4.Місце і роль земельного права в системі національного права України.

5.Система і принципи земельного права.

Під системою ЗП розуміється внутрішня структура його правових інститутів, кожний з яких склада­ється з груп юридичних норм, які регулюють однорідні зе­мельні відносини. Правовий інститут у ЗП являє собою систему взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відокремлену групу однорідних суспільних зе­мельних відносин. Так, правові норми утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, земель житлової та громадської забудови, земель природ­но-заповідного фонду та природоохоронного призначен­ня, земель водного фонду тощо. Два і більше інститутів земельного права можуть бути об'єднані в один комплек­сний правовий інститут. Прикладом такого інституту в земельному праві є інститут державного управління зе­мельними ресурсами. В основі правового регулювання земельних відносин ле­жать принципи, які відображають характер і тенденції роз­витку всього змісту земельного права. Принципами права прийнято вважати головні положення та основні ідеї, які ха­рактеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю та відображають істотні положення права. Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основних положень у земельному законодавстві, які пронизують його систему та вдосконалюються разом з їх розвитком. Виходячи з цього принципи земельного права по­діляють на конституційні, загальні та спеціальні. Конституційні принципи є універсальними і властивими усім галузям вітчизняного права. Загальні принципи є результатом відтворення конституційних принципів права. Конституційні та загальні принципи відобрaжаються в земельному законодавстві, набуваючи характеру і змісту спеціальних земельно-правових принципів. Тому наявний взаємозв'язок конституційних, загальних та спеціальних принципів. Відомо, що земельне законодавство базується на принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; забезпечення рівності права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритет вимог екологічної безпеки. Ці принципи земельного права закріплено у ЗКУ.

6.Співвідношення земельного права як галузі права, науки та навчальної дисципліни.

ЗП є самостійною галуззю права, яке являє собою систему пра­вових норм, що регулюють земельні відносини з метoю за­безпечення раціонального використання земель. охорони їх від негативного впливу, захисту прав громадян та юридич­них осіб на землю та додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин. Земельне право як галузь правової науки вивчає суспільні процеси і проблеми, які виникають у зв'язку з регулюванням земельних відносин . Система науки земельного права тісно пов'язана із систе­мою земельного права як навчальною дисципліною. ЗП як навчальна дисципліна являє собою систему знань, зведень та інформації про основні положення і зміст ЗП, які викладаються з метою підготовки професійних правознавців. Вона може відрізнятися від системи галузі ЗП за обсягом інформації, яка викладається виходячи з учбових планів навчальних закладів.

7.Поняття і класифікація джерел земельного права. У національній теорії права сформувалася точка зору, згід­но з якою джерелом права слід вважати офіційно-докумен­тальні форми вираження і закріплення норм права, що вихо­дять від держави чи визнані нею і мають юридичне загально­обов'язкове значенняl. У такому розумінні джерело права єінструментом, за допомогою якого воля законодавця чи упов­новаженого ним органу стає обов'язковою для виконання.Найпоширенішим в Україні видом джерел права є н\п акти органів державної влади та МС, які встановлюють (санкціонують) правові норми, розраховані на багаторазове застосування у процесі регламентації суспільних відносин.

Джерелами ЗП є н\п, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, пра­вила, що регулюють суспільні відносини у сфері належності, використання, відтворення та охорони земель. Ними вста­новлюються, набирають чинності, змінюються чи скасову­ються загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів зе­мельних правовідносин. Вони слугують формою вираження ізакріплення земельної політики держави. За своєю сутністю джерела земельного права поділяються на дві групи. 1групу становлять ті, що є волевиявлен­ ням держави та органів державної влади, 2 - ті, які є во­левиявленням територіальних громад та інших суб'єктів МС. За змістом, тобто юридичною силою, джерела ЗП можна класифікувати на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела. З урахуванням зазначеної підстави класифікації ці джерела характеризуються певною ієрархією. Так, підзаконні джерела земельного права повинні відповідати конституційним і законодавчим, а локальні джерела не можуть суперечити конституційним, законодавчим і підзаконним джерелам. До конституційних джерел ЗП належить К-цiя України, яка peгyлює найважливіші (у тому числі й зе­мельні) суспільні відносини. Конституційні засади земельногоправа становлять закріплені Основним Законом положення що­ до належності землі, гарантій права власності на землю та інших земельних прав, особливого cтaтусу землі, яка проголошена ос­новним національним багатством та ін. Маю­чи вищу юридичну силу, вони характеризуються виключним колом суб'єктів правотворчості, до складу якого входять Укра­ їнський та ВРУ. Самостійним критерієм розмежування джерел ЗП є територія їх дії. ці джерела можуть бути загальнодержавними та локальними. Загальнодержавні джерела ді­ ють на всій території України(Кон-ція, ЗУ, укази Президента України тощо). Дія локаль­них джерел ЗП не поширюється на всю тери­торію держави, вони діють лише на її певній частині. У своючергу локальні джерела ЗП поділяються на ак­ти місцевих органів державної влади, акти АРК, акти суб'єктів МС та ін. Можлива класифікація джерел земельного права за часом дії. Більшість таких джерел приймається на невизначений тер­мін дії, тобто має постійно діючий характер. Разом з тим, тимча­сові джерела діють протягом встановленого терміну чи за пев­них умов, після чого їх чинність втрачається. Прийнято розрізняти також чинні й нечинні джерела зе­мельного права. До чинних джерел належать Земельний ко­декс України від 25 жовтня 2001 р., Конституція України. та ін. Нечинними, або історичними, джерелами зе­мельного права є ті н\п акти, які свого часубули чинними, але у зв'язку з розвитком земельного прававтратили свою чинність. До них слід віднести, зокрема, Зе­мельні кодекси 1970 р., 1990 р., 1992 р. Не виключається класифікація джерел ЗП за національною належністю на національні(що мають національне походження) та міжнародні(чинні міжнародні договори України у сфері ЗП, згода на обов'язковість яких надана ВРУ). Залежно від питомої ваги земельно-правових приписів у нормативно-правових актах, присвячених регламентації суспільних земельних відносин, їх прийнято поділяти на дві групи: 1) н\п ак­ти, всі або переважна більшість норм яких спрямована нарегулювання безпосередньо суспільних земельних відносин. Такі нормативно-правові акти прийнято відносити до спеціа­лізованих. Спеціалізовані земельні нормативно-правові актистановлять значну частину актів - джерел ЗП. До них, зокрема, належать чинний Земельний кодекс України, чинні ЗУ тощо; 2)правові норми, присвячені регулю­ванню певних земельних відносин. ( ЗУ «Про ос­нови містобудування», «Про плану­вання і забудову територій» тощо.