- •2.1.Суспільне становище дітей з порушеннями розвитку.
- •2.2. Регламентація спеціального навчання дітей-інвалідів.
- •2.3. Організація обов’язкової диференційованої освіти осіб з обмеженними можливостями.
- •2.4. Принципи прав і свобод. Декларації прав дитини.
- •2.5.Рекомендації з питань організації фахової освіти інвалідів.
- •2.6. Права інвалідів згідно Декларації Генеральної асамблеї оон.
- •2.7. Шляхи організації навчання для дітей з дефектами розвитку.
- •2.8. Політика держав в галузі професійної реабілітації і зайнятості інвалідів.
2.7. Шляхи організації навчання для дітей з дефектами розвитку.
У США процес інтеграції активізувався наприкінці 70-х - початку 80-х років і пов'язаний з рухом за громадські права. Підставою для затвердження положення про інтеграцію слугували такі психологічні концепції, як «гіпотеза контакту» і теорія «моделювання», відповідно до яких інтеграція сприяє тому, що діти, які мають дефекти розвитку, можуть моделювати свою поведінку наслідуючи поводження нормальних однолітків. Навчання в «найменш обмеженому оточуючому середовищі», тобто в міру можливості разом з нормальними однолітками передбачає два шляхи в організації навчання:
навчання в масовій школі разом з нормальними дітьми, якщо дефект дозволяє дитині опановувати програмою і контактувати з однокласниками;
навчання в спеціальному класі при масовій школі, де частина часу приділяється заняттям з корекції і компенсації наявного дефекту з метою кращого засвоєння програмного матеріалу.
Першою школою США, що інтегрувала своїх учнів у звичайні класи, була Лексингтонська школа-інтернат для глухих у Нью-Йорку. Як показала практика, тільки 5% глухих учнів змогли навчатися в масовій школі, хоча вони мали сурдоперекладача, що допомагав вести бесіди з однокласниками. На думку експертів, навчання в цих умовах може завдати психологічної травми особистості глухого, оскільки він усвідомлює, що має право бути у світі тих, хто чує тільки тому, що веде боротьбу за це право й одержує постійну спеціальну допомогу.
Діти з емоційними розладами вчилися в основному в масових школах (2-3 дитини в класі), одержуючи постійну допомогу лікаря-невропатолога або проходили курс лікування в стаціонарах.
Діти з труднощами в навчанні, яких раніше відносили до групи розумово відсталих, навчалися в масовій школі при додатковій допомозі дефектолога і психолога.
Розумово відсталі діти з легким ступенем дефекту навчалися в спеціальних класах при масових школах; з більш вираженим дефектом - у спеціальних школах.
Для дітей з порушеннями зору існують різні форми навчання, у залежності від ступеня поразки зору. Навчання може бути організоване в масовій школі при регулярному офтальмологічному огляді і додатковій педагогічній допомозі; у корекційному класі або спеціальних школах.
Отже, в Америці існує тенденція навчання дітей зі слабко вираженим дефектом або в масовій школі з наданням дитині спеціальної педагогічної допомоги, або в спеціальному класі при масовій школі. Відповідно до Акта про освіту школа отримує грошові кошти від держави в розрахунку на кожного учня.
У 1983 р. була проголошена Конвенція про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів, у якій сказано, що 1981 р. - рік інвалідів -, проходив під девізом: «Повна участь і рівність інвалідів у соціальному житті і розвитку», а для здійснення цієї мети треба проводити ефективні заходи на міжнародному і національному рівнях.
У Конвенції термін «інвалід» визначається як особа, можливості якої одержувати, зберігати підходящу роботу і просуватися по службі. Інваліди значно обмежені в зв'язку з фізичними і психічними дефектами, тому завдання професійної реабілітації - сприяти її соціальній інтеграції. Положення Конвенції поширюються на всі категорії інвалідів (ст. 5).
