Основні терміни і поняття:

Політика умиротворення, вісь Берлін – Рим – Токіо, Антикомінтернівський пакт, Сталевий пакт, Мюнхенська угода, пакт Молотова – Ріббентропа, аншлюс, плебісцит, евентуальний, непряма агресія.

Види навчальної діяльності студентів:

А) Лекція робочою програмою не передбачена.

Б) Семінарське заняття робочою програмою не передбачене.

В) Завдання для самостійної роботи (2 год.)

Опрацювати питання теми:

1. Політика умиротворення агресора. Початок територіальних змін у Європі:

а) аншлюс Австрії. Реакція європейських держав;

б) Мюнхенська угода та передвоєнна політична криза у Європі.

2. Проблеми європейської безпеки:

а) створення блоку держав-агресорів;

б) тристоронні переговори Великобританії, Франції та СРСР;

в) радянсько-німецькі договори 1939 року та їх сучасна оцінка.

3. Міжнародно-правовий аспект Другої світової війни.

Методичні поради:

Вивчаючи тему, необхідно з’ясувати причини і результати політики умиротворення агресора, звернути увагу на широко рекламовану Німеччиною компанію по "об’єднанню" німців і, відповідно, "виправленню" європейських кордонів, що привело до аншлюсу Австрії і висуванню вимог до Чехословаччини. У цьому зв’язку необхідно крок за кроком послідкувати утвердження Німеччини у Чехословаччині, яке найбільш яскраво і повно відобразило, з одного боку, цинічність німецької зовнішньої політики, а з іншого, сутність політики заохочення агресора, яка проводилася західними політиками. У міжнародно-правовому плані вона знайшла своє втілення у відомій Мюнхенській угоді 1938 року. Ця подія стала наскільки "знаменною", що в історії дипломатії отримала прозивне визначення "мюнхенської політики" і "мюнхенської зради".

Політика безперервних поступок німецькому агресорові принесла нові наслідки. В 1939 році у Європі розгорілася чергова передвоєнна криза, пов’язана з територіальними ультиматумами Німеччини Литві та Польщі й вторгнення Італії в Албанію.

Агресивна політика Німеччини, Італії й Японії зблизила ці держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. Необхідно крок за кроком прослідкувати виникнення й розширення блоку держав-агресорів.

Опинившись на порозі війни, Англія та Франція уклали угоду про взаємодопомогу, підтвердили свої гарантії Польщі та Бельгії, а потім поширили ці гарантії на Румунію, Грецію і, пізніше, на Туреччину і Болгарію

Спираючись на джерела, нову наукову і публіцистичну літературу, особливо документальні публікації з усього комплексу проблем 1939 – 1941 років, необхідно розглянути питання про англо-франко-радянські переговори 1939 року, які мали на меті створити систему колективної безпеки і взаємної військової допомоги у випадку подальшої агресії Німеччини. Дослідження цього питання полягає у з’ясуванні причин зриву переговорів і міри вини та відповідальності кожної зі сторін. На нашу думку, однозначної відповіді на це питання немає. Але один загальний висновок все ж можна зробити, а саме: успіху цих переговорів заважала занадто обережна, хитка, а іноді просто подвійна позиція учасників, і в цьому плані провина за зрив цих відповідальних переговорів лежить на усіх без винятку.

Студентам необхідно повторити матеріал про договори СРСР і Німеччини 1939 року, що вивчався в курсі новітньої історії та історії України, доповнити і узагальнити його. Спираючись на наявні копії цих документів, необхідно дати їм оцінку, пам’ятаючи, що вони не суперечили в цілому нормам міжнародного права і договірною політикою держав, хоча їхня політична сторона не може не засуджуватися, а секретні протоколи повинні визнаватися юридично неспроможними і недійсними.

Вивчаючи третє питання, студенти повинні враховувати те, що тема Другої світової війни є центральною в курсі міжнародних відносин ХХ століття. Необхідно пригадати причини, передумови, характер і основні етапи Другої світової війни, співвіднести їх з тими міжнародно-правовими нормами і обов’язками, які мало світове співтовариство на той час. Студенти постануть перед непростим питанням про відповідальність держав і конкретних політиків за розв’язання війни та їхньої відповідальності за це. Необхідно з максимальною об’єктивністю оцінити неоднозначні зовнішньополітичні акції 1939 – 1940 років, показати особисту роль Сталіна та його оточення, врахувавши різні, іноді суперечливі оцінки вітчизняної та зарубіжної історіографії. Разом з тим, не підлягає сумніву, що головним і дійсним винуватцем війни є Німеччина та її союзники.

У подальшому в поширенні війни на СРСР та США велика частка провини лежить на провідних європейських країнах, які не зуміли і не захотіли надати Німеччині адекватний збройний опір. Допустили прорахунок і США, які тривалий час займали, як і в Першу світову війну, позицію нейтралітету.

Тестові завдання.

І рівень — початковий

1. Визначити дату події:

— аншлюс Австрії

— Судетська криза

— Британо-німецькі переговори з чехословацького питання

— Мюнхенська угода

— ліквідація Чехословаччини

— Сталевий пакт

— вісь Берлін – Рим – Токіо

— Антикомінтернівський пакт

— пакт Молотова – Ріббентроп

ІІ рівень — середній

1. Дати визначення понять:

— політика умиротворення

— вісь Берлін – Рим – Токіо

— Антикомінтернівський пакт

— Сталевий пакт

— Мюнхенська угода

— пакт Молотова – Ріббентроп

— аншлюс

— плебісцит

— евентуальний

— непряма агресія

2. Територіальні ультиматуми Німеччина висувала країнам:

а)Литві б) Польщі в) Австрії г) СРСР

ІІІ рівень — достатній

1.Заповнити таблицю:

"Виникнення й розширення блоку держав-агресорів"

Рік	Угода	Умови угоди