Жванецька облога.

Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти — до Кам’янця-ГІодільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу, внаслідок якої почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці. 5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України 'за Кам’янецькою угодою не бралися до уваги. Наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.

Українсько-московський міждержавний договір 1654 р.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. C:mt " такому напрямку пожвавилася дипломатична оіяглчість гетьманського уряду. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654р. Переяславська рада лише започаткувала. оформлення московсько-українських відносин, бо письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори. Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від. кожного зі станів — ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.

Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорізького. Основна ідея цих статей — установлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Згідно з Березневими статтями (так називають узгоджені 17 статей):

• гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді; .

• українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві;

• збирання податків покладалося на український Військовий скарб;

• кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб.

Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом (за умови дотримання) були взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

За своїми формально-правовими ознаками договір передбачав встановлення поширених у тогочасній Європі відносин протекторату.

Протягом 1654—1655 pp. союзне українсько-російське військо з перемінним успіхом вело воєнні дії проти Польщі.

ВІЛЕНСЬКЕ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 р.

Наприкінці 1655 — у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами зі , шведським та польським королями, кримським ханом, молдовським господарем і трансільванським князем. Однак уряд царя Олексія, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції... Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували Олексію польську корону на випадок смерті ЯнаТІ Казимира. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів із Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656р. Віленським перемир ’ям:

• за ним воєнні дії між Річчю Посполитого й Москвою припинялися;

• обидві країни зобов’язувалися не^розпочинати переговорів про мир зі Швецією;

• натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбурга; , ,

• обрання царя на польський трой. . Українську делегацію до участі у віденських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б. Хмельницького щодо позиції на перемовинах проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана. підписав зі шведським королем трактат «вічного союзу». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансільван-ців. Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ракоці на Польщу, Хмельницький Надіслав йому на допомогу козацькі полки, очолені київським полковником Антоном Ждановичем. Проте похід закінчився невдало.