8 Питання .Особливост1 граф1ки письма 15 17 ст

На поч. 15 ст. виникає скоропис, який досяг найбільшого розвитку в 17 ст. Він відрізнявся від російського та білоруського як різними начерками тих самих літер, так і характером письма в цілому (окремі його різновиди склалися залежно від місцевих традицій у письмі). У заголовках розділів книжок застосовували складне й орнаментоване письмо — в’язь. З розділових знаків у давньоруських і староукраїнських писемностях вживалися крапка або комбінації з двох, трьох і чотирьох крапок — довільно, на розсуд писаря (найчастіше для позначення пауз або для розділення частин тексту). З 14 ст. для розмежування слів іноді вводили пробіли, які остаточно закріпилися у книгодрукуванні (кін. 16 ст.). Книгодрукування в Україні з кін. 16 і до поч. 18 ст. здійснювалося традиційним кириличним півуставом. Унаслідок реформи письма (див. Реформи алфавіту і графіки) в Росії 1708 — 10 було спрощено й округлено накреслення більшості літер алфавіту (див. Гражданський шрифт), усунено надрядкові знаки — наголоси й титла, запроваджено арабську систему позначення чисел замість літерної. Ці особливості були покладені також в основу сучасних писемних систем східнослов’янських народів. Кирилицю в традиційній графіці було збережено для церковної літератури

24) Дипломатика Дипломатика — спеціальна історична дисципліна, що вивчає надходження, форму, зміст, функціонування, історію створення тексту, архівну долю документа. З латини дипломатика — це те, що відноситься до дипломатів. Назву дисципліні дала праця Жана Мабільона 1681 року. Дипломатика неможлива без германевтики (аналіз змісту документа). Зародження дипломатики як науки почалося у епоху пізнього середньовіччя. Дипломатика дисципліна, яка вивчає структуру урядових та нотаріальних юридичних документів. Вона тісна пов'язана з архівом. Завданням дипломатики є аналіз автентичності документів, базою, яких виступають формальні елементи, що містять палеографічну структуру та правову форму документу. Таким чином походження можна простежити до сімнадцятого століття, хоча сьогодні дипломатика містить різні аспекти документального аналізу, головною метою яких, є каталогізація та стандартизація її документальних видів. Історія дипломатики[ред. • ред. код] Дипломатики як наука, була винайдена монахами єзуїтами з Франції приблизно у 1643 р. з метою перевірки справжності стародавніх документів Святого Престолу, Життя Святих, дипломів та інших документів, які піддавалися скрупульозному аналізу духовенства. Сумніву щодо методу застосованого єзуїтами, надали представники Бенедиктинського ордену. Завдяки піддачі сумніву цього методу світ побачив публікацію першої великої роботи історії дипломатики «De re Diplomatica libri Sex», що вийшла друком у 1681 р. Автор, Жан де Мабільйон в цій праці намагався віднайти стандарти, з якими можна було б прочитати документи і таким чином встановити їхню автентичність, використовуючи прийоми палеографії та церковного права. Щодо дипломатики та типів документів. Завданням дипломатики є аналіз та критичний розгляд різного виду документів. Майже кожний адміністративний акт являє собою юридичний документ, який вивчає його формальні аспекти, причини, та автентичність. Важливо пам'ятати, що адміністративний акт вимагає зміст. Формальні аспекти документів аналізуються за допомогою дипломатики, яка здатна дати критичну оцінку щодо правдивості їхнього походження. Дипломатика зосереджує свою увагу над питанням автентичності, контексту, хронології (актуальність дати) і структури документів. Таким чином, даючи відповіді на ці запитання дипломатика виступає спеціальною історичною дисципліною, яка допомагає відповісти на запитання важливі для більш обширного та об'єктивного висвітлення історії.