4. Зовнішнє і внутрішнє опромінення.

Уражаюча дія радіоактивних випромінювань пов'язана з опроміненням, яке буває зовнішнім і внутрішнім.

Під зовнішнім опроміненням слід розуміти такий вплив випромінювань на людину, коли джерело радіації знаходиться поза організмом і виключена ймовірність попадання РР усередину організму. При цьому людина опромінюється тільки протягом того часу, що вона знаходиться поблизу джерела випромінювання. При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечне рентгенівське, гамма- і нейтронне опромінення. Біологічний ефект залежить від дози опромінення, його виду, часу впливу, розмірів опромінюваної поверхні, індивідуальної чутливості організму. Альфа- і бета-частинки, маючи незначну проникаючу здатність, викликають при зовнішньому опроміненні тільки шкірні ураження.

При попаданні РР усередину організму, людина зазнає постійного опромінення до того часу, поки РР не виведеться з організму в результаті розпаду або фізіологічного обміну. Це опромінення дуже небезпечне, тому що викликає ураження різних органів, які довго не заживають.

Можливі чотири шляхи проникнення РР в організм: через органи дихання, через ШКТ, через ушкодження і розриви на шкірі і шляхом абсорбції через здорову шкіру.

Найбільш небезпечний перший шлях, оскільки об'єм споживаного повітря становить 20 м^а-добу'¹, а з їжею людина споживає тільки 2,2 л води за добу (800 л- рік"¹). При цьому засвоєння і відкладення в організмі РН, як правило, вище, ніж при заковтуванні.

Радіоактивні аерозолі, залежно від дисперсності частинок по-різному затримуються в різних відділах дихальних шляхів. Так, аерозолі з розміром частинок більше 1 мкм переважно затримуються у верхніх дихальних шляхах і виштовхуються назовні; частинки до 1 мкм - у трахеобронхіальній ділянці, а частинки менше ОД мкм ~ у легеневих альвеолах. При цьому нерозчинні частинки зберігаються в легенях і легенева тканина одержує певну дозу радіації, а розчинні РН потрапляють у кров і далі разом з нею надходять до різних тканин організму. Отже, частина РР, які потрапляють з легень до інших органів, значною мірою залежить від дисперсності аерозолів, які вдихаються. Очевидно також, що швидкість переходу РР з легень до інших органів організму тим вища, чим краща розчинність аерозолів, що вдихаються, у фізіологічних рідинах організму і, зокрема, у лімфі крові.

При пероральному (травним каналом) надходженні РР потрапляють у ШКТ, звідки всмоктуються в кров і розносяться по різних органах і тканинах. Чим менша розчинність сполуки, що містить РН, тим більше її проходить транзитом по ШКТ і евакуюється з організму.

РР, які проникли через шкіру, надходять безпосередньо в ' кров, і далі РН залежно від хімічних властивостей накопичу­ються в конкретних органах, що спричиняє високі локальні дози радіації'.

Якщо РН не закріпилися в тканинах і органах тіла, вони через деякий час проходять через нирки і виходять з сечею. Отже, у процесі життєдіяльності певна частина радіоактивних елементів виводиться з організму (з потом, слиною, сечею, калом і т.д.). Цей процес характеризується такими показниками:

- період біологічного напіввиведення Т_б - час, протягом якого кількість (активність) даного РН в організмі зменшуєть­ся вдвоє внаслідок фізіологічного обміну;

- ефективний період напіввиведення Т_еф ~ час, протягом якого кількість (активність) РН в організмі зменшується вдвоє за рахунок радіоактивного розпаду (фізичний період піврозпаду – T_1/2) і біологічного виведення (Т_б)