Елементи складових частин

Деталі і складальні одиниці, які входять у виріб, можуть мати різні елементи. Так, наприклад, деталь, тобто брусок будь-якої форми з цільної або клеєної деревини, має площини (ліву й праву), окрайки, торець і ребро.

Обкладкою називають заготовку, якою закривають окрайки плит, рамок та ін. Обкладки можуть бути запідлице, з виступом або з уступом.

Штапиком називають деталь, яка слугує для закріплення скла та інших елементів виробів.

Тахля – це елемент, який вкладено в рамку коробки. Фільонка може бути плоскою або профільною.

Фаска – це зрізане гостре ребро окрайки.

Пом’якшення – притуплене гостре ребро окрайки радіусом 1…2 мм.

Галтеллю називають напівкруглу виїмку, зроблену на ребрі або площині деталі

Кальовкою називають фігурний профіль на деталі, складальній одиниці, призначений для декоративного оформлення виробу.

Чвертю називають прямокутну виїмку на деталі, яка утворена двома площинами.

Платик – це уступ, утворений між двома деталями, які з’єднані між собою.

Звісом називають частину, яка виступає за межі остова виробу, наприклад, кришки стола, сидіння стільця тощо.

Перелічені елементи складових частин використовуються в конструкціях виробів з метою підвищення їх експлуатаційних властивостей, зниження трудомісткості технологічних операцій тощо. Наприклад, платик у багатьох випадках передбачають, щоб закрити можливий зазор, клейовий шов або інший дефект, адже з’єднання двох деталей між собою запідлице вимагає значних витрат часу і праці; штапик полегшує кріплення різних елементів конструкцій, закриває стик між деталями і спрощує технологію

Криволінійні деталі, виготовлені із деревинних матеріалів, поділяють залежно від способу їх отримання. Їх отримують механічною обробкою (випилюванням, фрезеруванням), гнуттям, гнуттям з одночасним склеюванням, плоским пресуванням, пресуванням із подрібненої деревини.

Деталі, отримані шляхом механічного оброблення, не потребують значної трудомісткості. Але при цьому способі відбувається пере різання волокон деревини, що послаблює міцність. При розрізанні волокон під кутом 45⁰ допустимі напруження при стисканні вздовж волокон знижуються на 50%. Отримані в результаті розрізання волокон торцеві поверхні складніше обробляти і опоряджувати. Суттєвий недолік цих деталей – більша кількість відходів, що утворюються при виготовленні деталей. Тому механічне оброблення застосовують для отримання деталей криволінійної форми, в яких кривизна є незначною, а форма проста і не допускає великого пере різання волокон

Гнуті деталі виготовляють із деревини твердих листяних порід (дуба, бука, берези). Прямолінійні заготівки, пройшовши довгий і складний технологічний процес, стають криволінійними деталями. Величина згину обмежується величиною допустимою деформацією розтягу. Відношення товщини зігнутої заготівки до радіусу згину 1:3. Міцність гнутих деталей є достатньо високою, інколи навіть дещо вищою, ніж прямолінійних заготовок, оскільки під час гнуття може відбуватися ущільнення зовнішніх шарів деревини. гнуті деталі використовують в опорних конструкціях, декоративних елементах.

Гнутовиклейні деталі виготовляють в основному з листів шпону, рідше тонких рейок з деревини товщиною більше 5 мм. При розкрої на більш тонкі рейки різко зростають втрати деревини на пропили. Технологічний процес виготовлення гнутовиклейних деталей не складний, але тривалий. Профіль деталі може мати практично будь-яку форму. Використання лущеного шпону дозволяє отримувати деталі з радіусом згину до 30 мм. Міцність гнутовиклейних деталей залежить від кількості листів шпону і розташування волокон у них.

Опорні конструкції, що несуть великі навантаження в процесі експлуатації, слід робити з ділянками, які піддаються згину вздовж волокон у всіх шарах. Деталі, які не піддаються навантаженням, виготовляють із шарів шпону з взаємно перпендикулярним розташуванням волокон. Ці деталі мають хорошу формостійкість. Їх зовнішній шар повинен мати дольове спрямування волокон. До таких деталей відноситься, наприклад, блок бокових стінок і задньої стінки ящика.

Межа міцності гнутовиклейних деталей при згинанні у два з половиною рази більше, ніж при розгинанні. Це потрібно враховувати при розташуванні деталі в конструкції або при виборі її форми. Гнутовиклейні деталі вибирають на основі стандарту на гнутовиклейні заготівки.

Застосування гнутовиклейних криволінійних деталей забезпечує зниження витрати сировини в 2,4 рази і зниження трудомісткості в 2,1 рази. Одна гнутовиклейна деталь у виробі може замінити кілька деталей, виготовлених із масиву деревини. У даний час ці деталі можна виготовляти з одночасним облагороджуванням поверхні.

Гнутовиклейні деталі можна поділити на два види: цільноклеєні із листів шпону і комбіновані – склеєні із окремих гнутовиклейних елементів.

Комбінованими роблять гнуто клеєні деталі складного профілю з кількома радіусами і кутами згину. Щоб за один цикл пресування виклеїти заготівку складної форми, необхідно створити складні прес-форми. Тому таку заготівку значно легше виготовити з окремих простих елементів, а тоді скріпити їх за допомогою зубчатого з’єднання. За ступенем уніфікації профілів гнутовиклейні деталі поділяють на три групи.

До І групи відносять деталі, які мають незначний вплив на формоутворення виробів. Їхня уніфікація спрямована на типізацію прес-форм. Лінійні розміри цих деталей мають кілька варіантів.

До складу ІІ групи входять деталі, уніфікація яких спрямована на упорядкування типорозмірів деталей. Деталі цієї групи в основному призначені для виготовлення стільців і крісел. Вони значною мірою впливають на формотворення виробів.

Група ІІІ включає до свого складу деталі різного призначення, які відображають нові напрямки в проектуванні і виробництві меблів та принципово відрізняються від форм деталей груп І і ІІ.

Гнутопропильні деталі зараз застосовуються вкрай рідко через складність механізації їх виготовлення і високої трудомісткості. Ці деталі можуть мати форму замкнутого контура.

Пресовані деталі із подрібненої деревини мають різну форму. Метод відносно новий, перспективний. Він забезпечує отримання деталі в готовому вигляді, при цьому можливе їх опорядження.

Деталі мають невелику матеріалоємність у зв’язку з практично безвідходною технологією їх виробництва. Деталі дуже технологічні. У порівнянні із традиційними методами отримання криволінійних деталей цикл виготовлення пресованих деталей є в 10 разів коротшим, а собівартість отриманих деталей складної форми у 2 рази нижча.

Плоскоклеєні деталі мають кривизну тільки в одній площині. Отримують їх плоским пресуванням з одночасним склеюванням кількох шарів шпону. Плоско клеєні деталі поділяють на цільновипиляні із фанери і фанерних плит; випиляні із фанери і фанерних плит і склеєні з кількох частин; набрані з окремих ділянок шпону із взаємно перпендикулярним розташуванням волокон деревини в місцях стику. Деталі є технологічними, оскільки при високій міцності їх трудомісткість і матеріалоємність порівняно невеликі. Застосовують плоскоклеєні деталі в різноманітних конструкціях – опорних, декоративних і т.д.

Рамки і коробки використовуються практично в усіх типах меблів. Найчастіше вони складаються з чотирьох брусків. Якщо необхідно збільшити міцність конструкції, встановлюють бруски – серединні. Рамки можна також виготовляти із щитів шляхом вибору середньої частини. При виборі конструкції рамки і коробки потрібно враховувати призначення , передбачувані навантаження, технологічність конструкції, естетичність.

Бруски рамок і коробок виготовляють із масиву і деревиностружкової плити. Бруски із деревиностружкової плити облицьовують, бруски із масиву можуть бути облицьованими і не облицьованими. Це залежить від призначення і місця конструкції в меблевому виробі. З’єднання брусків із масиву здійснюється за ГОСТ 9330-76, бруски із деревиностружкової плити з’єднують шкантами, металічними кутниками, шурупами, стяжками.

Внутрішні частини рамок і коробок заповнюють тахлями і заглушками.

Заглушка – деталь, яка повністю закриває пройму рамки чи коробки і не виходить за лицьову поверхню виробу.

Тахля – виконуючи ту ж саму конструктивну функцію, виходить на лицьову поверхню виробу.

Тахля і заглушка робиться із фанери, деревино волокнистої плити, деревиностружкових плит понижених товщин, скла. Тахлі вставляють в пази або чверті брусків рамок. Бруски, що служать для кріплення вставлених в чверть тахоль, називають штапиками. Штапики кріпляться за допомогою цвяхів і клею.

Конструкція ящиків і напівящиків. Ящик – це коробкова конструкція. Півящик відрізняється від ящика зниженою висотою передньої стінки. Вона становить від 0,3 до 0,6 висоти бокової стінки.

За основним конструктивним рішенням ящики можна розділити на такі види: столярні, гнутовиклейні, полімерні, з тонких плитних матеріалів, пресовані з подрібненої деревини

Столярні ящики складаються з окремих стінок (двох бокових, задньої і передньої), з’єднаних між собою одним із ящикових з’єднань за ГОСТ 9330 – 76 або шурупами. Дно ящика входить в шпунти бокових і передніх стінок, до задньої стінки воно кріпиться в накладку цвяхами або скобами.

Товщина бокових і задньої стінок 8 – 12 мм, передньої 14 – 16 мм. Стінки роблять із фанери, деревини листяних і хвойних порід. Стінки, виконані із масиву, облицьовують шпоном, в такому випадку можна використовувати деревину більш низьких сортів. Передня стінка може бути виготовлена із деревиностружкової плити, облицьованої шпоном. Дно роблять із деревино волокнистої плити або фанери товщиною 4 мм. Інколи до передньої стінки прикріплюють накладну стінку (шурупами з клеєм або без нього). Наявність накладної стінки збільшує матеріалоємність ящика, але при цьому технологічність знижується. Це відбувається завдяки уніфікації передньої і задньої стінки, скорочення трудозатрат і матеріалів на опорядження ящика. Крім того, з’являється можливість покращити зовнішній вигляд ящика.

Столярні ящики міцні, мають хороші естетичні показники, але нетехнологічні через велику матеріалоємність і трудоємність.

Лекція №2