Види нервових волокон. Проведення збудження по нервовим волокнам

Нервові волокна являють собою відростки нервових клітин, які вкриті оболонками. У різних відділах нервової системи оболонки нервових волокон

значно відрізняються одні від одних за своєю будовою, тому, відповідно до особливостей їх будови, всі нервові волокна поділяють на дві великі групи -мієлінові та безмієлінові. І ті, і інші складаються з відростка нервової клітини (аксона або дендрита), який лежить в центрі волокна і тому називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроцитами, які тут називаються нейролемоцитами (лемоцитами, шванівськими клітинами).

Мієлінові нервові волокна зустрічаються у центральній та периферичній нервовій системі і характеризуються високою швидкістю проведення нервових імпульсів. Це товсті волокна, вони містять осьові циліндри великого діаметра. Осьовий циліндр безпосередньо оточений особливою мієліновою оболонкою, навколо якої розташовується тонкий шар, що включає цитоплазму і ядро лемоцита-нейролема. Зовні волокно також вкрите базальною мембраною.

Безмієлінові нервові волокна належать до вегетативної (автономної) нервової системи і характеризуються низькою швидкістю проведення нервових імпульсів. Будова їх значно простіша. Безмієлінові волокна складаються з осьового циліндра, нейролеми і базальної мембрани. Зовні безмієлінове нервове волокно вкрите базальною мембраною.

Збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано і в обидва напрямки від місця його виникнення. По не мієлінових нервових волокнах збудження проводиться за рахунок електричних струмів, що виникають між збудженими і не збудженими ділянками мембрани, а по мієлінових нервових волокнах збудження передається тільки через вузли нервового волокна, причому збудження передається через 2 – 3 вузли одночасно, що значно підвищує швидкість і надійність його передачі.

Враховуючи будову та швидкість проведення збудження нервові волокна поділяються на три групи. Група А – товсті (4 – 20 мкм), мієлінові волокна з великою швидкістю проведення збудження (120 м/с). Група В - тонкі мієлінові волокна (1 – 3 мкм) з малою швидкістю проведення збудження (3 – 14 м/с). Група С - тонкі немієлінові волокна (0,5 мкм) з малою швидкістю проведення збудження.

Пучки мієлінових та безмієлінових волокон, які вкриваються сполучнотканинною оболонкою, формують нервові стовбури (нерви).

Усі нервові волокна закінчуються кінцевим апаратом - нервовими закінченнями. За функціональним значенням нервові закінчення поділяють на три групи: 1) ефектори, 2) рецептори, 3) міжнейронні синапси.

Ефекторні нервові закінчення (ефектори) залежно від функції органа що іннервується, поділяють на рухові та секреторні. Рухові закінчення є в посмугованих та гладких м'язах, секреторні - у залозах. За участю ефекторів нервовий імпульс передається на тканини робочих органів.

Рецептори (чутливі нервові закінчення) - це кінцеві апарати дендритів чутливих нейронів. Рецептори пристосовані до сприйняття подразнень, які надходять до організму. Розрізняють екстерорецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, та інтерорецептори, подразнення до яких надходять від власних тканин організму. Різновидом інтерорецепторів є пропріорецептори - чутливі нервові закінчення у м'язах і сухожилках, які беруть участь у регуляції рухів і положення тіла в просторі. Залежно від природи подразнень, які викликають збудження чутливих нервових закінчень, останні поділяють на терморецептори (сприймають зміни температури), механорецептори (сприймають дію механічних подразників), ноцірецептори (сприймають больові подразнення).