Види органів держави:

1. За місцем у системі державного апарату:

— первинні — створюються шляхом прямого волевиявлення народу;

— вторинні — органи, що створюються первинними органами і підзвітні їм.

2. За характером і змістом діяльності:

— органи законодавчої влади;

— глава держави;

— органи виконавчої влади;

— органи судової влади;

— контрольно-наглядові органи (прокуратура, державні інспекції).

3. За способом утворення:

— виборні;

— призначувані;

— ті, що успадковуються.

4. За часом функціонування:

— постійні;

— тимчасові.

5. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

— загальні (центральні);

— місцеві (локальні).

6. За складом:

— колегіальні;

— одноособові.

До державних органів долучають і органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні самостійно вирішують питання місцевого значення, хоча формально вони не є державними органами. їх повноваження чітко окреслені загальнодержавним законодавством.

Ознаки органів держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхідності - державного примусу;

4) функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

5) складається зі службовців, які перебувають в особливих відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отримують конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

6) має необхідну матеріальну базу - державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування - державний бюджет;

7) має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

4Законодавча влада - це галузь (гілка) державної влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Органи законодавчої влади, як правило (але не завжди), є виборними і мають різні назви: Верховна Рада, Державна Дума, Конгрес, Сейм, Фолькетинг, Альтинг. Парламенти можуть бути двопалатні як у федеративних (США, Росія), так і в унітарних державах (Велика Британія, Франція), і однопалатні (Ізраїль, Нова Зеландія, Україна).

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Функції парламенту:

o представницька - реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер),

o законодавча - реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер);

o фінансова - реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);

o установча - реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;

o контрольна - реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;

o політична - реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики І через обов'язок брати участь у її здійсненні.

Виконавча влада - галузь (гілка) державної влади, що володіє правом безпосередньо управляти країною, виконувати закони та інші нормативні акти, ухвалені законодавчою владою.

Носієм виконавчої влади у масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється конституцією і законодавством. Здебільшого уряд має офіційну назву - Рада чи Кабінет міністрів. Наприклад, у Швейцарії це Федеративна Рада, в Італії-Рада Міністрів, у Японії-Кабінет. Очолює уряд його голова. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції) або голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (Німеччина), державний міністр (Норвегія). У президентських республіках (США), де такої посади немає, головою уряду (адміністрація президента) є безпосередньо президент.

В Україні вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який очолює прем'єр-міністр. Систему виконавчої влади в Україні, крім Кабінету Міністрів, становлять центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші відомства, місцеві (обласні і районні) державні адміністрації.

Виконавча влада здійснюється головним чином через державне управління і ґрунтується на ієрархічних відносинах, підпорядкованості. Виконавча влада, будучи відповідальною перед законодавчою владою, підзвітною і підконтрольною їй, не вичерпується одним тільки "виконанням законів" (виконавською діяльністю). Вона також покликана відпрацьовувати шляхи і способи реалізації законів та інших законодавчих актів, займатися поточним управлінням, видавати з усіх питань своєї компетенції нормативно-правові акти (постанови та ін.), що мають підзаконний характер. Таке підзаконне регулювання суспільних відносин є розпорядчою діяльністю уряду.

Основні функції органів виконавчої влади:

o виконавська - безпосереднє виконання нормативних приписів правових актів, прийнятих органами законодавчої влади. Особливим видом виконавської діяльності є адміністративні (управлінські) послуги - публічно-правова виконавчо-зобов'язальна діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямована на юридичне оформлення умов, встановлених законодавством, які є необхідними для належної реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, котрі звертаються до них з цією метою (реєстрація, ліцензування, сертифікація тощо);

* розпорядча - здійснення управління шляхом видання підзаконних (управлінських) актів і виконання організаційних дій (відповідних розпоряджень)

Оскільки на виконавчу владу покладена найбільша частина загальнодержавних функцій, вона діє безперервно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової влади), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси. В Україні її здійснюють чиновники структурних ланок трьох організаційно-правових рівнів - вищого (уряду), центрального (міністерств, інших відомств), місцевого (Радою Міністрів АР Крим, місцевими державними адміністраціями - областей і районів, міст Києва і Севастополя). Задля запобігання можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами важливими є дієві механізми "стримувань і противаг" як з боку законодавчої (через розвинене законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Судова влада - незалежна галузь (гілка) державної влади, що володіє виключним правом здійснювати правосуддя, ухвалювати рішення у процесі судочинства та доводити їх до виконання.

Судочинство - це процесуальна форма здійснення правосуддя; установлений законом порядок розгляду і вирішення справ судами; правова форма реалізації судової влади. В Україні судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами (господарськими, адміністративними) на основі норм процесуального права, а рішення у справах виносяться на основі норм матеріального права. Судочинство Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції є роздільним. Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Юрисдикція судів в Україні поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Основні функції судової влади:

o охоронна (профілактична) - охорона прав і свобод людини, винесення окремих ухвал щодо виявлення судом порушень прав громадян;

o контрольна - стримування інших галузей влади в межах права за допомогою судового контролю;

o правосудна (захисна) - захист прав і свобод людини у разі їх порушення, відновлення порушених прав, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;

o конституційного нагляду - нагляд за додержанням конституційної законності, тобто за відповідністю Конституції нормативних актів держави (Конституційний Суд),

Правосуддя - це форма захисту права судовою владою, що виражається в справедливому (доброякісному) розгляді і вирішенні судом цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також економічних спорів з метою встановлення істини, чим забезпечується охорона прав і законних інтересів громадян, організацій, суспільства і держави. Рішення суду є актом правосуддя щодо захисту порушеного або оспорюваного права. Якщо прийняте судом рішення реально не виконане, судові процедури по захисту прав людини не можуть вважатися завершеними.

Основні принципи правосуддя: незалежність - будь-яке позазаконне втручання в діяльність судів, судових засідателів, присяжних щодо здійснення правосуддя є неприпустимим і спричиняє передбачену законом відповідальність; винятковість - делегування функцій суду, а також присвоєння його функцій іншим органом чи посадовою особою не допускається.

5. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи держави і органи місцевого самоврядування мають спі-льні риси, а саме:

1)         вони передбачені Конституцією України;

2)         формуються у встановленому законом порядку шляхом об-рання чи призначення;

3)         здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб’єктів;

4)         функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх пов-новажень;

5)         відповідно до наданих повноважень приймають рішення но-рмативного характеру, які певним чином забезпечуються і гарантуються;

6)         мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень.

Проте, між органами держави і органами місцевого самовряду-вання є й певні відмінності, а саме:

1) органи держави формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються, а органи місцевого самоврядування — обираються населенням певної адміністративно-територіаль-ної одиниці;

2)         дія нормативно-правових актів органів держави поширюєть-ся на всю територію держави, а дія нормативно-правових ак-тів органів місцевого самоврядування тільки на відповідну територію;

3)         органи держави діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади, а органи місцевого самовряду-вання можуть, за взаємною згодою, перерозподіляти між со-бою окремі повноваження на підставі договору;

4)         в органах держави рішення приймаються колегіально чи од-ноособово керівником, а в органах місцевого самоврядуван-ня — виключно шляхом голосування;

5)         органи держави здійснюють повноваження безпосередньо, a органи місцевого самоврядування як безпосередньо, так і че-рез обрані органи;

6)         органи держави діють від імені держави, а органи місцевого самоврядування є представниками інтересів територіальних громад;

7)         органи держави складаються з колективів службовців, a ор-гани місцевого самоврядування — з представників територі-альної громади, діяльність яких не має професійного харак-теру;

8)         фінансову базу органів держави становить державний бюд-жет, а органів місцевого самоврядування — місцевий бюджет та позабюджетні надходження;

9)         органи держави можуть делегувати окремі виконавчі повно-важення органам місцевого самоврядування, а останні не можуть делегувати свої повноваження державним органам.

Таким чином, органи держави та органи місцевого самовряду-вання діють паралельно на основі взаємодії та взаємного доповнення і тим самим забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування громадянського суспільства.