосовують до джерела й до комплексу джерел як до певної системи, що має свої системні, інтегративні якості. При дослідженні історії іконописного мистецтва методи аналізу та синтезу були використані для визначення особливостей іконопису у період середньовіччя та раннього нового часу і знайти якісні відмінності. Логічний метод передбачає дослідження структури, сутності явища на конкретному проміжку часу та висвітлення конкретних зв’язків і закономірностей в конкретному явищі. Логічний метод безпосередньо в даному дослідженні дозволив визначити особливості візантійського іконописного мистецтва, а також західноєвропейського мистецтва у середні віки та ранній новий час.

Важливу роль у дослідженні відіграли порівняльний та ретроспективний методи. Порівняльно-історичний метод (компаративний аналіз) полягає у зіставленні явища, що вивчається, з йому подібними у плані зовнішньої схожості та внутрішнього змісту. Зіставлення необхідні тому, що у різних явищах проявляються загальні тенденції, які відображаються по-новому у вже відомих в історії типових явищах. Метод ґрунтується на подібності та типовості процесів і явищ. Саме цей метод дозволяє виділити одиничне та загальне, на окремих етапах розвитку. Порівняльний метод дав змогу порівняти, по-перше, іконописне мистецтво середньовіччя у Візантії та країнах Західної Європи, та, по-друге, характерні риси іконопису середньовіччя та раннього нового часу. Ретроспективний метод передбачає вивчення елементів старого, що збереглися до наших днів, для реконструкції на їх основі явищ, які відбувалися у минулому. Завдяки цьому методу вдалося порівняти ікони та основні твори мистецтва, які містили в собі релігійні сюжети та створювались із застосуванням іконографічного канону, що в свою чергу, дозволило провести порівняльну характеристику розвитку іконописного мистецтва у період середніх віків та раннього ногового часу. Хронологічний метод дає можливість розглядати явища та події у часовій послідовності, у постійному русі, у змінах. У даній роботі використовувався хронологічний метод для дослідження розвитку іконописного мистецтва протягом V–XVI ст. Таким чином, при дослідженні історії розвитку іконописного мистецтва автор використовував принципи та методи, які складають групи загальнонаукових та історичних методів.

Розділ 1 історичні витоки іконописного мистецтва

1. Поняття іконописного мистецтва

Іконописання, іконне писання – вид живопису, релігійної за темами, сюжетами, і призначенням. У загальному сенсі іконопис – створення священних зображень, що сприяють молитві і поклонінню невидимого Бога і святим, перед їх видимими образами. Термін “Іконопис” вживається переважно для позначення середньовічного християнського (головним чином православного) культового живопису [42, 12].

Від іконопису слід відокремлювати, по-перше, інші форми церковного образотворчого мистецтва: монументальний (настінний) живопис (мозаїки, фрески та ін), декоративно-прикладне мистецтво (литі, карбовані зображення та емалі, шиття), книжкову мініатюру, та, по-друге, живопис релігійного змісту, заснованого на авторській інтерпретації сюжетів із Біблії і направлену на чуттєве переживання глядача. Але іконописне мистецтво знайшло відображення в багатьох видах образотворчого мистецтва Західної Європи періоду середньовіччя та раннього нового часу.

Складаючи особливу галузь живопису, іконопис, тим не менш, істотно відрізняється від цього мистецтва в загальноприйнятому сенсі слова. Живопис – який би не був його напрямок, реалістичний, або ідеалізуючий – грунтується на безпосередньому спостереженні природи, бере з неї форми і фарби і, надаючи, в більшій чи меншій мірі, простір творчості художника, мимоволі відображає в собі його індивідуальність. Навпроти того, іконопис, не звертаючись за довідками до натури, прагне лише неухильно триматися принципів, освячених переказом, повторює давно встановлені догматичні значення типів зображень, і навіть, у відношенні технічних прийомів, залишається вірним заповітам старовини; виконавець таких творів, іконописець, є абсолютно безособовим працівником, шаблонно відтворюючим композиції і форми, одного разу назавжди вкзані йому і його побратимам і, якщо має можливість виказати в чому-небудь свою майстерність, то єдино в ретельності і тонкощі роботи. Такий характер іконопис отримав у Візантії в залежності від встановлення православ’ям непохитних догматів віри і незмінних церковних обрядів; звідси перейшло воно в Італію, де користувалося повагою і знайшло відображення на місцевому мистецтві до настання епохи Відродження, будучи перенесено з Греції, разом з християнством, у нашу державу [58, 22].

Головними творами іконопісного містецтва є ікони. Ікона в християнстві (переважно, в православ’ї, давньосхідних церквах та частково в католицизмі) – зображення осіб або подій церковної та священної історії взагалі, що є предметом шанування, закріпленого догматом Сьомого Вселенського собору 787 р. у православних і католиків. Але з огляду на той факт, що іконописне мистецтво мало значний вплив та знайшло відображення в багатьох видах образотворчого мистецтва, в рамках розгляду історії іконописного мистецтва до його творів ми відносимо не тільки безпосередньо ікони, а й фрески, мозаїки, живопис, тобто всі твори образотворчого мистецтва, що були створені із застосуванням іконографічного канону та мають релігійний зміст.

Різне сприйняття ікони в Східній і Західній традиції призвело в кінцевому підсумку до окремих напрямків розвитку мистецтва: здійснивши величезний вплив на мистецтво Західної Європи (а особливо на мистецтво Італії), іконопис в ранній новий час був витіснений живописом і скульптурою. Іконопис отримав найбільшого розмаху на території Візантійської імперії та країн, що взяли східну гілку християнства – православ’я.