Інфекційний мононуклеоз

Інфекційний мононуклеоз (хвороба Філатова—Пфейфера) — малоконтагіозна інфекційна хвороба, що характеризується гарячкою, запальними проявами в горлі, збільшенням лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, мононуклеарною реакцією в крові. Хворіють переважно діти від одного до 10—12 років.

Етіологія. Збудником є фільтрівний вірус. Передача інфекції здійснюється повітряно-краплинним шляхом унаслідок тісного контакту з хворим. Вхідними воротами інфекції є ділянка горлового лімфатичного кільця. Під впливом вірусу виникає гіперплазія лімфої-дної та ретикулогістюцитарної тканин. Унаслідок цього виникає ха­рактерне збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, запальні прояви в горлі.

Клініка. Інкубаційний період триває 5—20 днів. Початок хвороби поступовий. У перші 2—3 дні спостерігаються нежить, незначне підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів і деякі ознаки ураження горла. У розпалі хвороби виникають біль у горлі, риніт, кашель, підвищується температура тіла.

Найбільш сталою ознакою є збільшення лімфатичних вузлів, надто шийних, уздовж заднього краю груднино-ключично-соскопо-дібного м'яза і підщелепних. Вузли мають вигляд ланцюга або паке­та. Можливе збільшення також пахвинних, підм'язових та інших вузлів, проте їх ізольоване збільшення (без задньошийних) не харак­терне для інфекційного мононуклеозу. Вузли рухомі, мало болючі. Навколо них іноді виявляється колатеральний набряк, але на шкірі немає ознак запалення.

У всіх дітей хвороба супроводжується різкою гіперемією підне­бінних мигдаликів (мал. 32—див.кольорову вклейку). Процес може розвинутися за типом лакунарно-фолікулярної або катаральної ан­гіни. При ангіні частина мигдаликів вкрита жовтувато-сірим нальо­том. Унаслідок наявності нальоту виявлені зміни нагадують дифте­рію, проте при інфекційному мононуклеозі наліт знімається легко, має кришкуватий характер.

Одним із непостійних симптомів мононуклеозу є катаральний стоматит, який іноді супроводжується геморагіями у вигляді петехій. У перші дні хвороби язик вкривається нальотом.

У період розпалу хвороби спостерігаються характерні зміни в крові: лейко-, лімфо- і моноцитоз, поява атипових мононуклеарів(до 25-30%).

Через 3—4 тиж температура тіла нормалізується, всі клінічні оз­наки хвороби зникають, проте протягом кількох місяців може спос­терігатися збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.

Лікування. Специфічного лікування при інфекційному мононуклеозі немає. Рекомендується зрошення ротової порожнини відварами лікарських трав, антисептиками. Для прискорення епітелізації потрібно застосовувати кератопластичні препарати. У період гарячки показані анальгетики, антигістамінні засоби.

Гострі респіраторні вірусні хвороби

Гострі респіраторні вірусні хвороби (ГРВХ), що характеризуються ураженням слизової оболонки ротової порожнини, дихальних шляхів та інтоксикацією, є найпоширенішими у дітей.

Етіологія. Збудниками цієї групи хвороб є віруси грипу (серотипи А і В), парагрипу (4-го серотипу), аденовіруси (понад ЗО серотипів), риновіруси (понад 100 серотипів), ентеровіруси різних серотипів. У окремих хворих причиною патологічного процесу може бути асоціація вірусів. Збудники нестійкі в навколишньому середо­вищі, за винятком адено- та ентеровірусів. Віруси грипу, парагрипу містять РНК, аденовіруси — ДНК.

Джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Поширення респіраторної вірусної інфекції відбувається повітряно-краплинним шляхом. Вхідні ворота інфекції — слизова оболонка ротової частини горла і верхніх дихальних шляхів. Найвища захворюваність спосте­рігається в холодний період року. Ентеровірусні хвороби можуть спо­стерігатись як взимку, так і влітку.

Кожна з вірусних інфекцій має специфічні ознаки патогенезу: