30.Право користування землею як різновид права природокористування.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право володіння – сусп\екон ставлення особи до наявного у неї майна, панування над майном. Право користування – виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів вироб-ва, викор-ння рухомого і нерух-го майна для задоволення своїх життєвих проблем. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підпр-ва, установи та орг-ції, що належать до державної або комунальної власності. Право землекористування – це правовий інститут, що охоплює сукупність однорідних земельно-правових норм, які закріплюють і регулюють підстави, умови та порядок надання, зміни і припинення використання земельних ресурсів. Парво землекористування є системою закріплених у земельному законодавстві правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з добуванням корисних властивостей земельних ресурсів. Водночас право землекорист.виступає як правомочність фіз. або юр особи щодо користування земельною ділянкою і є право відношенням, що виникає у процесі використання земельних ресурсів.

Право землекористування як важливий правовий інститут правомочності землекористувача і зем.правожношення ґрунтується на фундаментальних конституційних положеннях та вимогах земельного законодавства. Йому притаманні певні принципи як основні засади його правового регулювання.Основними принципами права землекорист є: його похідність від права власності на землю; використання зем ділянок за основним цільовим призначенням; раціональне використання й ефективна охорона земельних ресурсів; поєднання особливостей використання землі, як основного засобу виробництва, просторово-територіального базису і природного ресурсу; пріоритетність екологічної безпеки при використанні земельних ресурсів; гарантованість прав на земельні ділянки і прав землекористувачів тощо.

31.Правове регулювання оренди земель.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом „Про оренду”. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Орендарі набувають прав оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом У, Цивільним кодексом У, Господарським кодексом У, цим та іншими законамиУ і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи конкурсу. У разі дострокового припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами аукціону чи конкурсу, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди. Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя.