Свято-Троїцький Китаївський монастир

Кита́ївська пу́стинь — монастир у Києві, місцевість Китаїв. Діяв у XVIII — на початку XX століття. Відновлений у 1990-ті. Межує з історичною місцевістю Корчувате.

Історія монастиря

Засвідчена документами історія обителі починається з 1716, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подвижників-ченців) були Досифей і Феофіл.

До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір'я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. прибудовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.

Ще з кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.

У 1920-ті храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з 1954 — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

Після реставрації на початку 1990-х років Троїцьку церкву як парафіяльну було передано УПЦ МП (1992) разом з відремонтованою трапезною з келіями. У 1994 році відродилося монастирське життя. Першим начальником відновленого скиту став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929–1996). Після археологічних досліджень 1993–1994 років було впорядковано печери, де освячено храм в ім'я св. Досифея. З 1996 року обитель має статус самостійного монастиря.

Історичні духовні персоналії обителі

У 1776 році монастир відвідав 22-х річний юнак Прохор Мошнін з Курська. Відомий чернець-дівиця Досифей вказав юнаку на Саровську пустинь, як місце постійного чернецтва. Прохор виконав настанови Досифея і увійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.

Християни Корчуватого трепетно зберігають пам’ять про ці важливі історичні події, оскільки знаменитий чернець, під час перебування в Китаївській пустині, проживав у віруючих селища Корчувате, що межує з відомими Китаївськими печерами, де постійно перебував чернець-дівиця Досифій.