судоустрій 1

1. Основні категорії судоустрою (суд, судова влада, правосуддя, судочинство, судівництво, судова юрисдикція).

Поняття судоустрою розглядається в декількох значеннях:

• Судоустрій як аналог судової системи держави

• Судоустрій як сукупність установ, що визначають організацію суду і його допоміжних органів

• Судоустрій як організаційно-правова діяльність компетентних органів держави, спрямована на забезпечення належного функціонування судів, а також виконання поставлених перед ними завдань

• Судоустрій як самостійна галузь права, що регулює побудову судів

• Судоустрій як навчальна дисципліна, яка має свої предмет і метод вивчення.

Суд – багатозначне слово:

1) інституція щодо вирішення правових конфліктів чи обвинувачення («третейський суд», «товариський суд», «Європейський суд з прав людини»);

2) орган судової влади («правосуддя здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції»);

3) склад суду при розгляді справи («суд відхилив клопотання позивача»);

4) приміщення суду («учасники процесу увійшли до суду»);

5) судочинство («чинити суд»).

Судова влада. У радянській юридичній літературі термін судова влада майже не використовувався.

У сучасних дослідженнях визначення судової влади дається виходячи із стандартних підходів до поняття державної влади взагалі. Так, судова влада визначається як вирішальний вплив судової системи на підвладних суб‘єктів, або ж як система спеціальних державних органів (судів) чи як діяльність судової системи по забезпеченню впливу на поведінку людини і соціальні процеси3.

Головна ж функція судової влади – не примус (хоча суд змушений до цього вдаватися), а правосуддя, тобто розв'язання спорів про право, у тому числі між громадянином і державою, громадянином та певними гілками влади. Під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону (Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року).

Ознаки судової влади у правовій державі:

1) судову владу має лише держава (третейські суди, комісії з трудових спорів та інші квазісудові органи не здійснюють судової влади, вони є органами добровільної юрисдикції);

2) судова влада реалізується лише судами, утвореними у встановленому законом порядку;

3) носіями судової влади є судді;

4) судова влада є самостійною та відокремленою від інших гілок влади, а судді є незалежними;

5) судова влада реалізується через здійснення судочинства, тобто у чітко визначеному законом процесуальному порядку.

Інші ознаки судової влади: аполітичність, підзаконний характер, повнота, остаточність рішень тощо.

Правосуддя – правозастосовна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави.

Судівництво - єдина система судоустрою та судочинства (Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів).

Судова юрисдикція. Юрисдикція судів - компетенція, якою наділені лише суди, щодо розгляду справ (правових спорів) і прийняття у них обов‘язкових рішень, які є кінцевими в рамках національної правової системи і не можуть бути переглянуті у позасудовому порядку.

Судочинство — встановлений законом або звичаєм порядок і форма вчинення судових дій у межах завдань судів у здійсненні правосуддя. Цей порядок, як правило, регулює порядок розгляду справ у суді, порядок знаходження істини по справі, розрахунок судових витрат та інших можливих сплат тощо.

Іншими словами, судочинство — це виключна, професійна діяльність судів по відправленню правосуддя.

Судочинство в Україні здійснюється у наступних формах:

1. конституційне судочинство;

2. кримінальне судочинство;

3. цивільне судочинство;

4. господарське судочинство;

5. адміністративне судочинство.

2. Поняття принципів організації і діяльності судів.

Проблема принципів організації та діяльності судів є однією з центральних у науці судоустрою. Чітке визначення поняття судоустрійних принципів є одним із найважливіших питань, що розробляються як загальною теорією держави та права, так і представниками окремих галузей правознавства.

У науці судоустрою формулювання поняття "принцип" є однією з найбільш важливих теоретичних проблем, оскільки принципи організації і діяльності судів, по суті, являють собою основні положення, що визначають усю побудову судової системи та характеризують правовідносини, які виникають як при організаційному забезпеченні діяльності судів, так і в процесі реалізації судами та суддями визначених законом повноважень.

О. З. Хотинська доходить висновку, що завжди, коли йдеться про засади судочинства, під ними розуміють його принципи, однак саме поняття "принцип" є ширшим, ніж "засада", поглинаючи останню дефініцію. у Великому тлумачному словнику сучасної української мови: "засада – це вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки".

Звернемося спочатку до етимологічного значення терміна "принцип". Слово "принцип" (від лат. principium) має такі основні значення: 1) основне вихідне положення будь-якої наукової системи, теорії, ідеологічного напряму; 2) особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; 3) переконання, норма, правило, яким керується хто- небудь у житті, поведінці. Ще стародавні римляни звертали увагу на те, що "принцип є найважливішою частиною всього".

Свого часу В. І. Даль писав, що принцип – це наукова або моральна засада, підстава, правило, основа, від якої не відступають. У філософії поняття "принцип" має такі значення: 1) у суб'єктивному розумінні – основне положення, передумова (принцип мислення); в об'єктивному розумінні – вихідний пункт, першооснова, найперше; 2) основоположне теоретичне знання, що не є ані доказовим, ані потребуючим доказування; 3) основоположна етична норма, що є або суб'єктивною – максимою – і спрямовує волю, оскільки вона виступає як керівний момент стосовно окремих індивідів, або об'єктивною – законом – і в такому випадку визнається значущою для волі кожної розумної істоти. У теорії пізнання під категорією "принцип" розуміють загальне положення, універсальний елемент у понятійному апараті науки, а у теорії держави і права категорія "принцип права" означає основну засаду, відправну ідею, наділену універсальною властивістю, найвищою імперативністю^[6].

Крім того, з гносеологічної точки зору категорія "принцип" найтіснішим чином пов'язана з такими категоріями, як "закономірність" і "сутність

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами; 8) забезпечення можливості апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства для судів окремих юрисдикцій.

3. Система принципів організації і діяльності судів.

До системи принципів організації та діяльності судів слід віднести; здійснення правосудця виключно судами; доступність правосудця; спеціалізація, територіальність та інстанційність; незалежність суддів та їх недоторканність; верховенство права; законність; поєднання одноособового і колегіального розгляду справ; участь народних засідателів і присяжних у суді першої інстанції; гласність та відкритість судового процесу; рівність учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність; диспозитивність; забезпечення можливості апеляційного та касаційного оскарження рішень суду; обов'язковість судових рішень; державна мова судочинства; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення правової допомоги; забезпечення доведеності вини (презумпція невинуватості); офіційне з'ясування обставин у справі як принцип адміністративного судочинства.

4. Характеристика окремих принципів організації і діяльності суду.

Принцип законності означає, що організація і діяльність судів здійснюється, насамперед, на основі Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і законів, тобто актів, прийнятих вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України. Підзаконні акти застосовуються в судовій сфері у випадках, передбачених законодавством, і в тому випадку, якщо вони не протирічать закону. Принцип законності правосуддя вимагає від судів, щоб у кожному винесеному у справі вироку чи рішенні було конкретне посилання на відповідну норму закону з обґрунтуванням, чому саме ця, а не інша норма права застосована судом у зазначеній справі. Вирок чи рішення буде вважатися незаконним і підлягає скасуванню вищестоящою судовою інстанцією, якщо відсутні конкретні посилання на закон, не мотивовано його застосування або застосовано не той закон. Принцип здійснення правосуддя лише судом означає, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судом і жодний інший орган держави, громадської організації не має права здійснювати правосуддя, засуджувати чи виправдовувати осіб, які притягуються до відповідальності, та застосовувати заходи державного примусу. Делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Цей принцип закріплений у Конституції України, у розгорнутих положеннях кримінального, кримінально-процесуального законодавства і послідовно втілюється в життя. Принцип незалежності суддів і підкорення лише закону означає, що: · судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються лише закону і нікому не підзвітні; · гарантії незалежності суддів встановлюються Конституцією України, Законом “Про статус суддів”; · держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Будь-яке втручання в діяльність суддів при здійсненні правосуддя недопустиме і тягне відповідальність згідно з діючим законодавством. Незалежність суддів забезпечується: · встановленим законом порядком обрання, призначення, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; · особливим порядком присвоєння військових та цивільних класних чинів; · передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; · таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; · забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; · відповідальністю за неповагу до суду чи судді; · правом судді на відставку; · недоторканістю суддів; · створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; · матеріальним та спеціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; · особливим порядком фінансування судів; · системою органів судівського самоврядування. Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені Законом “Про статус суддів”, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи обмежені іншими нормативними актами України та Автономної Республіки Крим. Принцип здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і судом означає застосування судом норм права однаково щодо всіх громадян незалежно від походження, посадового, соціального чи майнового стану, статі, мови, освіти, расової, національної належності, ставлення до релігії, місця проживання та інших обставин. Принцип змагальності та рівноправності сторін закріплений у ст. 126 Конституції України. Його суть полягає у встановлених законом і забезпечених судом рівних можливостях сторін реально використовувати процесуальні засоби захисту своїх інтересів в умовах загального порядку судового розгляду справ. Якщо одній стороні надаються конкретні процесуальні права, то закон наділяє аналогічними правами іншу сторону і покладає на них рівні процесуальні обов’язки. Принцип відкритого розгляду справ в усіх судах означає, що судові засідання проводяться відкрито з наданням реальної, рівної можливості усім громадянам бути присутнім при судовому розгляді справ та фіксувати його хід шляхом застосування фото-, відеозаписів. Такий розгляд справ впливає на якість здійснення правосуддя. Суд здійснює виховний вплив на самих учасників судочинства та всіх присутніх. У відкритому процесі суд діє під контролем народу, що підвищує його відповідальність за об’єктивне і законне вирішення справи.  Разом з тим, законом чітко визначені випадки, коли справи повинні розглядатися на закритих судових засіданнях. При конституційному судочинстві – якщо це суперечить інтересам держави. При розгляді кримінальних справ: · з метою нерозголошення державної таємниці; · про злочини осіб, які не досягли 16 років; · про статеві злочини; · якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки свідків, потерпілих, підсудних, членів їх сімей, близьких родичів та інших осіб. При розгляді цивільних справ: · з метою охорони державної таємниці; · для забезпечення таємниці усиновлення; · з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.  При арбітражному судочинстві: · з метою охорони державної таємниці; · для охорони комерційної таємниці; · за наявності обґрунтованого заперечення однієї або обох сторін. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист закріплений у ст. 129 Конституції та конкретних статтях Кримінально-процесуального кодексу України. Його суть полягає в тому, що на органи, посадових осіб, які проводять дізнання, попереднє слідство, на суд покладається обов’язок реалізувати право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Їм надається можливість реалізовувати свої права шляхом залучення захисників, функції яких виконують професійні адвокати. Принцип презумпції невинності означає, що ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності не інакше, як за вироком суду і відповідно до закону. Це означає, що обвинувачений (підсудний) вважається невинним до тих пір, доки його вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, що вступив у законну силу. Презумпція невинності – об’єктивне правове положення, а не суб’єктивна думка слідчого чи прокурора, які пред’являють звинувачення, розслідуючи справу, можуть і повинні бути переконані у своїй правоті. Презумпція невинності передбачає: · обов’язковість доведення вини обвинуваченого (підсудного) покладається на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд; · будь-який неусунений сумнів у невинності трактується на користь обвинуваченого (підсудного); · винність, не доведена у юридичному розумінні, дорівнює доведеній невинності. Таким чином, обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях, усі неусунені судом протиріччя, сумніви повинні тлумачитись на користь підсудного. Принцип державної мови судочинства полягає в тому, що судочинство в Україні здійснюється державною (українською) мовою. Разом з тим, законом визначено, що в тих місцях, де проживає переважна більшість громадян іншої національності, судочинство може здійснюватися рідною мовою цього населення. Цей принцип гарантує права усіх учасників судочинства, якщо вони не володіють мовою, на якій ведеться судочинство. Це виражається в тому, що: · їм надається право на ознайомлення з усіма матеріалами та участь у судових засіданнях через перекладачів; · право виступати в суді рідною мовою; · обвинуваченому слідчі та судові документи вручаються у будь-якому випадку в письмовому перекладі рідною мовою чи мовою, якою він володіє, а іншим особам, які беруть участь у справі, – за їх вимогою. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором полягає в тому, що прокурор у судовому розгляді підтримує функцію державного обвинувачення протягом усього розгляду справи, користуючись при цьому рівними правами з іншими учасниками процесу. Прокурор виступає від імені держави, бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює свою думку щодо застосування кримінального закону, міри покарання щодо підсудного або обгрунтовує відмову від обвинувачення. Принцип апеляційного та касаційного оскарження рішень суду закріплений у ст. 129 Конституції України. Він полягає в тому, що учасники судочинства (підсудні, потерпілі та інші) мають право у встановлений законом термін оскаржувати рішення суду. Рішення суду, які в установленому законом порядку набрали законної сили, є обов’язковими для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами на всій території України. Судочинство в Україні у визначених законом випадках проводиться як одноособово суддею, так і колегіально у складі кількох суддів та народних засідателів.