Глава 5 Захисна промова

5.1. Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істи­на. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судо­вому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених до­казів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсуд­ного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої мірку­вання з приводу застосування кримінального закону та міри пока­рання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засі­данні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасни­ком кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсуд­ного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наяв­ності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переко­наний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і за­хисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фак­тично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує пи­тання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грун­туючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру по­карання, інші питання, які мають значення для правильного вирішен­ня справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріа­лами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конк­ретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних еле ментів — фактів і оціночних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурор він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забрати про об'єктивність, не видавати чорне за біле не перекручувати факти.

Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовії промові М. Казарінова:

«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи люди­ну, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засо­би і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить пря­мо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створи ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше».

У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливо говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засіда­телі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закін­чення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.

Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без спра­ведливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...»

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника при­близно такого змісту:

«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».

Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворю­ється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обо­в'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематич­но промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактич­них обставин справи; обгрунтування кваліфікації злочину; характе­ристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру пока­рання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрун­тованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і про­понує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інко­ли це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутні­стю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчи­ненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи не­обхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК Украї­ни, яка передбачає легше покарання;

• обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсуд­ного;

• доказувати неосудність підсудного.