Литовсько-Руська держава Поширення влади литовських князів

• Ще в 30-40-х роках XIII ст. більша частина литовських племен, які мешкали у Південно-Східній Прибалтиці, об'єд­налася в одну державу. Литовські князі поступово поши­рили свою владу на білоруські землі.

• У 1248-1249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви. Активна політика Міндовґа викликала опір із боку Данила Галицького. Між двома видатними правителями спалахнула тривала війна. Міндовґ, відчуваючи, що програє війну, звернувся по допомогу до німецьких хрестоносців. Ця допомога була обумовлена хрещенням Міндовґа за католицьким обрядом у 1253 р. Тоді ж Міндовґ був і коронований. Щоправда, як пише літопис, «хрещення його було фальшиве... Він приносив жертви своїм богам, спалював тіла померлих і відкрито справляв свої язичницькі обряди».

• Особливо швидко зростає Литва за правління князя Ґедиміна (1316-1341 рр.), який завершив розпочате Міндовґом приєднання білоруських земель, а також захопив частину північноукраїнських. Ґедимін заснував нову столицю князівства Вільно. Подальше просування Литви на південь стримувалося Галицько-Волинською державою. Тільки після її загибелі Литва стала швидко приєднувати до своїх володінь українські землі. Першим вагомим здобутком Литви стала Волинь, де князем став син Ґедиміна Любарт.

• За часів Гедиміна литовські правителі сві­домо ступили на дорогу збирання руських земель. Гедимін називав себе «королем литовським і руським». Ольгерд, його син, заявляв, що всі руські землі мають до нього належати.

• Подальше просування литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольґерда (1345-1377 рр.),

• В 1350-х рр. син Гедиміна Ольгерд захопив Чернігів­щину. Пізніше він заволодів містом Києвом, скинув остан­нього київського князя та посадив на його місце свого старшого сина Володимира.

• Великий князь Ольгерд (1345-1377 рр.) проводив політику приєднання українських земель до Литви. Однак тут він зустрічав опір з боку королів­ської Польщі, яка завоювала спочатку Галичину (1349 р.), потім західну Волинь, а також Угорщини, князі якої ще в XIII ст. остаточно встановили своє панування в Закар­патті.

• Князі Литви продовжували наступ на інші українські землі, що перебували під золотоординським ігом. У 1362 р. литовське військо великого князя Ольгерда спільно з місцевим українським ополченням на Синіх Водах (притока Південного Бугу) розгромило орду монголо-татар. Внаслідок цієї перемоги Київська, Переяславська і Подільська землі увійшли до складу Литви. Незабаром і Чернігово-Сіверська земля опинилася під владою литовських князів.

• Литовська держава продовжувала боротьбу проти Золотої Орди.

Кревська унія та її наслідки

• Після смерті Людовіка Угорського польські феодали обра­ли королевою його молодшу дочку Ядвігу. Вони ж вибрали чоловіка королеві. В 1385 р. в литовському місті Крево син Ольгерда литовський великий князь Ягайло уклав угоду про унію (об'єднання) Литви з Польщею — вони мали утворити єдину державу, а Ягайло одружувався з Ядвігою. Ягайло обіцяв перейти в католицьку віру та поширити її на всю Литву.

• В березні 1386 р. Ягайло став польським королем під іменем Владислава Ягелла (так було покладено початок королівської Ягеллонської династії, що правила в Польщі та Литві до 1572 р.)

• В 1387 р. польські війська, якими формально керувала молода королева Ядвіга, витіснили угорців з Галичини та остаточно приєднали цей край до Польщі.

Вітовт

• Проте Кревською унією були невдоволені деякі литовські князі, на чолі яких став Вітовт. Вони виступили за збереження самостійності Литви. Їхня збройна боротьба змусила Яґайла в 1392 р. визнати Вітовта намісником Литви, і він фактично став литовським князем. Кревська унія була скасована.

• Але київський князь Володимир, новгород-сіверський Дмитро Корибут і подільський Федір Коріятович відмовилися визнати владу Вітовта. Спалахнула збройна боротьба, під час якої Вітовт розпочав ліквідацію удільних князівств. До кінця 90-х рр. ХІV ст. всі найбільші удільні князівства були ліквідовані. Князі були замінені на намісників Вітовта. Завдяки таким діям Вітовт сприяв централізації і зміцненню незалежності Великого князівства Литовського.

• Владу Вітовта підтримувала українська знать, що була проти покатоличення і бачила в ньому того правителя, який може протистояти зазіханням Москви і нападам монголо-татар.

• Проте планам Вітовта з перетворення Великого князівства Литовського на самостійну могутню державу не судилося здійснитися. Улітку 1399 р. в битві на річці Ворскла він зазнав цілковитої поразки від татар і був змушений шукати порозуміння з Яґайлом. Ця битва мала ще один трагічний наслідок для українських земель: під час неї полягло понад 500 нащадків Рюриковичів, що значно послабило українську знать.

• 18 січня 1401 р. у Вільно було укладено унію, згідно з якою Велике князівство Литовське визнавало васальну залежність від Польщі. Усі українські й литовські землі по смерті Вітовта мали перейти під владу польського короля. Ця унія зумовила появу нового противника зближення Литви та Польщі — молодшого брата Яґайла Свидриґайла Ольґердовича, який фактично втрачав права наслідувати великокняжий престол.

• Уклавши Віленську унію, Вітовт із новим завзяттям узявся за зміцнення свого князівства. Він досяг успіху у війні з Москвою, приєднавши до себе частину її володінь. У Новгороді Вітовт привів до влади своїх прихильників, а Рязанське і Тверське князівства визнали свою васальну залежність від нього. Упорядкувавши таким чином свої східні кордони, Вітовт разом із Польщею взяв активну участь в боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.).

• Після перемоги над Тевтонським орденом, що став васалом Польщі, знову з’явилися сподівання на незалежність Великого князівства Литовського. Новий розклад сил був закріплений Городельською унією 1413 р. Ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти унії викликали обурення православної знаті й спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

• Нові перемоги дали можливість Вітовту надалі розширювати межі своєї держави. Домовившись із володарем Золотої Орди Тохтамишем, він розпочав освоєння чорноморського узбережжя між Дніпром і Дністром. Починають зводитися фортеці в Хаджибеї (зараз Одеса), Каравулі, Білгороді (Акерман, зараз Білгород-Дністровський), Чорногороді, Дашеві (зараз Очаків). Він також сприяє утворенню незалежного Кримського ханства.

• Щоб усунути будь-який вплив Москви у своїх володіннях, Вітовт намагався домогтися незалежності православної церкви в межах своєї держави. У 1414 р. було створено окрему київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. Також у церковній політиці Вітовт домагався укладення унії між католиками і православними на основі збереження останньою всіх обрядів і традицій. Проте довести цю справу до кінця Вітовт не зміг.

• Могутність Вітовта спонукала європейських володарів до укладення союзу з ним. У 1429 р. імператор Священної Римської імперії запропонував коронувати Вітовта, що було підтримано й іншими європейськими правителями. Коронація була призначена на 8 вересня 1430 р.