Підсистема “Бюджет” макроекономічної моделі державного регулювання економіки.
Дана підсистема складається з податкових надходжень (Т) та державних витрат (G), які можна обчислити за наступними формулами:
Де
X
-
податок,
що збирається незалежно від розвитку
економіки;
-
податкові
ставки;
-
база для і-ої податкової ставки; X
- обсяг державних інвестицій; X
- обсяг державного споживання; X
- обсяг державних трансферів; X
- відсоткова ставка по держ.боргу, відповідно - відсотки по державному боргу.
Дефіцит (профіцит) бюджету розраховується як: X
.
При цьому з’являється необхідність
введення обмежень за державним дефіцитом,
якщо він наявний. Це пов’язано з тим,
що основним регулятором росту економіки
є державні інвестиції, що входять у
видаткову частину державного бюджету,
і надмірне зловживання якими призводить
не лише до зростання інфляції, але і до
девальвації національної валюти та
зростання державного боргу (при
фінансуванні дефіциту за рахунок
позикових запасів) в середньостроковому
періоді. Тож отриманий дефіцит порівнюємо
із заданим граничним
.Якщо він не перевищує границі, то
державні витрати залишаються на цьому
ж рівні, у протилежному випадку необхідно
зменшити державні видатки ( шляхом
зменшення обсягів державних інвестицій
або пропорційно до усіх статтей державних
витрат). Отримане значення X
знову порівнюємо із граничним і якщо воно перевищує граничне значення, то розглядаємо питання фінансування дефіциту бюджету:
X
, 
,
Де
X
-
величина
позики. Проте отримання позик у
запланованому обсязі не є дуже ймовірним,
тому значення X
необхідно змінити відповідно рівню розвитку економіки:
Де
,
-
реальний
і потенційний ВНП країни. Введемо також
запізнення, характерне для одержання
позики у світовому співтоваристві:
Де
,
- вагові
коефіцієнти, що виражають запізнення.
В результаті отримаємо скоригований
дефіцит бюджету:
де
– скоригований
дефіцит бюджету (після отримання позики).
Кінцевим етапом підсистеми “бюджет” є коригування державних інвестицій та інших державних витрат відповідно до отриманого .
Підсистема “Цільові показники”. Макроекономічної моделі державного регулювання економіки.
До цільових показників розвитку економіки зачислимо такі:
- валовий національний дохід, точніше – темпи зростання виробництва. Саме за цим показником оцінюють роботу уряду у виробничому секторі;
- кількість безробітних або рівень безробіття – цей показник відображає роботу уряду в соціальному секторі;
- інфляція – індикатор проведеної державою монетарної політики.
Перший із перелічених показників визначають у підмоделі “виробництво”.
Показник рівня безробіття можна розраховувати з наявних даних за такою формулою:
,
де
,
– кількість
безробітних у поточному і попередньому
періоді відповідно;
– темп зростання населення.
Інфляцію розраховуємо на підставі статистичної залежності такого вигляду:
,
де
,
, 
– коефіцієнти,
визначені статистично за методом
найменших квадратів;
– неліквідний
рівень інфляції, зумовлений розвитком
динамічної системи.
Для впливу на виділені цільові показники в арсеналі держави є такі інструменти:
- на рівень виробництва можна впливати податковими ставками, зниження яких приведе до збільшення приватних інвестицій в економіку;
- на інфляцію можна впливати шляхом зміни відсоткової ставки, а також зміни пропорцій між емісією і позиками в разі погашення дефіциту бюджету;
- на рівень безробіття держава може впливати, змінюючи обсяг державних інвестицій і їхню структуру.
Отже, показники, що відіграють роль інструментів державного регулювання, такі:
- 
, 
, 
, 
– податкові
ставки на прибуток, на зарплату, на
додану вартість і мито;
- – відсоткова ставка;
- і – обсяг державних та галузевих інвестицій.
Усі з перелічених вище макропоказників регулює держава, а тому їх можна зачислити до керівних змінних, цільові показники – до керованих змінних.