Творчість Ріхарда Штрауса

Рі́хард Штра́ус ( 1864 - 1949) — німецький композитор.

Симфонічна поема «Дон Жуан» вважається першим зрілим твором Р.Штрауса. В наступних роках він написав ще ряд симфонічних поем: (Смерть і визволення, 1888-89), (Пригоди Тіля Уленшпігеля, 1894-95 (Так говорив Заратустра, 1896), (Дон Кіхот, 1897) (Життя героя, 1897-98).

В 1901- 09 Ріхард Штраус очолює Всенімецьку музичну спілку. В цей час він звертається до оперного жанру. Перші дві опери — Гутрам (1894) i «Згаслі вогні» (1901) не були вдалі, однак «Саломею» (1905) публіка сприйняла гаряче і неоднозначно, як і Дон Жуана. Нетрадиційна тематика, як і сповнене дисонансами та хроматизмами звучання забезпечили опері неабияку зацікавленість.

Наступною оперою Штрауса була «Електра», в якій Штраус ще інтенсивніше використовує дисонанси.

З 1908 року Р.Штраус обіймає посаду генерал-музик-директора в Берліні, в 1917—1920 викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, у 1919—1924 — головний диригент Віденської опери

З приходом до влади нацистів, 1933 року Штраус був призначений головою Імперської музичної палати. Будучи на цьому посту, 1936 року Штраус написав гімн до Олімпійських ігор і сам продиригував їм. 1938 року він написав одноактну оперу «День миру», що сприймалося як завуальована критика нацизму, з початком війни опера була знята з репертуару.

Упродовж війни Штраусу неодноразово довелося докладати зусиль, щоб врятувати свою невістку Алісу, що мала єврейське походження.

1945 Року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці з нацистами, але вирок був виправдовувальним. Три останні роки свого життя Штраус прожив у Швейцарії, помер композитор у Німеччині.

Загальна характеристика музики XIX століття

Розвиток європейської музики кінця 18 — початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує цілу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в тому числі Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах. Цей процес проходить на тлі та під впливом активної демократизації всього суспільного та музичного життя, подолання станових меж, що дістались у спадок від феодалізму. З аристократичних салонів музика виходить на ширші площадки, доступні широкому колу слухачів. Виникає цілий ряд нових музичних закладів, зокрема консерваторій у Празі, Варшаві, Будапешті, Відні, пізніше — в Москві та Петербурузі. З'являються музичні газети та журнали. Музичне виконавство остаточно відділяється від творчості, як самостійної музичної діяльності. Починається процес комерціоналізації музики.

В композиторській творчості 19 століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики. Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур — польської (творчість Ф. Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е. Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М. І. Глінка, пізніше — П. І. Чайковськийта композитори «Могутньої купки»), пізніше — української (М. В. Лисенко).

З середини 19 століття виникає жанр оперети. У професійній творчості виділяється самостійна лінія «легкої музики». (напр. вальси І. Штрауса). Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.

Творчість Густава Малера

Гу́став Ма́лер (Gustav Mahler) (1860 1911), австрійськийкомпозитор і диригент.

Представник пізнього романтизму, один з найбільших симфоністів дев'ятнадцятого і двадцятого століть.

За життя Малера його музика часто недооцінювалася. Симфонії Малера іменувалися «симфонічними попурі», їх засуджували за стильовий еклектизм, зловживання «ремінісценціями» з інших авторів і цитатами з австрійських народних пісень. Майстерну композиторську техніку Малера не заперечували, але його звинувачували в тому, що незліченними звуковими ефектами і застосуванням грандіозних оркестрових (а іноді і хорових) складів він намагається приховати свою творчу неспроможність. Його твори деколи відштовхували і шокували слухачів напруженістю внутрішніх парадоксів і протиставлень, таких як «трагедія – фарс», «пафос – іронія», «ностальгія – пародія», «витонченість – вульгарність», «полум'яний містицизм – цинізм».

Серед відкриттів Малера у сфері форми можна згадати

майже повне уникнення точної репризи;

вживання рафінованих варіаційних форм, в яких загальний малюнок теми зберігається, тоді як змінюється її інтервальний склад;

застосування різноманітних і витончених поліфонічних прийомів, що породжує іноді вельми сміливі гармонічні поєднання;

у пізніх творах – тенденцію до «тотального тематизму» (пізніше теоретично обґрунтованому Шенбергом), тобто до насичення тематичними елементами не тільки головних, але і побічних голосів.

Малер ніколи не претендував на винахід нової музичної мови, проте він створював музику таку складну (яскравий приклад – фінал Шостої симфонії), що в цьому сенсі йому поступаються навіть Шенберг і його школа.

Відомо, що гармонія Малера сама по собі менш хроматична, менш «сучасна», ніж, наприклад, у Р.Штрауса. Квартові послідовності на межі атональності, які відкривають Камерну симфонію Шенберга, мають аналог в малерівській Сьомій симфонії, проте подібні явища для Малера – виняток, а не правило. Його твори насичені поліфонією, що все більш ускладнюється в пізніх опусах, і співзвуччя, поєднання поліфонічних ліній, що утворюються в результаті, можуть здаватися часто випадковими, такими, що не підкоряються законам гармонії.

При цьому малерівська ритміка в основному досить проста, очевидна перевага надається метру і ритму, типовим для маршу і лендлера. Пристрасть композитора до сигналів труб, і взагалі до військово-духової музики, легко пояснюється дитячими спогадами про військові паради в його рідній Їглаві. Оркестрове письмо Малера викликає суперечки. Він ввів в симфонічний оркестр нові інструменти, такі, як гітара, мандоліна,челеста, коров'ячий дзвоник. Він застосовував традиційні інструменти в нехарактерних для них регістрах і досягав нових звукових ефектів незвичайними поєднаннями оркестрових голосів. Фактура його музики дуже мінлива, і масивне туті всього оркестру може раптово змінюватися самотнім голосом виконуючого соло інструменту. Характерна також доволі щільна оркестрова фактура.

Хоча впродовж 1930-х і 1940-х років музику композитора пропагували такі диригенти, як Б.Вальтер, О.Клемперер і Д.Митропулос, справжнє відкриття Малера почалося тільки в 1960-х роках, коли повні цикли його симфоній були записаніЛ.Бернстайном, Дж.Шолті, Р.Кубеликом і Б.Хайтинком. До 1970-м років твори Малера увійшли до репертуару і стали виконуватися в усьому світі.