Реферат

Історія Закарпаття в 1917-1920 рр.

В

роки війни становище трудящих Закарпаття стало нестерпним. Більшість

промислових підприємств була воєнізована. Під збройним примусом

військових комендатур вводився ненормовий робочий день, нещадно

придушувались найменші прояви неслухняності і непокірності. Селянство

терпіло від численних податків, реквізицій, позик, грабежів, якими

займалися військові частини. Чиновники і жандарми забирали в селян

останнє зерно, картоплю, худобу. В містах і селах Закарпаття голод косив

дюдей. З а даними мукачівського єпископа в січні 1918 року 48311 чоловік

Березької жупи не мали ніяких харчових продуктів і повністю або частково

голодували.

Доведені до відчаю, трудящі маси рішуче піднімалися на боротьбу проти

гнобителів, вимагали хліба, роботи, політичних прав. В ряді місць мали

випадки голодних бунтів, виступи проти адміністрації на підприємствах.

Докорінний поворот в боротьбі трудящих Закарпаття за соціальне і

національне визволення зробила Велика Жовтнева соціалістична революція.

«Жовтнева революція ознаменувала початок революційного переходу від

капіталізму до соціалізму в усьому світі». Про Жовтневі події в Росії

населення дізнавалось з місцевої і з центральної угорської преси. На

Закарпатті поширювались листівки соціалістичних організацій Угорщини із

закликом до трудящих наслідувати приклад російських товаришів. Вже перші

повідомлення про перемогу революції в Росії викликали відгук у містах і

селах Закарпаття. У Мукачевому, Сваляві, Береговому та інших містах

відбулися мітинги та демонстрації солідарності. Селяни відмовлялися

сплачувати податки, борги за оренду, чинили збройний опір властям

(В.Лучки, Порошкове). Велику організаторську і пропагандистську роботу

серед трудящих розгорнули колишні військовополонені, що повернулися з

Радянської Росії. Їх було близько 8 тис. чоловік. Серед них були І.І.

Мондок, І.І. Шерман, І.П. Локота, Я.І. Галгоці та інші, які пізніше

стали відомими на Закарпатті керівниками революційно-визвольного руху.

Комуністи з числа колишніх військовополонених разом з революціонерами

підпілля склали ядро першої комуністичної організації Закарпаття – групу

комуністів Руської Крайни, яка була оформлена в кінці листопада 1918

року при ЦК Компартії Угорщини.

Протягом трьох днів – із 28 до 31 жовтня в Угорщині йшли завершальні бої

проти монархії Габсбургів. Всі спроби монархістів зберегти владу над

народами Тисо-Дунайського басейну провалювалися. Долю країни вирішував

народ, який геть уже не покидав площ і вулиць, а одностайно вимагав:

«Геть монархію! Хай живе республіка!».

Влада переходила до рук Угорської Національної ради, створеної 25 жовтня

1918 Року з представників лівих сил, на чолі якої стояв лідер

ліберальних кіл М. Каролі, підтриманий широкими колами робітничого

класу, селянства, інтелігенції. На бік М. Каролі переходила й армія.

Головні бої проходили в Будапешті, а 30-31 жовтня охопили практично всю

країну, в тому числі й Закарпаття, яке продовжувало залишатися в складі

Угорщини.

Демократичні верстви населення Закарпаття гаряче схвалили звернення до

народів Угорщини, складене з ініціативи М. Каролі і опубліковане 29

жовтня 1918 року – це була своєрідна програма революції. У зверненні

підкреслювалося, що в умовах монархії не можна розв’язати жодну з

проблем, які стоять перед народами країни. Звернення закликало всіх

включитися в боротьбу за повалення монархії, створення незалежної

держави, ліквідацію феодальних пережитків у всіх сферах життя,

забезпечення рівного права всім народам країни.

Масові виступи в ряді міст і сіл пройшли уже 30-31 жовтня 1918 року –

Ужгород, Мукачево, Берегове, Хуст, Свалява, Перечин, В.Бичків, Королево,

Солотвино, Ясіня.

В ході мітингів і демонстрацій знімали прапори старої монархії і

вивішували угорські національні знамена. Населення виганяло із сіл

старих чиновників-нотарів, збирачів податків, жандармів, а зміст –

поліцаїв і вимагали створення нових демократичних органів влади. В

окремих містах і селах - Хуст, Тячів, В. Березний, Порошково та ін.

мітинги і демонстрації проходили з символікою Карпатської Русі, а з

колон лунали слова гімну «Подкарпатськіе русини оставте глибокий сон».

Мітинги і демонстрації в містах і селах Закарпаття супроводжувалися

захопленням пошти, телеграфу, вокзалів, важливих залізничних і шосейних

шляхів. У Будапешт надсилалися телеграми про солідарність населення

Закарпаття з угорським народом в боротьбі проти монархії, за

демократичну республіку соціальні реформи. Газета «Неправа» - орган

СДПУ, описуючи хід політичних подій в Угорщині, 1 листопада 1918 року

відзначала, що в Февідейку (офіційна назва Закарпаття) повсюдно

підтримують перехід влади до рук Національної ради, робітники схвалюють

ідею проголошення республіки.

Якщо в столиці та в ряді великих міст Угорщини революція перемогла 31

жовтня 1918 року, то на Закарпатті, як і ряд інших країв – Хорватія,

Воєводина – вона ще продовжувалася до 2 листопада. Центром політичних

подій стало м. Ужгород. На бік страйкуючих робітників і міської бідноти

перейшли солдати гарнізону. Вирвалися на волю російські

військовополонені з табору, розташованого у передмісті Радванка. В ніч з

1 На 2 листопада 1918 року в місті було збудовано кілька барикад, в

деяких пунктах чути було стрілянину з гвинтівок і кулеметів.

Демонстранти роззброїли поліцію та жандармерію, повністю заволоділи

містом. Налякані виступом народних мас відверті монархісти покинули межі

міста.

Аналогічно відбувалися в ті складні дні події в Мукачеві, Сваляві,

Севлюші, Перечині, Порошкові та в багатьох інших містах і селах.

Прикладом можуть бути події на Перечинщині де про розмах боротьби

свідчить те, що в сутичках трьох робітників було вбито, а кілька

поранено.

Гостро проходили події в Мукачеві. 1-2 листопада 1918 року. Під контроль

було взято пошту, телеграф, міст через р. Латорицю, залізничну станцію і

основні помислові підприємства. Реакційні чиновники в паніці покидали

місто.

Під вечір 2 листопада 1918 року і в Закарпатті буржуазно-демократична

революція перемогла. В ході революційних боїв повсюдно створювалися нові

органи влади і народна варта, повинна була охороняти підприємства,

маєтки, установи, покинуті монархістами, й стежити за порядком.

На селах селяни також створювали нові органи влади, обирали варту і

брали під охорону ліси, общинні землі, худобу, зібраний в 1918 році

врожай тих поміщиків, які втекли під крила Габсбургів.

Перемога буржуазно-демократичної революції в кінці жовтня – на початку

листопада 1918 року – це велика подія в житті угорського народу, в житті

всіх народів, які населяли Угорщину. За прикладом народів Росії та

України, які звільнилися від гніту династії Романових і в жовтні 1917

року здійснили соціалістичний переворот, за прикладом німецького народу,

який повалив монархію Гогенцолерів, народи Угорщини повалили більше як

200-літній гніт Габсбургів. Революція здійснена спільними силами

угорського народу й інших народів країни. У боротьбі проти монархії

єдналися різні політичні сили Угорщини: буржуазія і поміщики, які

прагнули зміцнити свою владу в країні і це вдалося їм, робітники,

селяни, прогресивна інтелігенція.

Важливим кроком на шляху поглиблення революції стало проголошення

Угорщини народною республікою. Справа в тому, що і після повалення влади

Габсбургів значні кола в Угорщині противилися вимогам мас проголосити

республіку. Не мав чіткої позиції з цього питання і сам М. Каролі –

голова партії незалежності. Із його виступів можна було судити, що

питання про форму державного ладу буде поставлене в Національних зборах

не скоріше весни 1919 року. Народ вимагав проголошення республіки. Ці

вимоги зростали з кожним днем. Національна рада без парламенту 16

листопада 1918 року проголосила Угорщину «народною республікою». Це була

велика подія в історії Угорщини. На карті Європи з’явилася ще одна

демократична країна – Угорська республіка. Першим президентом Угорської

республіки став популярний політичний діяч, якого підтримували знані

кола і на Закарпатті. Народ вітав ті демократичні перетворення, які

обіцяв здійснити М. Каролі як президент.

І тільки Москва в особі В.І. Леніна заявила про своє незадоволення.

Керівники радянської держави хоч гідно цінили перемогу революції, але

хотіли чим швидше бачити Угорщину соціалістичною.

Революція в Угорщині перемогла. Народ вітав її. Але становище країни

залишалося дуже складним. Це повністю проявилося і на прикладі

Закарпаття. В післяреволюційні дні в краї продовжувався спад

виробництва. Розрив економічних зв’язків з Австрією і Чехословаччиною,

куди вивозилась значна кількість продукції ряду підприємств, приводив до

дальшого згортання промислового виробництва, зростання безробіття. Крім

того, в Закарпатті, як і в Угорщині загалом, в післяреволюційні часи ряд

капіталістів навмисне закривали заводи під різними приводами, щоб цим

ускладнити обстановку в країні, вимагати повернення до старих порядків.

У зв’язку із розвалом промисловості загострювалося робітниче питання як

в Закарпатті, так і в Угорщині загалом. Зростала армія безробітних. На

Закарпатті більше 50% кадрових робітників були без постійної роботи, а

допомогти їм ні підприємці, ні держава не давали. Зростання інфляції до

розорення робітників. Залишалися невирішеними й інші питання життя

робітників.

Складним залишалося становище на селі, де було зайнято більше 80%

населення. Жменька поміщиків володіла більшістю земель, лісів, а

селянство залишалося малоземельним і безземельним. На селах зростали

напівфеодальні форми експлуатації селянства. Багато терпіло селянство

від реквіровок зерна, худоби, транспорту на користь армії. Розорювали

селян і великі податки та борги.

Завдяки старанням М. Каролі, як голови уряду, заходам СДП Угорщини, яка

мала значний вплив на маси протягом листопада-грудня 1918 року було

зроблено значні кроки на шляху вирішення демократичних перетворень. Уже

17-20 листопада були прийняті закони про свободу страйків, демонстрацій,

спілок, преси, про розширення прав заводських комітетів, про тривалість

робочого дня для різних категорій зайнятих, про порядок виборів до

національних зборів і т.д.

Селяни Закарпаття вітали закон, але шкода, що уряд не вживав заходів до

його здійснення. В цих умовах селянство Закарпаття, як і багатьох інших

регіонів Угорщини, самостійно почало здійснювати переділ земель.

Про напруженість, яка панувала в селах Закарпаття в кінці 1918 року,

свідчать численні донесення жупанів, під жупанів, комендантів

жандармських загонів у Будапешті з проханням виділити додаткові резервні

збройні сили для «утримання порядку».

Ь

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

hЛ

p

Ь

Ю

j

l

p

hR

hR

hя

hя

Лідери демократів М. Каролі, О. Ясі, Ж. Кунфі висунули ідею: «Всім

народам надати максимальну волю та права, але в єдиний Угорщині».

Оскільки уряд Угорщини у вирішенні всіх проблем як соціальних, так і

національних проявляв хитання, то справи все більше прибирали до своїх

рук Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, які наприкінці