Будова органів дихання

Порожнина носа. Дихальний шлях починається носовою порожниною, відділеною від порожнини рота перегородкою: спереду — тверде піднебіння, а ззаду — м'яке піднебіння. Повітря в носову порожнину проникає через носові отвори — ніздрі. Біля зовнішнього краю їх знаходяться волоски, які запобігають попаданню в ніс пилу.

Носова порожнина складається з правої і лівої половин, кожна з яких поділяється носовими раковинами на нижній, середній і верхній носові ходи. Область верхнього носового ходу вважається нюховою, так як в її слизовій оболонці містяться рецептори нюхового нерва - нюхові нейросенсорні клітини, а нижній і середній носові ходи – дихальні. Носові ходи у дітей вужчі, ніж у дорослих, і остаточно формуються до 14... 15 років.

Слизова оболонка носової порожнини має дуже багато кровоносних судин які зігрівають повітря, вкрита багаторядним миготливим епітелієм, який бере участь в очищенні повітря. В епітелії багато залозок, що виділяють слиз, який зволожує повітря та виконує бактерицидну функцію. Отже, у носовій порожнині вдихуване повітря нагрівається, частково очищається від пилу і зволожується.

Носова порожнина ззаду через отвори — хоани — сполучається з носоглоткою.

Носоглотка. Носоглотка — верхня частина глотки. Глотка являє собою м'язову трубку, в яку відкривається порожнина носа, порожнина рота і гортані. В носоглотку, крім хоан, відкриваються слухові (євстахієві) труби, які сполучають порожнину глотки з порожниною середнього вуха. Із носоглотки повітря проходить у ротову частину глотки і далі в гортань.

Глотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. Захворювання верхніх дихальних шляхів нерідко ускладнюються запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо через широку і коротку слухову трубу.

Гортань. Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами, сполученими між собою суглобами, зв'язками і м'язами. До непарних хрящів належать: щитоподібний, перснеподібний та надгортанний. Парні хрящі представлені: черпакуватими, ріжкуватими та клиноподібними хрящами.

Порожнина гортані вкрита слизовою оболонкою, яка утворює дві пари складок, що затуляють вхід у гортань при ковтанні. Нижня пара складок вкриває голосові зв'язки. Простір між голосовими зв'язками називають голосовою щілиною. Таким чином, гортань не тільки сполучає глотку з трахеєю, а й бере участь у мовній функції.

При звичайному диханні голосові зв'язки розслаблені і щілина між ними звужується. Видихуване повітря, проходячи через вузьку щілину, примушує коливатися голосові зв'язки — виникає звук. Від ступеня натягу голосових зв'язок залежить висота тону: при натягнутих зв'язках звук вищий, при розслаблених— нижчий.

У чоловіків голосові зв'язки довші, ніж у жінок. Цим пояснюється більш низький голос чоловіків.

Гортань у дітей коротша, вужча і розташована вище, ніж у дорослих. Найінтенсивніше гортань росте на 1...3-му роках життя та в період статевого дозрівання.

В 12... 14 років у хлопчиків на місці сполучення пластинок щитовидного хряща починає рости кадик, довшають голосові зв'язки, вся гортань стає ширша і довша, ніж у дівчаток. У хлопчиків у цей період відбувається ламання голосу.

Трахея і бронхи. Трахея відходить від нижнього краю гортані. Це порожниста трубка довжиною (у дорослої людини) приблизно 10...13 см, стінка якої складається із 16-20 хрящових півкілець. Всередині трахея вкрита слизовою оболонкою. Епітелій тут багаторядний, миготливий. Позад трахеї знаходиться стравохід. На рівні IV— V грудних хребців трахея поділяється на правий і лівий первинні (головні) бронхи. Це місце називається біфуркацією трахеї.

Бронхи за своєю будовою нагадують трахею, що правда бронхи утворені хрящовими кільцями, а не півкільцями як це було у трахеї. А от слизова оболонка бронх і трахеї має однакову будову. Правий бронх коротший від лівого. Головні бронхи (бронхи І порядку), ввійшовши в ворота легень, поділяється на часткові (бронхи ІІ порядку): лівий ділиться на два (верхній і нижній), а правий на три (верхній, середній і нижній) бронхи. Часткові бронхи в паренхімі легенів діляться на бронхи третього порядку – сегментарні. Сегментарні бронхи діляться дихотомічно (кожний на два) на дрібніші – часточкові бронхи (бронхи ІV порядку) . Кожний часточковий бронх розгалужується на 16 – 18 дихальних бронхіол, які не мають вже хряща і залоз. Сукупність бронхів усіх порядків називається бронхіальним деревом.

Леген і- парний орган, знаходяться в грудній порожнині по боках від серця, покриті серозною оболонкою - плеврою, яка утворює навколо них два замкнених плевральних мішки. Легені мають форму конуса, основа якого обернена до діафрагми, а верхівка виступає на 2-3 см над ключицею в ділянці шиї. В легенях виділяють три поверхні: реберну (опукла, прилягає до ребер), діафрагмальну (основа, прилягає до діафрагми), середостінну (внутрішня, обернена до органів, що розташовані в середостінні). На середостінній поверхні знаходяться ворота легені, куди входять головний бронх, легенева артерія і нерви, а виходять по дві легеневі вени, лімфатичні судини. Всі ці утвори формують корінь легені.

Кожна легеня щілинами поділяється на частки. В лівій легені є одна коса щілина, яка поділяє її на дві частки: верхню і нижню. В правій легені є дві щілини - коса і горизонтальна. Вони поділяють праву легеню на три частки: верхню, середню і нижню. На передньому краї лівої легені знаходиться серцева вирізка – місце прилягання перикарда.

Функціонально-структурною одиницею легені є альвеолярне дерево (ацинус), де відбувається газообмін між кров'ю, що знаходиться в капілярах легені, і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли.

Ацинус складається з: дихальних бронхіол, альвеолярних ходів (відходять від кожної дихальної бронхіоли) і альвеолярних мішечків, якими закінчуються ходи. Стінки альвеолярних ходів і альвеолярні мішечки побудовані з міхурців - альвеол. Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским епітелієм, що лежить на базальній мембрані. З іншого боку до неї прилягають кровоносні капіляри. В легенях дорослого є від 300 до 500 млн. альвеол, дихальна поверхня яких складає близько 100 м².

У легеню входить легенева артерія, яка несе венозну, бідну на кисень кров з правого шлуночка серця. Легенева артерія галузиться в паренхімі легень відповідно до бронхів і утворює капілярну сітку навколо альвеол. Тут відбувається газообмін: кисень з повітря переходить у кров, а вуглекислота - з крові в повітря, що знаходиться в альвеолах. Кров насичується киснем і стає артеріальною. Вона по легеневих венах прямує до лівого передсердя.

Кожна легеня вкрита серозною оболонкою, яка називається плеврою. Плевра утворена двома листками: парієнтальним (пристінковим) і вісцеральним. Вісцеральний щільно зрісся з легенею, парієнтальний вистилає стінки грудної порожнини. Між листками є невелика плевральна порожнина, заповнена серозною рідиною (приблизно 1...2 мл), яка полегшує ковзання листків плеври при дихальних рухах.

Легені ростуть головним чином внаслідок збільшення об'єму альвеол (у новонародженого діаметр альвеоли 0,07 мм, у дорослого він досягає вже 0,2 мм), хоча частково спостерігаються і інші механізми розвитку легень. До трьох років відбувається посилений ріст легень і диференціювання їхніх окремих елементів. Кількість альвеол до восьми років досягає кількості їх у дорослої людини. У віці від 3 до 7 років темпи росту легень знижуються. Особливо енергійно ростуть альвеоли після 12 років. Об'єм легень до 12 років збільшується в 10 разів порівняно з об'ємом легень новонародженого, а до кінця періоду статевого дозрівання — у 20 разів.