Підшлункова залоза

Підшлункова залоза відноситься до залоз зовнішньої та внутрішньої секреції. Ендокринна частина залози представлена окремими групами клітин які називаються острівками Лангенгарса.

В острівках Лангенгарса утворюється три гормони: інсулін, глюкагон та ліпокаін.

Інсулін стимулює синтез глікогену в печінці та м’язах, гальмує його перетворення в цукор та сприяє окисленню цукру в м’язах. Тому після порушення функції острівців Лангенгарса, в крові різко зростає кількість цукру, це явище називається гіперглікемія, і він починає з’являтись в сечі. Наявність цукру в сечі називається глікозурією. Зменшення кількості цукру в крові називається гіпоглікемією.

Глюкагон діє протилежно інсуліну. Він викликає гіперглікемію та зменшує кількість глікогену в печінці.

Ліпокаїн сприяє виходу жирів із печінки та гальмує перетворення вуглеводів в жири.

Вважають, що є кілька шляхів впливу гормонів підшлункової залози на вуглеводний обмін. По-перше інсулін сприяє проникненню глюкози через мембрану клітини та її внутрішньоклітинному накопичуванню, а по-друге він індукує синтез ферментів, які бідуть сприяти синтезу глікогена та окисленню глюкози.

Глюкагон збільшує вміст ферментів, які викликають розщеплення глікогена.

Гіперфункція підшлункової залози зустрічається дуже рідко. Вона проявляється у вигляді гіпоглікемії і пов’язаними з цим явищем порушеннями діяльності ЦНС. Виникає слабкість, інколи судоми та втрата свідомості. Введення глюкози в організм знімає ці явища.

При гіпофункції підшлункової залози виникає цукровий діабет. Хворі скаржаться на постійну спрагу, випиваючи при цьому до 10 л води на добу., у них відмічається постійна слабкість, з’являється задишка. Порушується жировий обмін.

Вікові особливості. Ендокринна частина підшлункової залози починає формуватись на 5 – 6 тижні ембріонального розвитку. До кінці 5 місяця в підшлунковій залозі плода добре сформовані острівці Лангенгарса.

У дітей перших шести місяців життя інсуліну виділяється в два рази більше, ніж у дорослих.

Після сорока років активність ендокринного апарату підшлункової залози падає, і відповідно зменшується кількість інсуліну.

Зменшення секреції інсуліну і одночасне збільшенні в старості кількості глюкагона створює несприятливі умови для обміну вуглеводів. Це може бути причиною розвитку цукрового діабету.

Модуль ііі . Анатомо фізіологічні основи відчуття

Тема 10. Фізіологія сенсорних систем План

1. Будова та значення аналізаторів.

2. Рецептори та їх класифікація

3. Загальні властивості аналізаторів.

4. Шкіра як орган відчуття дотику, температури і болю. Особливості будови і функцій.

Рекомендована література:

1. Костюк П.Г. Фізіологія центральної нервової системи. - К.: Вища школа, 1978.

2. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин. – К.: Вища школа, 1991.

3. Леонтьева н.Н., Маринова к.В. Анатомия и физиология детского организма. – м: Просвещение, 1986.

4. Физиология человека /Под ред. Г.И. Косицкого. – м.: Медицина, 1985.

5. Чайченко Г.М. Цибенко В.О. Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварин. – К.: Вища школа, 2003.

Будова та значення аналізаторів

Центральна нервова система безперервно одержує інформацію про всі зміни оточуючого організм середовища, а також про стан процесів, що перебігають у його тканинах і органах. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами -— сенсорними системами. Завдяки тому, що подразнення багатьох з них викликає певні почуття, уявлення, тобто різні форми чуттєвого відображення навколишнього світу, вони одержали назву органів чуттів. Проте чутливі утворення, які сприймають подразнення, є лише частиною фізіологічного апарату, який виконує складну функцію оцінки якісних і кількісних характеристик цих подразнень. Тому І. П. Павлов, підкреслюючи необхідність урахування всіх ланок, які сприймають подразнення, передають їх у відповідні зони кори великого мозку і аналізують одержану інформацію, запропонував назвати їх аналізаторами.

Аналізатор складається з трьох частин: периферичної (рецепторів), провідникової (нервових клітин і волокон) і центральної (скупчення нейронів у корі великого мозку).