40.Книга як історичне джерело

Унікальним джерелом з історії людської діяльності є книга, яка виступає не лише носієм інформації, зафіксованої у словесній формі, а й результатом виробництва, тобто досліджується як пам'ятка не тільки духовної, а й матеріальної культури. Поєднують у собі вищезгадані типові ознаки й так звані вироби прикладного мистецтва: ювелірні прикраси, високохудожній посуд, різьблення по каменю, дереву, гаптований золотом та сріблом одяг, дорогоцінна зброя тощо. Звичайно, вивчаючи той чи інший різновид речових джерел, дослідник повинен ураховувати їх синтетичність. Водночас слід пам'ятати, що типову їх приналежність визначають за домінуючою ознакою. Наприклад, у музеях Києво-Печерської лаври зберігаються чудові зразки шиття перлами, золотого та срібного церковного посуду (дарохранительниці, потири, чарки тощо), іншого церковного начиння, домінуючою ознакою якого є те, що це предмети християнського богослужіння, тобто один із різновидів речових джерел.

12. Матеріал та знаррядя письма

Матеріалом для більшості письмових пам'яток до XIV ст. служив пергамент, а в побуті вживалася береста. Слово «пергамент» входить до вживання в Російській державі тільки з XVIII ст. У Стародавній Русі він мав особливу назву «хартії» (хартія). З XIV ст. пергамент поступово витісняється папером. Самий тонкий, але міцний пергамент отримували зі шкіри молодих ягнят. Однак для вироблення пергаменту найчастіше використовувалися телячі, баранячі і козлячі шкіри. Їх ретельно промивали, обробляли поташем, чистили внутрішню і зовнішню сторони, натирали крейдою для видалення жиру, обробляли пемзою, розтягували на рамі для просушування і, нарешті, різали на листи. У побуті, як показали розкопки в Новгороді, Смоленську та інших містах, вживали берест. Знаряддям листи на ній служила металева або кістяна паличка, якою наносили текст. Зі змістом і графікою берестяних грамот студент може ознайомитися за книгою В.Л. Яніна «Я послав тобі берест ...» (МДУ, 1975). На пергаменті і папері писали чорнилом, що мали на російських рукописах коричневий або бурий колір. У хімічний склад чорнила входили солі заліза і дубильні речовини. В якості останніх застосовувалися зазвичай так звані чорнильні горішки (нарости на листках дуба). Вживалися також чорнило з сажі і відвару дубової кори. Для просушування написів використовували кварцовий пісок, яким посипали рукопис. Крім чорнила, застосовувалися і фарби, особливо червона, для заголовків або заголовних букв, а іноді і для перших рядків. Звідси відбуваються виразу «червона рядок», «рубрика» (від латинського слова Рубер, тобто червоний). Фарбу (кіновар або сурик) розводили головним чином на яєчному білку, щоб вона була міцнішою. Крім червоною, вживалася зелена або синя фарба, але значно рідше. Лист чорнилом і фарбами не було одночасним процесом. Спочатку писали чорнилом, а для червоних літер і рядків залишалися місця, заповнювали пізніше. Для особливо цінних рукописів застосовувалося золото - листове і твореное. Золоті листочки приклеювалися до пергаменту або папері, а твореное золото вживалося у вигляді фарби і являло собою порошок, змішаний з клейкими речовинами. Срібло в рукописних пам'ятках зустрічається вкрай рідко. На всіх російських рукописах писали попередньо обробленими гусячими, рідше лебединими пір'ям. Спочатку перо »щоб зробити його пружним і видалити жир, встромляли в гарячий пісок або золу, потім кінчик пера очінялі, а в середині робили невеликий розщепів. (Для очінкі вживали складаний ніж, одночасно виконував і роль ластику.) Для письма фарбами використовували кисті. У XVII ст. починають з'являтися і олівці. З XIV ст. пергамент став витіснятися папером. Її привозили з Італії, Франції, Німеччини, а також зі Сходу (Самарканд). З'явився перший італійська папір до кінця XIV ст. витісняється французької, яка набула найбільшого поширення в XV-XVI ст., яка в свою чергу з кінця XV ст. поступається місцем німецької. Спроба налагодити власне Виробництво паперу відноситься до XI-XVIII ст.