3. Правова природа та сфера дії мпп

Сфера дії міжнародного права як поняття являє собою сферу застосування міжнародно-правових засобів і способів впливу на об'єкт міжнародно-правового регулювання.

Беручи до уваги те, що засоби і способи міжнародно-правового регулювання - це невід'ємні елементи механізму міжнародно-правового регулювання, можна стверджувати, що питання про сферу дії міжнародного права належить до галузі теоретичних основ дії цього механізму і в цьому його значення. Дія міжнародного права на міжнародній арені дуже різноманітна. Залежно від того, що виступає в той або інший момент центральною ланкою такої дії, сфера дії міжнародного права, із погляду його теорії, може виявлятися як:

- сфера суб'єктна, тобто сфера, обумовлена колом суб'єктів міжнародного права;

- сфера об'єктна, тобто сфера, обумовлена колом регульованих міжнародно-правових відносин, які є об'єктом міжнародного права;

- сфера просторова, тобто територіальна у вузькому значенні слова.

Суб'єктна сфера як питання теорії і практики сучасного міжнародного права, у наші дні набуває важливого значення. Це пояснюється тим, що. на відміну від класичного права і тим більше права цивілізованих народів, коли суб'єктами права визнавалися лише держави, і далеко не всі. сучасне міжнародне право значно розширило і продовжує розширювати це коло - коло суб'єктів. Якщо на початку XX століття у сфері дії Статуту Ліги Націй фігурували дещо більше трьох десятків держав - суб'єктів міжнародного права, то до його кінця у сфері дії Статуту ООН їх налічується близько 200. Більше того, сучасне міжнародне право, включивши спочатку до складу суб'єктів міжнародного права всі держави і зруйнувавши цим колоніальну систему, почало включати народи і нації, що борються за свою незалежність, потім міжнародні організації і зараз уже стоїть питання про визнання суб'єктами міжнародного права індивідів. Особливо це є актуальним у світлі розвитку і вдосконалення захисту прав людини. Однак у цьому є свої негативні сторони - це затушовує значення і роль міжнародного права як права міждержавного, з одного боку, і з іншого - переважна більшість індивідів нашої планети поки що не має можливості скористатися правами суб'єкта міжнародного права (хоча їх кількість і має тенденцію до зростання).

Таким чином, суб'єктна сфера дії сучасного міжнародного права включає в себе:

1. Держави.

2. Народи і нації, що борються за незалежність.

3. Міжнародні організації та інші похідні суб'єкти міжнародного права.

Об'єктна сфера дії міжнародного права - це коло регульованих міжнародно-правових відносин, що є об'єктами міжнародного права.

З погляду теорії міжнародного права, об'єктом міжнародних правовідносин є усе те, з приводу чого суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини на основі принципів і норм міжнародного права. Такими об'єктами можуть бути матеріальні і нематеріальні блага, дії або стримування від дій. Найбільш чітко об'єктна сфера виявляється у кожній галузі права. Наприклад, у дипломатичному праві об'єктна сфера - це статус дипломатичного представника, процедура дипломатичних переговорів. У міжнародному морському праві - це рибальство, судноплавство, правовий режим відкритого моря і т. д. З розвитком суспільства і міждержавних відносин розширюється і об'єктна сфера. Міждержавні відносини охоплюють усе нові й нові сфери, яких вони раніше не торкалися і навіть ті. котрі не існували взагалі: використання атомної енергії, міжнародний район морського дна. Антарктика і навіть економічні зони - це далеко не повний перелік порівняно нових об'єктів міжнародного права, що недавно з'явилися. Однак розглядаючи питання про об'єктну сферу дії міжнародного права (мимоволі усвідомлюючи поняття об'єкт міжнародного права як матеріальне і нематеріальне благо, дії або стримування від них), об'єкт міжнародного права не варто змішувати з предметом міжнародного права, під яким розуміються самі міжнародні правовідносини, тобто правовідносини суб'єктів міжнародного права, що взагалі складаються у процесі міжнародного спілкування. Таким чином, предмет міжнародного права відрізняється від об'єкта міжнародного права тим, що об'єкт міжнародного права - це все те, з приводу чого суб'єкт міжнародного права вступає у правовідносини, а предмет міжнародного права - це самі правовідносини, тобто предмет міжнародного права - це міжнародні правовідносини взагалі, а об'єкт - це міжнародні правовідносини, що стосуються до якогось конкретного питання, точніше, ті, що регулюють якісь конкретні дії або бездіяльність.

Просторова сфера дії міжнародного права має основне значення для практики, і вона, звичайно, відображається в кожному міжнародному договорі (про сферу його дії). Просторова сфера в загальному плані може включати сухопутні, морські, повітряні або космічні простори (наприклад, просторова сфера міжнародного морського права - води Світового океану) або в більш вузькому - конкретні простори з позиції географії або державної приналежності (наприклад, Антарктика, азово-чорноморський басейн, води відкритого моря, чорноморські протоки та ін.).

На практиці просторова сфера може виступати як самостійно, так і в тісній взаємодії з суб'єктною сферою. У той же час вона може визначати й об'єктну сферу, тобто об'єкт правовідносин (наприклад, Азовське море або міжнародний район морського дна). Самостійно просторова сфера виступає у випадках, коли в угоді чи договорі мова йде про правове регулювання космічного простору, або міжнародного району морського дна. або Антарктики та ін. У цьому випадку основним критерієм при визначенні меж просторової сфери виступає об'єкт міжнародного права. Взаємодія просторової і суб'єктної сфер виявляється тоді, коли мова йде про права, обов'язки і відповідальність конкретних учасників міжнародно-правового документа, тобто конкретних суб'єктів міжнародного права (держав або організацій). Прикладом цього може служити проект Договору України і Російської Федерації "Про правовий статус Азовського моря і Керченської протоки". У темі "Сфера дії міжнародного права" важливе значення має питання розмежування просторових сфер дії міжнародного і національного права. У цьому питанні можна виділити три аспекти:

1. Дії внутрішньодержавного права у межах державної території і за її межами (права прапора у відкритому морі, Антарктика та ін.).

2. Дія міжнародного права за межами дії державної території (і в межах державної території).

3. Взаємне проникнення у сфери дії обох правових систем. Це видно на прикладах із міжнародного морського права (право мирного проходу, право архіпелажного проходу та ін.). Виходячи з цього, можна дійти висновку, що сфера дії міжнародного права характеризується як: сфера державної території; сфера території з міжнародним режимом; сфера взаємодії двох правових систем. Також має місце екстериторіальна дія національного права у сфері дії міжнародного права. Це, насамперед, позначається на правовому положенні будь-якого громадянина при його перебуванні за кордоном. Часто ці питання вирішуються міжнародним приватним правом.

Міжнародне право, виступаючи як координатор і регулятор міжнародних відносин, у той же час може характеризуватися як юридична форма міжнародних (міждержавних) відносин. Його мета - забезпечувати узгодженість, правомірність і обов'язковість дій держав. Саме в цьому виявляються джерела юридичної природи міжнародного права. Юридичний характер різноманітних міжнародних відносин на сучасному етапі найбільш яскраво демонструє Статут ООН, який значно розширив сферу імперативних норм і сформував основні принципи сучасного міжнародного права. У зв'язку із вживанням терміну "юридичний", слід зазначити, що тлумачення цього терміну не завжди знаходить достатньо аргументоване пояснення. Тому, не претендуючи на досконалість, можна відзначити, що деяка ясність у цьому питанні виявляється при використанні історичного методу тлумачення. Термін "юридичний" походить від латинських слів "юс" - закон, справедливість, "юстиція" - правосуддя, справедливість, "юрисдикція" - суд, судочинство, повноваження вирішувати які-небудь питання в галузі права, "юридизація" - надання якимось фактам або відносинам правового характеру. Юридизація відносин передбачає обтяження відносин наявністю прав і обов'язків та відповідальності суб'єктів. Звідси укоренився вислів "юридичний", який у загальному плані рівнозначний вислову "правовий" і передбачає визначення або наявність прав, обов'язків і відповідальності учасників правовідносин, встановлених у певному порядку. Отже, юридична природа міжнародного права (тобто його правова сутність) виявляється в його здатності визначати права, обов'язки і відповідальність суб'єктів міжнародного права (зокрема держав), а також, у необхідних випадках, служити обґрунтуванням при оцінці дій. фактів, визначенні санкцій та в інших ситуаціях і процедурах правового характеру. Підкреслюючи юридичну природу міжнародного права, слід зазначити, що у сфері його дії права означають можливість суб'єктів користуватися встановленими правилами у своїх інтересах, обов'язки означають зобов'язання дотримуватись цих правил і не перешкоджати правомірному правокористуванню іншим суб'єктам, відповідальність означає необхідність і обов'язок відповідати за свої неправомірні дії у визначених міжнародним правом межах. Юридична природа міжнародного права вельми чітко виявляється в порівнянні міжнародно-правових норм, які існують в обігу на міжнародній арені, з іншими нормами - моральними, політичними, економічними, етичними, релігійними, ритуальними та ін. Подібні норми не є юридичними, оскільки процес їх утворення і. тим більше, наслідки їх недотримання зовсім інші і їх можна в загальному плані характеризувати як звичаї, традиції, звички і т. д. Ще більш чітко юридична природа міжнародного права Виявляється в її порівнянні з юридичною природою національного права, і особливо у розходженні механізмів реалізації норм міжнародного права. На міжнародній арені процес утворення юридичної природи норм у плані міжнародного права передбачає чітко встановлені міжнародні процедури. Ці процедури в загальному плані можна представити як дві стадії одного процесу утворення юридичної природи міжнародного права: 1. Народження проекту норм міжнародного права, його обговорення та узгодження воль суб'єктів міжнародного права. 2. Закріплення погоджених воль шляхом голосування і формальне оформлення документа. Ці процедури на практиці деталізуються і, відповідно до їхньої послідовності, являють таке: 1. Правова ініціатива (пропозиція встановити правило, норму, комплекс норм). 2. Обговорення правової ініціативи у робочому порядку на переговорах і її експертна оцінка юристами. 3. Узгодження воль держав як суб'єктів міжнародного права на міжнародному форумі, уповноваженому для створення норм міжнародного права. 4. Парафування узгоджених воль уповноваженими представниками суб'єктів міжнародного права. 5. Закріплення узгоджених воль держав голосуванням. 6. Підписання документа, що містить виклад узгоджених воль держав, прийнятих у процесі голосування, які набувають значення міжнародно-правового акта. 7. Ратифікація міжнародно-правового акта і вступ його в силу. Така практика народження міжнародно-правової норми одержала закріплення у процесуальних нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Однак при цьому слід зазначити, що у всьому цьому складному процесі найважливішою процедурою є узгодження воль держав. Деякі авторитети міжнародного права називають процес узгодження збігом воль і у зв'язку з цим заявляють, що "немає міжнародного права без збігу воль". З-поміж таких авторів можна назвати К. Штруппа, Ч. Хайда, Ш. Руссо. Останній, зокрема, писав: "Міжнародне право в цілому має своєю основою не індивідуальну суверенну волю держав... а волі держав, що збігаються"1. Погодившись із цим у принципі, варто, однак, відзначити, що для найбільш точної характеристики юридичної природи сучасного міжнародного права характерний не збіг воль, а їх узгодження, що досягається ціною певних взаємних поступок, які породжують певний компроміс. Це красномовно підтвердилося під час обговорення і прийняття Конвенції ООН із морського права 1982 р. Саме цей процес породжує юридичну природу норм, які потім включаються у загальну систему міжнародного права. З'явившись на світ у подібний спосіб, міжнародно-правова норма (комплекс норм) виступає як юридична форма міжнародних відносин. Вона визначає рамки поведінки держав, обсяг їх прав, обов'язків і відповідальності, і тим самим координує міжнародні відносини, тобто, погоджує їх з урахуванням вимог міжнародного права. Необхідною якістю, котра переконливо обумовлює юридичну природу міжнародного права, є юридично обов'язкова сила його норм. Юридично обов'язкова сила норм міжнародного права ніби передбачається при народженні основного компонента його юридичної природи - моменту узгодження воль держав. - і отже, є невід'ємним елементом юридичної природи міжнародного права. І. І. Лукашук у зв'язку з цим відзначає, що "при створенні норм є ніби дві угоди. Одна - щодо змісту норми, друга - про надання їй юридично обов'язкової сили"1. При подальшому вивченні права уявлення про його юридичну природу буде постійно поглиблюватись, особливо у таких темах, як основні принципи міжнародного права, джерела міжнародного права, механізм міжнародного правового регулювання, право міжнародних договорів, міжнародно-правова відповідальність та ін.