Тема: Порушення особистості

1. Порушення особистості.

Порушення особистість не носить однозначного характеру, воно може виражатися в зміні будови мотивів, їх ієрархії, змістоутворення, в порушенні самооцінки і рівня домагання, порушеннях спілкування, самоконтролю і саморегуляції. При вивченні змін особистості дані, отримані за допомогою методик, слід аналізувати у зв'язку з дослідженням життя людини. Патопсихологічне дослідження особистості завжди націлено на вивчення конкретної людини. В патопсихологічному експерименті повинні відображатися реальні життєві позиції хворого.

Методологічні основи патопсихологічного експерименту, спрямованого на дослідження особистості, полягають в тому, що експеримент дозволяє сформувати особливу форму діяльності, в яку включені найголовніші індикатори діяльнісного підходу до особистості: мотивованість дій, їх цілеспрямованість, можливість контролю, регуляція і критичність. Результати патопсихологічних досліджень особистості дозволяють виділити наступні порушення:

порушення опосередковування і ієрархії мотивів;

формування патологічних потреб і мотивів;

порушення смислоутворення;

порушення контролю за поведінкою.

порушення опосередковування і ієрархії мотивів

Зупинимося на тих особових змінах, аналіз яких можна провести в найбільш розроблених в вітчизняній психології теоретичних поняттях.

Згідно А. Н. Леонтьеву, аналіз діяльності повинен проводитися через вивчення мотивів. Зміну мотивів ми часто спостерігаємо у людей, страждаючих деякими формами психічних захворювань.

А. Н. Леонтьев підкреслює тісний зв'язок мотивів і потреб. Відзначивши, що аналіз потреб може бути проведений через розкриття їх наочного змісту, він вказує, що «це перетворить психологічну проблему потреб в проблему мотивів діяльності». Такий підхід свідчить про ієрархічну побудову мотивів з різними потребами.

Ускладнення мотивів, їх опосередковування і ієрархічна побудова починається у дитини вже в дошкільному віці і продовжується протягом всього його життя (Л. І. Божовіч). З віком мотиви втрачають свій безпосередній характер і починають опосередковуватися свідомо поставленою метою - відбувається підкорення одних мотивів іншим. Наприклад, бажання оволодіти якою-небудь професією як загальний мотив поведінки включає цілий ряд приватних: оволодіти потрібними знаннями, засвоїти певні навики і т.д. Ця мета, у свою чергу, розбивається на ряд більш дрібних. Тому діяльність людини відповідає завжди не одній, а декільком потребам і відповідно спонукає декількома мотивами. Проте в конкретній людській діяльності завжди можна виділити ведучий мотив.

Наявність провідного мотиву не усуває необхідності мотивів додаткових, безпосередньо стимулюючих поведінку; проте без провідних мотивів зміст діяльності позбавляється особистісного значення. Саме провідний мотив забезпечує можливість опосередковування і ієрархії мотивів. Ієрархія мотивів являється відносно стійкою і цим обумовлює відносну стійкість всієї особистості, її інтересів, позицій і цінностей.

Клінічний матеріал дозволяє прослідити закономірності зміни мотиваційної сфери людини, які призводять до зміни позицій, інтересів, цінностей особистості. Такі закономірності можна знайти у дітей з психічними захворюваннями, при яких процес порушення мотивів, установок і цінностей відбувається достатньо розгорнуто.

У таких хворих можуть змінюватися характерологічні риси: з'являється дратівливість, прискіпливість, грубість, виражений негативізм. Відбувається «зсув мотиву на ціль» (А. Н. Леонтьев), коли формується новий мотив, спонукаючий до нової діяльності. Зміни в змісті потреб означають і зміни в будові особистості. Порівняльний аналіз самооцінки хворих з наслідками травми головного мозку і хворих на хронічний алкоголізм, проведений Б. З. Братусем, показав, що у перших зберігається адекватна самооцінка при виконанні завдань, у других - ні. Вони некритичні, і це поєднується з агресією до того, що заважає задоволенню їх патологічної ведучої потреби в алкоголі. У хворих міняється не тільки зміст потреб і мотивів, міняється їх структура: вони стають все менш опосередкованими. Тільки тоді, коли потреба стає опосередкованою (поставленою ціллю), можливо свідоме управління нею з боку людини. У хворих відсутня можливість опосередковування потреби свідомою метою. Саме з цієї причини їх потреби стають некерованими і набувають будову потягів. Діяльність втрачає специфічно людську характеристику: з опосередкованої вона стає імпульсною.