23) “Гуманістичне письмо”

був введений у ІІ пол. ХІХ ст. вченими – палеографами, а самі гуманісти називали його “lettera antica formata” (з італ. “античне книжне письмо”). В основу гуманістичного письма був покладений каролінзький мінускул І пол. ХІ ст., тобто у часи його розквіту. Гуманістична реформа латинського письма проходила у Європі дуже нерівномірно. Спочатку його використовувала тільки невелика група високоосвічених людей в Італії. Перший рукопис, написаний гуманістичним письмом належить Франческо Петрарці і датується 1370 роком. Раннє гуманістичне письмо було ще досить подібним до готичного, зокрема, і через те, що для його написання використовували досить широкі пера (характерні для готичного письма). Згодом пера почали загострювати і лінії стали тоншими. Гуманістичне письмо було чітким, красивим, з вільно поставленими буквами квадратних пропорцій з відстанню між рядками не менше двох корпусів. Відмінними від каролінзького були також такі риси гуманістичного письма: невелика відстань між словами, точки або штрихи над “і”, готичні лігатури “St” і “et”, кругле “S” в кінці слова та менша кількість скорочень в порівнянні з рукописами ІХ – ХІ ст. Гуманістичне письмо є чітким і легким для читання. Цікаво, що гуманістичне письмо кін. ХІV – поч. ХV ст. майже повністю копіює графіку каролінзького мінускулу, в тому числі й нерівності в буквах. Над створенням та поширенням гуманістичного письма працювали Колюччо Салютаті, Поджо Браччоліні та Амброджо Траверсарі. На поч. ХV ст. гуманістичне письмо вийшло за межі кабінетів вчених і поширилось серед канцеляристів, у Флоренції була заснована школа каліграфів. Гуманістичним письмом здебільшого писались тексти античних авторів, які користувалися в цей час великим попитом в Італії. Книгодрукування повністю витіснило гуманістичне книжне, а згодом гуманістичний курсив, при цьому повністю запозичивши їхню графіку. Отже, гуманістична реформа латинського письма була штучною. Гуманістичне письмо не виникло в широкому колі писців – канцеляристів. Воно стало винаходом нечисленної групи вчених – гуманістів і фактично було вдосконаленим каролінзьким мінускулом. Через свою зручність гуманістичне письмо поширилось з кабінетів вчених по всій Італії,

34 Питання печатки

У своїй доповіді лектор розповів про виготовлення та використання печаток у дипломатичному житті Київської Русі в XI-XII ст. Доповідач зазначав, що печатки цього періоду були не лише прерогативою державної влади, але також широко використовувалися у церковному середовищі Київської держави, яку представляли собою православні ієрархи нашої прадавньої Церкви. Головною ознакою місцевого митрополита була печатка з викарбуваним зображенням, найчастіше Пресвятої Богородиці, а також зустрічалися образи й інших святих. Цю традицію руські владики запозичили від нашої матері-церкви – Константинопольського патріархату. На переломі X I—XII ст. і тільки тоді переважало таємне листування. Напис може мати лише загальний зміст. Він стосується тільки способу оформлення листа або акта, які звичайно скручувались або складувалися, а ззовні залишалася тільки печать на шнурі. Зміст епіграфеми зводиться до того, що вона закликає прочитати скріплений нею документ: «Слово всередині, розгорни й читай» 1 Перше, що впадає в око у написах на зазначених печатях,— це помітна кількість орфографічно-фонетичних варіантів тексту, що в не- пошкодженому вигляді звичайно налічує 9 букв (за винятком одного, в якому 10 знаків), не кажучи про графічні різновиди.