1 Програма "Укра¿на-2010". — к., 1999. — с. 9.

399

денти України А. Кінахом¹, який сьогодні є першим віце-прем'єром України.

Об'єктивно оцінюючи незадовільний стан економіки Украї­ни, рівень її міжнародної конкурентоспроможності і перспек­тиви розвитку, А. Кінах вважає, що великі потенційні можли­вості України треба розглядати в аспекті співвідносного руху, економічної і соціальної динаміки стосовно інших країн у су­часній глобальній економічній системі. Нинішня економічна ситуація України, незважаючи на пожвавлення 2000-2004 рр. не гарантує головного — забезпечення сталого зростання і роз­витку та прискореного подолання на цьому підґрунті великого і зростаючого розриву між Україною і країнами Заходу. За роки економічної кризи в Україні (1990-1999 рр.) цей розрив значно збільшився і рівень ВВП на душу населення в Україні приблизно у 30 разів менший, ніж у багатих країнах Євросою-зу². Навіть у перерахунку в реальну купівельну спроможність душовий розмір ВВП в Україні в 7—10 разів нижчий, ніж у країнах Євросоюзу. Західні країни, незважаючи на низькі темпи зростання, постійно випереджають Україну завдяки ви­сокій конкурентоспроможності і якості зростання, які базують­ся на перевагах високотехнологічних виробництв, що забезпе­чують високий приріст інтелектуальної доданої вартості. З індексом перспективної конкурентоспроможності, що заклада­ється сьогодні на 5-8 років наперед, Україна займає 84 місце, тоді як Німеччина — 13, а Фінляндія 1—2.

Прогнози співвідносного розвитку української економіки та економік країн Заходу показують, що в разі збереження нинішньої традиційно-консервативної інерційної моделі екстен­сивного індустріального розвитку економіки України навіть з рівнем 10 % відставання України збільшуватиметься, бо через 30 років ВВП на душу населення в країнах Євросоюзу стано­витиме вже понад 50 тис. доларів США. За оцінками західних економістів, навіть за умови щорічного збільшення ВВП 10 % Україна досягне відповідності критеріям вступу до ЄС лише через 20-25 років. Україні потрібна економічна революція, відмова від інерційного індустріалізму радянського типу і пе-

К інах А. Український прорив. — К., 2004. Там ñàìî. Ñ. 26.

400

рехід до нової якості розвитку на основі стратегії сталого роз­витку. А це можливо лише на основі розробки і реалізації дов­гострокової національної стратегії розвитку України, орієнто­ваної на євроатлантичні і європейські цінності.

Нинішній низькоякісний інерційний розвиток індустріаль­но-екстенсивного типу, який базується на дешевих ресурсах і вкрай дешевій, штучно знеціненій робочій силі, не може забез­печити ні стійкості, ні сталості, ні якості розвитку. Крім того, цей тип розвитку не може бути довготривалим. Бо через це ще більше посилюються загрози від тяжкої інерції пострадянсько­го індустріалізму. Нестійкість темпів зростання, залежність зростання від сировинних галузей промисловості і від кон'юн­ктури на метал, хімікати, вугілля, руду показують, що досяг­нуті в Україні досить високі темпи економічного зростання не мають під собою відповідної бази, стійкого зростання, техноло­гічної та економічної конкурентоспроможності. А формування такої бази неможливе без глибинних перетворень.

Повернімося до виконання Україною Цілей розвитку тися­чоліття (ЦРТ) ООН. їх треба розглядати як нові орієнтири розвитку країн на глобальну перспективу. Затверджено і реко­мендовано лише вісім цілей, 18 завдань і понад сорок показни­ків. Ми вже говорили про кожну з цих цілей. Тут зазначимо найбільш релевантну до теми цієї книги мету — забезпечити сталий розвиток довкілля. Це мета № 7. А також мету № 8 — розвивати глобальну співпрацю задля розвитку. Всі вісім цілей спрямовані на сталий розвиток в інтересах людей. Як відомо, в Україні у сфері людського розвитку наприкінці XX — на по­чатку XXI ст. постало багато гострих проблем. Підписання Президентом України Л. Кучмою Декларації тисячоліття ООН (2000) — це не тільки визнання відповідальності за незадовіль­ний стан людського розвитку, а й взяття Україною на себе від­повідальності за вирішення проблем людського розвитку і яко­сті життя людей. У чому ж полягають українські проблеми сталого людського розвитку? Автори аналітичної доповіді "Україна. Цілі розвитку тисячоліття" в цілому правильно ви­значають ці проблеми¹, не називаючи їх причини:

У країна. Цілі розвитку тисячоліття. — К, 2003. — С. 5.

401

• надзвичайно низький рівень доходів і рівень життя основ­ ної частини населення, поширення масової бідності, від­ сутність середнього класу;

• депопуляція країни, тобто зменшення кількості населен­ ня України внаслідок перевищення смертності над наро­ джуваністю;

• масова міграція найбільш талановитих і кваліфікованих працівників за межі України;

• масове відкрите та приховане безробіття;

• погіршення здоров'я населення та скорочення тривалості життя;

• зниження якості освіти, погіршення якісних характерних людських ресурсів України;

• низький рівень соціального захисту та соціальних гаран­ тій для населення України;

• наростання відставання України за основними параметра­ ми людського розвитку від розвинених країн;

• надмірна централізація соціальної політики.

Цілі розвитку тисячоліття, визначені ООН в Україні, остан­німи роками реалізуються незадовільно. Тому відповідальність за це несе владний режим Л. Кучми, суттю якого стала держав­на корупція і соціальна демагогія безкінечних обіцянок на па­пері. Розглянемо це на прикладі конкретних Цілей ООН.

Мета 1. Подолання бідності населення України

До 1999 року законодавчо рівень бідності населення Украї­ни взагалі не визначався, що викликає здивування. Лише у 2000 р. видано Указ Президента "Стратегія подолання біднос­ті в Україні". Ця стратегія вперше поставила два важливих зав­дання. Завдання 1. Зменшити з 2001 до 2015 р. в 2 рази пито­му вагу населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможнос­ті. У 2001 р. Світовий банк розрахував і встановив для Украї­ни дуже вигідний, завищений паритет купівельної спроможно­сті — 1 грн = 0,98 дол. США. Він був далеким від реальності. Завдання 2. Зменшити з 2001 р. до 2015 р. на 33 % питому вагу бідного населення за національною межею бідності. На­ціональна межа бідності у 2001 р. була визначена на рівні 141,8 грн на місяць на одного умовного дорослого громадяни-

402

на України. Рівень бідності населення в Україні практично не знижується. Головними причинами бідності в Україні є вкрай низький рівень зарплати, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, а також безробіття.

Подолання бідності в Україні владний режим Л. Кучми сві­домо розтягував на надто довгий період (15 років). Фактично мова йшла лише про часткове подолання бідності, що видно з даних урядової стратегії (табл. 4).

Таблиця 4

Програмні індикатори подолання бідності в Україні на 2001-2015 ðîêè¹

Індикатори рівня бідності	2001 ð.	2004 ð.	2007 ð.	2011 ð.	2015 ð.
Питома вага населення, вартість добового спожи­вання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності	11,0	9,8	8,6	7,1	5,5
Питома вага населення, яке живе за національною межею бідності	27,2	25,0	22,6	21,5	18,4

Дані, наведені в табл. 4, викликають сумні роздуми. По-пер­ше, вони занижені в базовому 2001 році. За даними Міжна­родної організації праці (ООН) у 2001 р. близько 80 % грома­дян України мали доходи нижчі, ніж офіційно встановлений рівень бідності. Водночас за роки "кучмізму" 10 "сімей" зосе­редили в своїх руках 80 % національного капіталу за рахунок пограбування держави і її громадян у процесі "прихватизації". По-друге, владний режим Л. Кучми "планував" зменшити бід­ність в Україні за 15 років лише на 33 %. Тобто повна лікві­дація бідності могла бути законсервована на 45-50 років. Про який сталий розвиток, а тим більше про підвищення якості людського розвитку і життя можна було говорити?

По-третє, як показують звітні дані, рівень бідності в остан­ні роки "кучмізму (2000-2004) в Україні не знижувався, а безробіття в західних регіонах набрало катастрофічних масш­табів. Відомо, що сучасний рівень погодинної зарплати у роз-

У країна. Цілі розвитку тисячоліття. — К., 2004. — С. 6.

403

винутих європейських країнах становить 14—22 євро, а в Ук­раїні лише 0,65 євро. Складається враження, що владний ре­жим Л. Кучми свідомо перекачував кваліфіковану робочу силу України в Росію, утримуючи вдома в 2 рази нижчий рівень оплати праці і пенсій.

По-четверте, виникла нова тенденція до негативних змін у структурі бідності. Почала збільшуватися частка бідних серед працюючих громадян працездатного віку, особливо серед праців­ників бюджетної сфери (вчителі, лікарі, працівники культури).

Ще більш негативний вигляд має картина бідності населен­ня України порівняно з показниками інших колишніх країн соціалістичної співдружності, таких як Чехія, Словаччина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, особливо в динаміці за 1991— 2004 роки. Маючи найбільш сприятливі стартові умови розви­тку в 1990 р., Україна стала однією з найбідніших країн Євро­пи. Це говорить про особливу відповідальність колишнього владного режиму Л. Кучми, який встановив диктатуру кланів, режим тотальної корупції, довів рівень тінізації економіки до 60 %. Тіньова економіка не бере участі у формуванні доходів державного і місцевого бюджетів та у поповненні фондів соці­ального страхування.

Про катастрофічні результати і перспективні наслідки під­вищення бідності в Україні говорить і той факт, що навіть ку­мівський уряд В. Януковича наприкінці свого існування, ана­лізуючи ситуацію бідності в Україні, дійшов висновку, що "...подальше розшарування населення може призвести до збіль­шення питомої ваги вкрай бідних, зростання масштабів застій­ної бідності, виникнення такого явища, як хронічна бідність. Якщо зазначені процеси відбуватимуться і надалі, рівень відно­сної бідності неминуче зросте до 45-47 %, а глибина бідності до 50—55 %"¹. Тому сьогодні і на найближчі 3—4 роки найбільшим невідкладним завданням нового уряду народної довіри є зупи­нення процесу наростання бідності громадян України. Немає сумніву, що Президент України В. А. Ющенко і Прем'єр-мі­ністр України Ю. В. Тимошенко це добре розуміють. Саме та­кий підхід бачимо і в концепції "українського прориву" провід­ного члена нового уряду А. К. Кінаха².

¹ Україна. Цілі розвитку тисячоліття. — К., 2004. — С. 7.

² Кінах А. К. Український прорив. — К., 2004.

404

Якщо говорити про негативні перспективні наслідки поши­рення бідності в Україні, то вона насамперед "б'є" по демогра­фічній ситуації і веде до прямого зменшення кількості насе­лення, зменшення трудових ресурсів, зниження частки продуктивного населення, веде до посилення масового мігра­ційного відпливу економічно активного населення за межі України. З іншого боку, це веде до посилення експлуатації громадян України за кордоном, знижує платоспроможний по­пит на внутрішньому ринку України, зменшує масу внутріш­ніх заощаджень як інвестиційного ресурсу, чим гальмує розви­ток національного виробництва і народного підприємництва. Нинішній рівень бідності населення виключає можливості при­скореної інтеграції України не тільки до Європейського Союзу, а й до Євроатлантичного співтовариства в цілому, бо там діють стандарти сталого розвитку, конкурентоспроможності і стан­дарти добробуту населення. Ніхто не візьметься утримувати майже 50 млн громадян України.

Як показує аналіз, одним з економічних парадоксів Украї­ни періоду кучмізму було те, що з підвищенням темпів еконо­мічного розвитку бідність не тільки не зменшувалась, а й на­віть поглиблювалась, особливо в найгостріших формах. Це знов-таки говорить про безвідповідальність владного режиму Л. Кучми в питаннях розподілу доходів. За кількістю доларо­вих і недоларових мільярдерів і мільйонерів, за темпами збіль­шення їх кількості Україна "встановила європейський ре­корд". Ганебним є факт, що першим і головним рекордсменом є сім'я самого Л. Кучми, колишнього "гаранта" Конституції України, "заощадження" якої досягли, згідно з даними компе­тентних джерел, більш як 10 млрд дол. США.

Перед новою, демократичною владою України стоїть склад­не завдання підвищити темпи і змінити якість економічного зростання, щоби воно працювало на подолання бідності і під­несення добробуту громадян. Без цього не буде відкритим шлях до сталого розвитку, бо останній приходить лише з під­вищенням якості людського розвитку і досягненням прийня­тих стандартів якості життя громадян. Тому і в майбутній на­ціональній стратегії розвитку України і в національній стратегії сталого розвитку України пріоритетне місце повинна зайняти нова, затверджена Верховною Радою України, націо-

405

нальна стратегія України щодо подолання бідності, яку уряд Ю. В. Тимошенко повинен був розробити вже в 2005 році¹. В цій Стратегії головні зусилля повинні бути спрямовані на по­долання безробіття, створення в наступні 5 років не менш як 5 млн нових робочих місць, суттєве підвищення рівня доходів працюючих громадян. Особливу увагу слід приділити розвитку народного підприємництва, насамперед у формі малого і сере­днього бізнесу. Перед Україною стоїть велике завдання щодо підвищення питомої ваги малого і середнього бізнесу в струк­турі ВВП до рівня, досягнутого країнами Європи, тобто до рів­ня 60-70 %. Для успішного розвитку всенародного підприєм­ництва потрібно створити стимулюючу систему оподаткування замість нинішньої стримуючої системи.

Для зменшення масштабів бідності доцільно забезпечити подальше зниження податкового тиску на доходи громадян, скоротити кількість податків, підвищити рівень неоподатко­вуваності до прожиткового мінімуму. Потрібно відновити стиму­люючу роль пенсійного забезпечення. Завданням національного масштабу є формування "середнього класу", тобто підвищення питомої ваги висококваліфікованих кадрів у загальній масі трудових ресурсів України. На часі запровадження державно­го обов'язкового мінімуму почасової оплати праці найманих працівників та підвищення питомої ваги зарплати в структурі собівартості продукції до 50 % порівняно з нинішніми 10— 12 %. У розвинених країнах, економіка яких базується на до­рогій робочій силі і високому добробуті працюючих, питома вага оплати праці у ВНП становить до 70 % .

Мета 2. Забезпечення якісної освіти впродовж життя

Як європейська держава Україна об'єктивно розвивається як суспільство знань. Розроблена Міністерством освіти і науки України Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента в 2002 р.) головною своєю метою передба­чає "створення умов для розвитку особистості і творчої само-реалізації кожного громадянина України, виховання поколін­ня людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом

З атверджену у 2001 р. колишнім Президентом України Л. Кучмою "Стра­тегію подолання бідності" потрібно переглянути або скасувати.

406

життя, оберігати і примножувати цінності національної куль­тури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спіль­ноти"¹.

Головною проблемою України в галузі освіти є підвищення якості освіти і конкурентоспроможності освітніх установ. Не менш важливим є підвищення рівня охоплення освітою всіх груп громадян.

Важливим показником (індикатором) якості освіти в сучас­них умовах є частка діючих державних стандартів освіти України, які відповідають вимогам європейської спільноти. У табл. 5 наводиться деталізація індикаторів у динаміці за пе­ріодами (в %).

Таблиця 5

Індикатори (в %)	1997 ð.	2000 ð	2004 ð.	2007 ð.	2011 ð.	2015 ð.
Охоплення освітою дітей у віці 3-4 роки в дошкіль­них закладах	46,4	50,7	57	60	63	65
Охоплення початковою освітою дітей у віці 6-9 років			99,3	99,5	99,8	100
Охоплення вищою профе­сійною освітою осіб віком 18-22 ðîê³â (1-4 ð³âåíü)	45,2	53,4	60	63	65	67
Охоплення вищою освітою 3-4 рівнів акредитації	30,7	38,8	42,2	49	51	65

Як бачимо, ні до 2011, ні до 2015 р. не передбачено 100%-ного рівня індикаторів державних стандартів освіти, які відповіда­ли б вимогам європейської спільноти. А це фактично означає відкладений сталий розвиток людського капіталу і підвищен­ня якості людського розвитку в Україні. Україна втрачає свої високі минулі досягнення в галузі освіти, що неминуче впли­ває і на розвиток науки. Сьогодні цілком очевидно, що пере-

Н аціональна доктрина розвитку освіти. — К., 2002. Україна. Цілі розвитку тисячоліття. — К., 2004. — С. 9.

407

хід України до конкурентоспроможної інноваційної моделі роз­витку економіки неможливий без вдосконалення системи осві­ти, бо саме через освіту, через людський капітал відбувається початкове впровадження досягнень науки і техніки.

Починаючи з 1996 р. в Україні діє конституційна норма про обов'язковість повної загальної середньої освіти. Але у 2001/ 2002 навчальному році лише 56,9 % жителів 15-17 років навчалися в 10-12 класах. Частина молоді здобувала середню освіту у професійно-технічних навчальних закладах. Не досить якісна освіта в сільській школі України. До 2011 р. Україна повинна забезпечити 100%-не охоплення дітей повною серед­ньою освітою. Цього вимагають і євроінтеграційні інтереси на­шої держави.

Особливе місце займає вища професійна освіта України. Останніми роками відмічається кількісне збільшення системи вищих навчальних закладів за рахунок недержавних установ. При цьому підвищуються і проблеми якості підготовки кадрів. Більшість недержавних вищих навчальних закладів (ВНЗ) ще не мають ні відповідної матеріально-технічної бази, ні необхід­ного рівня викладацького складу. Для прискореного підвищен­ня якості підготовки професійних кадрів вищої кваліфікації необхідно прийняти Державну програму інтеграції вищої шко­ли з науковими закладами України. Кожен дослідник повинен стати викладачем, продукувати і передавати свої нові знання студентам — новим фахівцям, які понесуть їх у виробництво і в суспільство. Органічна інтеграція ВНЗ з академічними НДІ — вимога часу. Ми повинні забезпечити ефективність та­кої інтеграції вже до 2011 року. Тоді, як і в Європі, в ЄС і ОЕСР, підготовка кадрів у нас буде науковою, а наука стане університетською. Подальше утримання науки в ізольованих гетто численних академій наук є недоцільним. Без інтеграції науки і вищої освіти було б марно говорити про готовність інте­грації України в ЄС. У найближчі роки слід розробити нову си­стему державного фінансування і недержавного кредитування ВНЗ всіх форм власності, а також студентів і викладачів ВНЗ, що потребують коштів відповідно на стипендії, оплату навчан­ня, придбання житла. Інвестиції в освіту — це інвестиції в люд­ський, інтелектуальний капітал. Вони повинні збільшуватися

408

синхронно із збільшенням обсягів ВВП України. Інформатиза­ція та комп'ютеризація системи освіти, особливо сільської шко­ли, потребує від держави мобілізації фінансових ресурсів, у тому числі скорочення непродуктивних витрат. Резерви для ре­алізації такого підходу в Україні великі. Насамперед потрібно припинити практику перекачування коштів держбюджету в олі­гархічні структури. Слід примусити всіх платити податки.

Мета 3. Сталий розвиток довкілля

За період незалежності економічна ситуація в Україні не поліпшилася. У 2004 р. владний режим Л. Кучми визнав еко­логічну ситуацію як кризову¹, пояснюючи це нехтуванням об'єктивних законів розвитку і відтворення природоресурсного комплексу, структурних деформацій народного господар-ства, за яких перевага віддавалася розвитку сировинно-добувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Деін-дустріалізація України в 1995-2002 рр. призвела до зменшен­ня викидів в атмосферу в 1,4 разу, але це не забезпечило вирі­шення проблеми сталого розвитку довкілля. Запровадження деяких елементів економічного механізму природокористуван­ня, в тому числі податку на забруднення атмосфери, ще не є ефективним.

Підтримавши Цілі розвитку тисячоліття в галузі екології, Україна взяла на себе відносно невеликі, обмежені зобов'язан­ня і завдання щодо сталого розвитку довкілля на 2001-2015 рр. Це завдання збільшити частку населення, що має до­ступ до питної води, яка відповідає національним стандартам у містах і селах; завдання щодо стабілізації до 2015 р. забруд­нення повітря стаціонарними та рухомими джерелами; завдан­ня з розширення мережі заповідників та природних національ­них парків до 10,4 % від загальної території України. В табл. 6 наведено систему індикаторів виконання згаданих завдань за період 2001—2015 рр. При невеликих позитивних зрушеннях щодо питної води для населення як у містах (з 86 % до 96 %), так і в селах (з 63 % до 75 %) та відкладан­ням цих зрушень на кінець періоду постає проблема відповід­ності національних стандартів європейським стандартам пит-

У країна. Цілі розвитку тисячоліття. — К., 2004. — С. 14.

409

ної води. Як відомо, і якість, і подача води в Україні залиша­ються проблемними. Якщо обсяги шкідливих викидів в атмо­сферу від стаціонарних джерел забруднення планується втри­мати на тому ж рівні (4,05—4,1 млн тонн на рік), що є високим рівнем забруднення, то щодо рухомих джерел забруднення Україна зобов'язань на себе не брала. А сьогодні забруднення атмосфери автомобілями в таких містах, як Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, вже перевищує рівень індустріаль­них забруднень. Тому про ефективність політики сталого роз­витку довкілля при владному режимі Л. Кучми говорити не варто, бо цієї ефективності не було. Пояснювалося це одним — дефіцитом капіталовкладень. Водночас за сприяння влади олі­гархи вивезли за кордон багато мільярдів доларів прибутку, за­лишивши Україні екологічні і соціальні проблеми. Новий де­мократичний уряд Ющенка — Тимошенко стоїть перед вкрай серйозними проблемами щодо захисту і сталого розвитку нав­колишнього середовища. Вирішення цих проблем можливе лише на економічній основі шляхом переходу на еко-соціаль-ну модель ринкової економіки в Україні, про яку йтиметься далі.

Таблиця 6

Індикатори	2001 ð.	2004 ð.	2007 ð.	2011 ð.	2015 ð.
Частка населення міст та селищ міського типу, яке користується питною водою національних стандартів, %	86	87	88	90	93
Частка сільського населен­ня, яке користується питною водою національних стандартів, %	63	64	66	69	75
Обсяг шкідливих викидів, що потрапляють в атмосфе­ру від стаціонарних джерел забруднення, млн т/рік	4,05	4,15	4,20	4,20	4,10
Площа природних біосфер-них заповідників та націо­нальних парків, % від загальної території України	4,2	6,1	7,5	8,6	10,4

410

Взявши на себе зобов'язання щодо розширення площі при­родних біосферних заповідників та національних природних парків, владний режим пішов на пряме порушення законодав­ства. Так, на кордоні Київської і Черкаської областей під ви­глядом заповідника відгороджено десятки тисяч придніпровсь­ких лісів для "царського полювання" Л. Кучми, І. Бакая та інших можновладців. Такий же "заповідник" розбито в Івано-Франківській області з центром в с. Гута, на косі Азовського моря. Грубо порушуючи Конституцію України, екс-президент Л. Кучма зробив президенту сусідньої держави царський пода­рунок, виділивши під мисливський будинок близько 600 га зе­мель Ялтинського заповідника в Криму. Покидаючи президент­ський пост, Л. Кучма роздав великий масив заповідних земель Пущі-Водиці, Кончі-Заспи та інших зон навколо Києва своїм прибічникам. Неморальна влада і діла її неморальні. На таку владу ще чекає Божий і народний суд України.

Новий уряд України повинен не на словах, а на ділі забез­печити реалізацію інтегрованого підходу до сталого розвитку довкілля, коли вирішення екологічних проблем є не лише на­ціональним завданням, а й інструментом справедливого розпо­ділу суспільного багатства, який повинен реально впливати на технологічну і структурну модернізацію економіки та забезпе­чення сталого розвитку України в цілому. На прикладі лише деяких розглянутих вище завдань України щодо реалізації Ці­лей розвитку тисячоліття видно, які величезні за масштабами завдання стоять перед Україною. Вважаємо, сьогодні було б дуже неправильно розглядати окремо проблеми економічного зростання і проблеми конкурентоспроможності, проблеми ста­лого розвитку і проблеми європейської інтеграції. Всі страте­гії щодо вирішення цих проблем треба органічно об'єднати в одному документі — Національній стратегії розвитку України на період до 2025 року. Розробка такої стратегії — невідклад­не завдання нової влади.

411