Травлення в шлунку

Шлунок — найбільше розширена частина травної трубки. Він має вигляд зігнутого мішка, що вміщує до 2 л їжі.

Розташований шлунок у черевній порожнині асиметрично; більша частина його знаходиться з лівого боку, а менша — праворуч від серединної площини тіла. Опуклий нижній край шлунка — велика кривизна, короткий угнутий край — мала кривизна. У шлунку розрізняють вхід (кардіальна частина), дно (або фундальна частина) і вихід (пілорична, або воротарна, частина). Воротар шлунка відкривається в дванадцятипалу кишку.

Зсередини шлунок вистелений слизовою оболонкою, яка утворює багато складок. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми. Залози виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи клітин шлункових залоз: головні виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз.

Шлунковий сік людини — безбарвна рідина кислої реакції, з великим вмістом соляної кислоти (0,5%) і слизу. Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, охороняє її від механічних і хімічних пошкоджень. Соляна кислота має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, виконуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу; вона зумовлює набухання білків, сприяє активізації травного фермента пепсину.

За добу у дорослої людини виділяється 1,2...2 л соку. У шлунковому соці є два білкових ферменти — пепсин і хімозин. Пепсин виробляється шлунковими залозами в неактивній формі і активізується соляною кислотою. Пепсин розщеплює білки до альбумоз і пептонів. Хімозин, або сичужний фермент, спричиняє зсідання молока в шлунку. Хімозин є в шлунковому соці дітей, особливо в період молочного вигодовування. У старших дітей зсідання відбувається під впливом пепсину і соляної кислоти шлункового соку. Фермент ліпаза, який міститься в шлунковому сокові, розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот. Шлункова ліпаза діє на жири, які перебувають у стані емпульсії (жири молока).

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 год і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. Крім того, у шлунку їжа зазнає і механічної обробки. В товщі стінок шлунка є могутній м'язовий шар, який складається із гладких м'язів, що йдуть у поздовжньому, косому і коловому напрямках. Скорочення м'язів шлунка сприяє кращому перемішуванню їжі із травним соком, а також пересуванню їжі із шлунка в кишки.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положення, розташований майже весь у лівому підребер'ї, і тільки коли дитина починає стояти і ходити, шлунок займає більш вертикальне положення.

З віком змінюється і форма шлунка. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2...З років грушоподібна, до семи років шлунок набуває форми дорослих.

Місткість шлунка збільшується з віком. Якщо у новонародженого вона становить 30...35 мл, то до кінця першого року життя збільшується в 10 разів. В 10... 12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

М'язовий шар шлунка у дітей раннього віку розвинутий слабко, особливо в основній області шлунка — в області дна. Недорозвинення м'язового шару дна шлунка, відносно широкий вхід у нього часто у дітей грудного віку є причиною зригування і блювання.

У новонароджених дітей залозистий епітелій шлунка диференційований слабко, головні клітини ще не досить дозрілі. Процес клітинного диференціювання залоз шлунка у дітей закінчується в основному до семи років, але повного розвитку вони досягають лише у період статевої зрілості.

У дітей після народження загальна кислотність шлункового соку пов'язана з наявністю молочної кислоти. Функція синтезу соляної кислоти розвивається в період від 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці, у дітей від 7 до 12 років вона дорівнює 63. Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому соці дітей дошкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивостей. Цим значною мірою можна пояснити схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пепсин, хімозин, ліпаза, молочна кислота і зв'язана соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока. Активність фермента хімозину, який спричиняє зсідання молока, різко підвищується на кінець першого року життя до 256...512 одиниць (порівняно з 16...32 одиницями в перший місяць життя дитини). Фермент ліпаза, який міститься у складі шлункового соку немовлят, розщеплює до 25% жиру молока. Проте зауважимо, що жир материнського молока розщеплюється не тільки шлунковою ліпазою, а й ліпазою самого материнського молока.

Тому жир у шлунку дітей, яких вигодовують штучно, завжди розщеплюється повільніше, ніж при грудному годуванні. В коров'ячому молоці ліпази мало. З віком дитини активність ліпа­зи збільшується від 10...12 до 35...40 одиниць.

Кількість шлункового соку, його кислотність і перетравлююча сила залежать від роду їжі (як і у дорослої людини). При годуванні жіночим молоком виділяється шлунковий сік із низькою кислотністю і перетравлюючою силою. З віком, в міру становлення шлункової секреції найкисліший сік виділяється на м'ясо, потім на хліб, і найменшу кислотність має сік на молоко.

Для виділення шлункового соку зовсім не обов'язково, щоб їжа потрапила у шлунок; досить того, що вона надійде в ротову порожнину. Переконатися в цьому можна в досліді в несправжнім годуванням собаки. Для цього тварині оперативним шляхом вводять всередину шлунка фістульну трубку; другий кінець трубки закріплюють на поверхні живота і, коли дослід не проводиться, закривають пробкою. На шиї таким чином підготовленої тварини перерізують стравохід і краї його вшивають у шкірну рану на шиї. Через кілька днів після операції тварина їсть їжу, проте у шлунок вона не потрапляє. Разом з тим із фістули шлунка витікає чистий шлунковий сік. Це несправжнє годування.

Шлунковий сік при несправжньому годуванні виділяється рефлекторно у відповідь на подразнення смакових рецепторів ротової порожнини.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв.

Виділення шлункового соку починається тільки при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини. Приготування до приймання їжі, розмова про їжу, вигляд і запах її, час споживання їжі зумовлюють секрецію кислого, багатого на ферменти шлункового соку. Це відбувається умовнорефлекторно. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І. П. Павлов назвав цей сік апетитним, або запальним. Апетитний сік готує шлунок заздалегідь до перетравлювання їжі і є важливою умовою його нормальної роботи.

Звичайно акт їди завжди починається з дії вигляду і запаху їжі — умовних подразників для шлункових залоз. їжа, яка надійшла слідом за цим у ротову порожнину, діє як безумовний подразник, збуджуючи смакові рецептори слизової оболонки рота. Це складнорефлекторна фаза шлункової секреції: під час цієї фази шлунковий сік виділяється за рахунок комплексу безумовних і умовних рефлексів.

Коли їжа надходить у шлунок, на неї продовжує виділятися шлунковий сік рефлекторно, внаслідок механічного подразнення слизової оболонки шлунка. Важлива роль тут також належить хімічним речовинам, які циркулюють у крові при травленні і гуморальним шляхом збуджують шлункову секрецію.

Особливо активні щодо цього речовини, що містяться в м'ясному бульйоні, капустяному відварі, відварах риби, грибів, овочів.

Крім того, під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в слизовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон — гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

Виділення шлункового соку під дією різних впливів може гальмуватися. Вигляд несвіжої їжі, неприємний запах її, неохайна обстановка, читання під час їди призводять до гальмування шлункової секреції, при цьому знижується травна дія соків і їжа засвоюється гірше.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлу­нок звільняється від їжі через 2,5...3 год, при вигодовуванні коров'ячим молоком — через 3...4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується у шлунку 4,5...6,5 год.