11.Даки на закарпатті!

На Закарпатті при дослідженні городища древніх даків виявляють унікальні археологічні знахідки

Вже більше тридцяти років закарпатські археологи досліджують могильник і городище древніх даків. Поселенню понад дві тисячі років. Знахідки кожного літа не перестають дивувати. Минулого року вчені вперше виявили золоті прикраси. У колекції також десятки мечів, кинджалів, всіляке начиння.

Малокопанський дакійський могильник в Закарпатській області – унікальний. В Україні такого більше немає – на п’яти гектарах вчені виявили десятки поховань, але за 33 роки дослідили лише половину території.

Але найціннішими знахідками вчені називають зброю і знаряддя праці. Саме вони свідчать про рівень розвитку даків. Виявилося, сталь, з якої плем’я виготовляло зброю, почали широко використовувати в Європі тільки в 18-му столітті.

12. Римські знахідки

Солотвино розташоване за 195 км від Ужгорода на правому березі річки Тиса. Близько 250 мільйонів років тому тут хлюпотіли хвилі величезного океану, який залишив по собі ,,напам’ять” про себе найбільші в Європі соляні поклади. Їх почали розробляти ще до нашої ери.

Соляні копальні завжди були спокусливим об’єктом  для загарбників. Наприклад, для римлян. Напочатку ІІ століття  нашої ери легіони римського імператора Марка Ульпія Трояна захопили Дакську державу, яка на той час існувала на цих землях, та заснували замість неї провінцію своєї імперії Верхня Дакія. Саме тоді (чи не вперше?) в хроніках згадується Солотвино.

Та неспокійна епоха нині представлена знахідками археологів: римськими монетами – динаріями та залишками римської солекопальні.

Старі соляні шахти, що провалилися, поступово наповнювалися водою. Так утворилися відомі соляні озера, які за своїми цілющими властивостями, як стверджують спеціалісти, є майже повним аналогом ізраїльського Мертвого моря.

Головне в ланцюгу цих озер – озеро Кунігунда (глибиною майже 8 метрів), соляний розчин якого сприяє лікуванню багатьох захворювань опорно-рухового апарату та шкіри.

13.Празька культура!

Пра́зька культу́ра — археологічна культура, що існувала в 500—700 роках. Її пов'язують зі слов'янськими племенами. Названа за характерною ліпною керамікою празького типу.

Виникла на основі північно-західної групи черняхівських пам'яток та у свою чергу стала основою культури типу Луки-Райковецької. Вважається, що празька культура залишена склавінами — однією з груп ранньоісторичного слов'янства. Населення празької культури мешкало у відкритих поселеннях або у поодиноких городищах (зокрема Зимно). Житла будували у вигляді квадратних напівземлянок з піччю-кам'янкою у куті. У побуті широко вживалася кераміка (ліпні горщики, сковорідки), прикраси (пальчасті фібули, пряжки, браслети та ін.). Небіжчики піддавалися урновому або ямному трупоспаленню на ґрунтових могильниках.

Виділена І. Борковським 1939 року з ранньосередньовічних пам'яток, розкопаних біля Праги. Представлена неукріпленими поселеннями з житлами — напівземлянками, що мають печі-кам'янки, і ґрунтовими безкурганними могильниками із трупоспаленнями в урнах.

Спочатку Празька культура була поширена на території південної Польщі, Чехії, Словаччини, Волині. Пізніше ареал її поширився на північну частину Польщі, східні райони Східної Німеччини, білоруське Полісся, середню частину Правобережної України, Молдавію й Румунію. Це привело до змішання Празької культури з місцевими, більш ранніми культурами й виникнення локальних варіантів.