6.Дослідження функції зовнішнього дихання
Величина легеневої вентиляції визначається глибиною та частотою дихання.. Один дихальний цикл складається з вдиху, видиху (довший вдиху) та паузи. Часте і глибоке дихання називається гіперпное, часте і поверхневе – тахіпное, рідке дихання - брадіпное, зупинка дихання – апное.
Кількісною характеристикою легеневої вентиляції є статичні та динамічні показники дихання. Для їх оцінки застосовують різні методи дослідження: спірометрію, спірографію, пневмографію тощо. Наприклад, за допомогою спірографа можна визначити і записати величину легеневих об’ємів повітря, що проходять через повітроносні шляхи людини.
До статичних показників дихання належать:
Дихальний об’єм (ДО) – кількість повітря, що надходить у легені за один спокійний вдих або виходить за один спокійний видих (500 мл).
Резервний об’єм вдиху (РОВд) – максимальна кількість повітря, яку людина може вдихнути після спокійного вдиху (2500 мл).
Резервний об’єм видиху (РОВид) – максимальна кількість повітря, яку людина може видихнути після спокійного видиху (1000 мл).
Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) – найбільша кількість повітря, яке людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. Цей показник можна визначити, знаючи попередні величини: ЖЄЛ=ДО+РОВд+РОВид. ЖЄЛ залежить від віку, статі, росту, маси тіла і фізичного розвитку людини.
Залишковий об’єм (ЗО) – повітря, яке залишається в легенях після максимального видиху (1000 мл).
Загальна ємкість легень (ЗЄЛ) – кількість повітря, яке міститься в легенях на висоті максимуму вдиху: ЗЄЛ=ЖЄЛ+ЗО.
«Мертвий простір» (МП) – об’єм дихальних шляхів (150 мл).
До динамічних показників дихання, що дають уявлення про дихання за певний час,належать: 1. Частота дихання (ЧД), яка у спокої в дорослої людини становить 11-16 за хв.
2. Хвилинний об’єм дихання (ХОД) – об’єм повітря, який проходить через легені за 1 хв. Визначається добутком ЧД і ДО; у людини в спокої становить біля 5-8 л/хв.
3. Альвеолярна вентиляція (АВ) характеризує вентиляцію альвеол: АВ=(ДО-МП)хЧД.
4. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) – кількість повітря, яке людини вдихає і видихає при максимальній глибині і частоті дихання. МВЛ виникає при інтенсивній фізичній роботі, нестачі кисню (гіпоксії) або надлишку вуглекислого газу у повітрі. За таких умов ХОД може досягати 150-200 л/хв.
5. Резерв дихання – різниця між МВЛ і ХОД.
Вентиляція легень залежить від співвідношення повітря, яке обновлюється за кожний дихальний цикл, і об’єму повітря, що міститься в легенях. При спокійному диханні в легені надходить 500 мл повітря. Там ще є РОВид (1000 мл) та ЗО (1000 мл). Але частина повітря, що вдихається, не доходить до альвеол і залишається у дихальних шляхах («мертвий простір», 150 мл).
7.Регуляція дихання Загальне поняття про дихальний центр
Дихальна система забезпечує обмін О2 і СО2 між зовнішнім середовищем і організмом для забезпечення метаболічних потреб організму. Цю життєво важливу функцію регулює сукупність взаємопов’язаних між собою нейронів, розташованих у різних відділах головного мозку і об’єднаних у комплексне поняття «дихальний центр». Завдяки дії на рецептори, які пов’язані з дихальною системою, нервових і гуморальних подразників, дихальний центр пристосовує функцію дихання до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.
Головним відділом дихального центру вважаються ядра головного мозку, розташовані у довгастому мозку (бульварний центр).
Дихальний центр керує двома основними функціями: руховою (моторною) та гомеостатичною. Рухова функція полягає у регуляції скорочення дихальних м’язів. При цьому може змінюватися ритм дихання, довжина вдиху та видиху, його глибина, дихальний об’єм, хвилинний об’єм дихання. Гомеостатична функція дихального центру підтримує стабільні величини газів у крові та позаклітинній рідині мозку, адаптує дихальну функцію до змін газового середовища та інших факторів довкілля.