ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ МІЖРЕГІОНАЛЬНА

І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

НАН УКРАЇНИ ПЕРСОНАЛОМ

МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ ГЛОБАЛІСТИКИ

О. Г. Білорус ю.М.Мацейко проблеми глобальної модернізації.(аспекти сталого позвитку)

(Системні маркетологічні дослідження)

Київ 2005

ББК 17 Б61

Рецензенти: Ю. М. Пахомов, акад. НАН України О. В. Гаврилюк, д-р екон. наук, проф. В. А. Зленко, д-р іст. наук, проф.

Рекомендовано Вченою радою ІСЕ і МВ НАН України (протокол № 3 від 01.03.05)

У пропонованій монографії вперше комплексно досліджено світові і на­ціональні проблеми сталого розвитку в умовах глобалізації економіки. На основі узагальнення й оцінки міжнародного досвіду розкрито теоретичні і політичні аспекти сталого розвитку в таких його основних вимірах, як еко­номічний, соціальний, екологічний, інформаційний. Подано компаративну оцінку міжнародних і національних стратегій сталого розвитку.

На основі об'єктивної оцінки нових можливостей і викликів глобалізації сталого розвитку розроблено актуальні проблеми сталого розвитку України в результаті реалізації європейської інтеграційної моделі екосоціальної рин­кової економіки та глобальних цілей розвитку тисячоліття.

Для науковців, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а та­кож для всіх, хто цікавиться проблемами глобального національного роз­витку.

ББК 17+65.5

© О. Г. Білорус, Ю. М. Мацейко, 2005 © Міжрегіональна Академія І81Ш 966-608-586-0 управління персоналом (МАУП), 2005

"Наше глобальне майбутнє залежить від сталого розвитку..."

Г. Брундтланд,

голова всесвітньої Комісії

з проблем навколишнього середовища

і розвитку "Наше спільне майбутнє"

Зміст

Передмова

Глобальний маркетинг сталого розвитку.

Економічні, соціальні і цивілізаційні межі

глобалізації і сталий розвиток у XXI столітті 8

РОЗДІЛ І. Теоретичні і політичні аспекти

сталого розвитку 22

1.1. Можливості і виклики глобалізації у сфері

сталого розвитку 23

2. Концептуальна сутність сталого розвитку 50

3. Принципи сталого розвитку 69

4. Регіональні аспекти сталого розвитку 90

2. Маркетингові виміри і оцінки процесу глобалізації сталого розвитку 112

3. Деякі підсумки і маркетинговий прогноз перспектив сталого розвитку 123

РОЗДІЛ II. Стратегії сталого розвитку: маркетингова

оцінка світового досвіду 144

2.1. Національні стратегії сталого розвитку:

аналіз основних підходів 145

2. Етапи маркетингу і планування сталого розвитку ... 178

3. Учасники процесу стратегічного маркетингу

і планування сталого розвитку 196

4. Імплементація національних стратегій сталого розвитку 221

5. Національний досвід стратегічного планування

і маркетингу сталого розвитку 244

2.6. Деякі нові міжнародні аспекти сталого розвитку ....278

7. Прийняття рішень, фінансування, маркетинг і моніторинг сталого розвитку 290

8. Оцінка досягнутого і перспектив

сталого розвитку 312

Розділ III. Глобальна перспектива і проблеми

національної стратегії сталого розвитку

України 324

3.1. Національна стратегія України і проблеми

сталого розвитку 325

2. Сучасні наукові і прикладні концепції сталого розвитку Óêðà¿íè 365

3. Європейська модель еко-соціальної ринкової економіки і перспективи сталого розвитку

України 384

4. Національна стратегія сталого розвитку України і реалізація глобальних цілей розвитку тисячоліття 397

5. Нова глобальна економіка і сталий розвиток України. Чи допоможе Україні Глобальний

план Маршалла? 412

Післямова

До постіндустріального суспільства ноосферизму

і демократичного солідаризму 422

Додаток 1 425

Додаток 2 437

Додаток 3 464

Література 474

Сопіепіз

Роге\гогс1

ОіоЬаі Магкеііп£ оі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі;.

Есопотіс, Зосіаі апсі Сіуііігаііоп Ілтііз оі ОіоЬаіігаііоп

апй ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; іп XXI Сепіепагу 8

СНАРТЕК І. ТЬеогеіісаі апй РоіШсаі Азресіз оі ІЬе

ОіоЬаі Sustainable Development 22

1.1. Мєлу РоззіЬііШез апй СЬаііеп^ез оі СіоЬаКгаііоп

іп ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; ЗрЬеге 23

2. Сопсеріиаі Еззепсе оі ІЬе ОіоЬаі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 50

3. ТЬе Ргіпсіріез оі ІЬе ОіоЬаі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 69

4. Ке£іопа1 Азресіз оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 90

5. Магкеііп^ апй Аззеззіп^ оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; ОіоЬаіігаііоп Ргосезз 112

6. А Сегіаіп Зиттагу апй Магкеііпе Гогесазі

іог ІЬе ОіоЬаі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 123

СНАРТЕК II. ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі;

Магкеііп^ Аззеззіп^ оі ІЇіе АДГогій Ехрегіепсе 144

1. Маііопаі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; Зігаіееіез: Апаіузіз оі ІЬе Маіп АрргоасЬез 145

2. ТЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; Магкеііп^ апй

Ріаппіпе Stages 178

3. ТЬе Рагіісірапіз оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 81га1е£іс Магкеііп^ апй Ріаппіп^ Ргосезз 196

4. Ітріетепіаііоп оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Веуеіортепі Маііопаі Strategies 221

5. Маііопаі ехрегіепсе оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі;

Р1аппіп£ and Marketing 244

6. 8оте Мєлу Іпіегпаііопаі Азресіз оі ІЬе ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 278

7. Такіп£ Бесізіопз, Гіпапсіп^, Магке1іп£

апй ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; Мопііогіп£ 290

2.8. ТЬе Аззеззіп^ ої АсЬієуєсі апй Регзресііуез

ої ІЬе ОіоЬаі ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 312

СНАРТЕК III. ОіоЬаі Регзресііуе апй РгоЬіетз оі ІЬе

Маііопаі Икгаіпе'з ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; Зігаіе^У 324

1. Маііопаі Зігаіе^У ^ог Икгаіпе апй ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; Problems 325

2. Мойегп ЗсіепіШс Сопсеріз ої Икгаіпе'з

ЗизіаіпаЬіе Development 365

3. Еигореап Мойеі оі Есо-Зосіаі Магкеі Есопоту апй Регзресііуез їог Икгаіпе'з ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; 384

4. Пкгаіпіап Маііопаі Зігаіецу £ог ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі; апй ОіоЬаі Таг^еіз їог Міііеппіиіп Беуеіортепі; 397

5. Мєлу ОіоЬаі Есопоту апй Икгаіпе'з ЗизіаіпаЬіе Беуеіортепі;. АДГШ ТЬе ОіоЬаі МагзЬаіі Ріап helpUkraine? 412

Розііпсіизігіаі Зосіеіу ої МоозЬрегізт апй Democratic Solidarizm 422

425

dition2 437

464

Ьііегаіиге 474

ПЕРЕДМОВА

ГЛОБАЛЬНИЙ МАРКЕТИНГ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ.

ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ

ТА ЦИВІЛІЗАЦІИНІ МЕЖІ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І СТАЛИЙ

РОЗВИТОК У XXI СТОЛІТТІ

Лавиноподібне наростання процесів глобалізації, її сучасний силовий характер і негативні соціально-економічні наслідки для багатьох країн об'єктивно висувають на порядок денний питання про перспективи, місце та роль глобалізації і системи глобалізму у світовому розвитку. Насамперед ідеться про ви­значення раціонально допустимої і прийнятної для світової спільноти крайньої межі сучасної силової, або "ліберальної", глобалізації, яка може спричинити неминучі неконтрольовані й некеровані конфлікти — аж до конфліктів міжцивілізацій-ного характеру і загрози глобальної катастрофи.

Дослідження останніх трьох десятиріч засвідчують, що мо­дель глобалізації, яку нав'язує світові Захід, і вся силова сис­тема глобалізму об'єктивно мають допустимі межі. Однак їх повинні встановлювати не глобалізатори, а солідаризована сві­това спільнота, адже йдеться про виживання і розвиток міль­ярдів людей, про існування людської цивілізації загалом.

У XXI століття людство ввійшло з небаченими науково-тех­нічними досягненнями, але й водночас з реальною загрозою глобальної катастрофи, яка, за визначенням професора Д. Ме-доуза (США), не лише не усунена, а навіть посилилася в остан­ні ЗО років XX століття¹. На наш погляд, доповідь Д. Медоуза "Межі зростання", яку він підготував для Римського клубу в 1972 році², у постіндустріальну інформаційну епоху нинішньо­го століття мала б звучати так: "Цивілізаційні межі глобаліза­ції і глобалізму" або "Глобалізм як глобальна катастрофа". Саме такі підходи висловив професор Д. Медоуз під час свого виступу на засіданні круглого столу в Москві в листопаді 2004 року: він порівняв сучасний глобальний світ із "Титаніком" — кораблем, який рухається в напрямі глобального айсберга-ка-тастрофи.

Нині в усьому світі відбувається пошук науково обґрунтова­них шляхів та механізмів розвитку економіки — і національ­ної, і світової. Можна стверджувати, що ми наближаємось якщо не до консенсусу, то до конструктивного компромісу в тому, що без глобальної інтеграції процесів світового і націо-

¹ Медоуз Д. Пределн роста. — М., 1975.

² Медоуз Д. Доповідь на засіданні круглого столу "Глобальнне модели Рим- ского клуба и реалии XXI века". — М.: АФК "Система", 2000.

нального розвитку вирішити нинішні і перспективні проблеми людства неможливо. Та чи не основною проблемою залишаєть­ся визначення характеру, напряму і структури глобалізаційних процесів, їх допустимих та прийнятних меж. Сучасні силові глобальні перетворення вже вийшли за рамки економіки. Вони спричинили небачену негативну трансформацію державного суверенітету, коли для більшості країн він значно обмежуєть­ся, а для США, навпаки, — переростає межі абсолютного на­ціонально-державного суверенітету, набуваючи ознак глобаль­ного надсуверенітету і домінування у світі. Причому провідні доктринери Сполучених Штатів, зокрема Збігнєв Бжезинсь-кий, вважають таке явище природним і говорять лише про ви­бір для США між глобальним домінуванням та глобальним лі­дерством, вважаючи останнє більш прийнятним¹. Питання про межі глобалізації і глобалізму вони взагалі не порушують, але це не означає, що його не ставить світовий розвиток.

Чимало експертів вважають, що американська та євроатлан­тична глобалізація є безальтернативною. Втім, чи так це на­справді? Можливо, існують якісь нові чинники і зрушення в структурі глобалізаційних процесів, здатні вплинути на харак­тер глобалізації та породжену нею систему глобалізму? Наші дослідження показують, що такі альтернативи і дієві фактори є. Вони формуються переважно у таких трьох площинах:

• постіндустріально-інформаційна глобальна економіка;

• азійська економічна глобалізація як альтернатива євро­ атлантичній глобалізації "золотого мільярда";

• наука, освіта та індустрія інформації як основа нової сфе­ ри глобальної всезагальної праці та інтелектуалізації роз­ витку в напрямі його "ноосферизації".

З позицій сучасної політичної економії категорія "всезагаль-на праця" виходить за національні межі і трансформується у всезагальну глобальну працю. У формуванні її ефективності беруть участь не лише країни — наймогутніші лідери міжна­родної конкурентоспроможності, а й економічно відсталі нині держави, які мають великий освітній та науково-технічний по­тенціал. Серед таких держав і Україна, яку на Заході до "по­маранчевої" революції 2004 року називали "несподіваною" або

В ггегіпзкі 2,. ТЬе СЬоісе: Вотіпаііоп ог ЬеаіегзЬір. — 'УУавЬ. О. С, 2004. — 256 ð.

10

неочікуваною (ипехресіей) нацією, що апріорі здатна впливати на хід світового розвитку¹. Не втрачена для Європи і Росія, що має потужний науково-технічний і освітній потенціал.

В останні роки великі азійські економічні лідери Індія та Китай агресивно виходять на світову арену, демонструючи так званий новий глобальний розвиток. У його основу покладено новітні економічні моделі, що передбачають випереджальний розвиток сфери інформаційних послуг (Індія) або "нової" про­мисловості (Китай). І в першому і в другому випадках досяга­ється розширення міжнародного поля конкуренції обох країн на глобальних ринках². Відтак очікується, що, будучи лідера­ми в гонці світового економічного розвитку, Китай та Індія спільно могли б проголосити про настання і наступ ери масш-табнішої та могутнішої глобалізації, яка серйозно вплине на розвинені й бідні країни світу.

До речі, бідні країни пропонують нову, ширшу глобаліза­цію, що виходить за межі та зони інтересів розвинених країн-глобалізаторів. Це абсолютно нове світове явище, яке немину­че впливатиме не тільки на загальну еволюцію глобалізації для глобалізаторів, а й на історичну долю глобалізму як системи світопорядку. В основі нового напряму глобалізму — азійсь­кий ноосферизм і великий науковий, освітній та інтелектуаль­ний потенціал країн Азійського регіону.

Таким чином, окрім іманентного внутрішнього конфлікту, сучасний західний глобалізм отримує могутнього конкурен­та — азійський глобалізм. Останній розвивається нетрадицій­ними методами, нехтуючи правила Заходу і дедалі більше виходячи з-під його контрою. Азійський глобалізм трансфор­мується з економічного в інформаційно-інтелектуальний — ноосферний.

Могутнє збільшення масштабів "азійської глобалізації" і глобальної конкурентоспроможності таких нових світових еко­номічних лідерів, як Китай та Індія, призводить до небачених раніше драматичних парадоксів у країнах Заходу. Економічне піднесення тут супроводжується посиленням безробіття і па-

Е. ТЬе ТІкгаіпіапв. ТІпехресіеі Каііоп. — Кіеу, 2004 (укр.). Роуч С. Индия и Китай: новое развитие с новими проблемами // Деловая неделя. — 2004. — ¹ 35 (195). — С. 20.

11

дінням рівня доходів, а отже, абсолютним і відносним зубожін­ням не тільки тих, хто втратив роботу, а й людей, які працю­ють.

На зазначені нові проблеми політичної економії глобалізму на Заході ще не знайдено жодної конструктивної відповіді. Поширені там теорії лібералізації економіки та глобалізації торгівлі тривалий час не визнавали нових загроз азійського глобалізму, проповідували й захищали тотальний "атлантич­ний глобалізм"¹, заспокоюючи себе тим, що бурхливий еконо­мічний розвиток Азії сприяє розширенню ринків збуту продук­ції Заходу. В їхніх доктринах поширений такий спрощений підхід: додаткові доходи, які отримують азійські виробники товарів і послуг, підуть переважно на купівлю споживчих то­варів, що виробляються в західних країнах. При цьому не вра­ховується, що азійський глобалізм є позаекономічним — його трансформація відбувається в напрямі інтелектуалізації вироб­ництва і споживання на базі інформатизації.

В останні 15—20 років абсолют західного гіперглобалізму виявився дуже серйозно підірваним. Відносна деіндустріаліза-ція країн Заходу, перенесення "брудного" виробництва в краї­ни, що розвиваються, а отже, мають дешеву робочу силу, базувалися на тому, що втрату частини ринків багатими і роз­винутими західними державами не можна вважати стратегіч­ною загрозою. Адже вона компенсуватиметься глобальною мо­нополією Заходу на послуги освітньої, науково-технічної, інформаційної та сервісної індустрії, які були надійно відгоро­джені й захищені від міжнародної конкуренції за межами кра­їн "золотого мільярда".

Проте такий захист виявився нестійким і неефективним. Ін­дія знайшла способи прориву закритого інформаційного поля розвинених країн. Вона агресивно продукує та експортує неба­чені обсяги знання, не вивозячи робочу силу і капітали у СЕНА та інші надрозвинені країни. Індійські програмні продукти ма­ють необмежений попит, що постійно підвищується. Не зменшу­ється світова популярність і китайських промислових товарів.

Президент Російської Федерації В. Путін під час недавньо­го візиту до Індії виявив неабияке зацікавлення діяльністю

¹ УПІзоп Е. ТЬе Цкгаіпіапа. ТІпехресіеі Каііоп. — Кіеу, 2004 (укр.). — С. 473. 12

всесвітньо відомого центру програмних продуктів у Банглорі. І, безперечно, рано чи пізно поряд з азійським глобалізмом на світову арену вийде євразійський глобалізм на чолі з Росією. Він, очевидно, матиме освітній і науково-технічний характер.

Країни Південно-Східної Азії, де лідирує Японія, також мо­жуть створити власний альтернативний інформаційний плац­дарм "азійського глобалізму" — особливо у такій його формі, як використання робочої сили. Таким чином, у подальші два — три десятиріччя загальна картина глобалізації неминуче набуватиме інших масштабів, структури та політичної якості.

Важливим, зокрема, є питання про місце і значення "євро­пейського цивілізаційного глобалізму", який потенційно є мо­гутнім інтелектуальним рушієм світового розвитку. Для цього виду глобалізму характерно те, що основну роль у розвитку продуктивних сил відіграватиме не дешева робоча сила, а ін­формація, освіта, знання, інтелект, ноосферні стратегії.

Нині вже немає сумнівів, що XXI століття стане епохою ре­алізації змін і надій, які запропонує Азія, що також інтелек­туалізується і переживає інформаційну революцію. Багато за­лежатиме й від того, яку відповідь дасть глобалізований світ, особливо Захід та Європа, на нові виклики ери Азії. При цьо­му потрібно враховувати не лише економічну динаміку і перс­пективи країн — лідерів Азії, а й нову, небачену раніше синер­гетичну силу азійської інтеграції. Наведемо лише деякі факти. Вже нині Китай став другим за масштабами торгівлі партнером Японії, а Південна Корея — найбільшим торговельним партне­ром Китаю. Обсяг іноземних інвестицій у КНР не може не вра­жати: лише за останні два роки до країни надійшло $53 млрд закордонного капіталу, що дорівнює приблизно п'яти річним державним бюджетам України. Річна норма заощаджень у Ки­таї сягає 45 % і вони зазвичай перетворюються на внутрішні інвестиції, надаючи поштовх саморозвитку. У 2020 р. ВВП Китаю становитиме майже 25 млн дол. США, а ВВП США лише близько 13 трлн дол. США.

Названі фактори свідчать про фантастичну динаміку проми­слового розвитку Китаю, що демонструє різкий відхід від тра­диційного індустріалізму, характерного для Росії, України та інших пострадянських і постсоціалістичних країн. Інтенсивна китайська індустріальна модель розвитку зумовила великі

13

структурні зрушення в економіці, але й водночас — великі со­ціальні та екологічні проблеми. Питома вага промисловості у ВВП Китаю збільшилася з 41,6 % у 1990 р. до 52,3 % у 2003-му, за рахунок чого ВВП країни за 13 років збільшився на 54 %1.

Прискорена "нова індустріалізація Китаю" відкриває шлях до інтенсивного зростання сфери послуг, освіти і науки. Тут прикладом може бути такий азійський економічний гігант, як Індія, де основним економічним локомотивом став швидкий розвиток сервісу, що базується на індустрії інформації, науки та системи освіти. За останні 13 років питома вага сфери по­слуг у ВВП Індії збільшилася з 40,6 % у 1990-му до 50,8 % у 2003 р., завдяки чому ВВП країни збільшився на 62 %. І це за умови, коли іноземні інвестиції в індійську економіку зали­шаються відносно незначними ($4 млрд у 2003 р.), а внутрі­шні — дуже обмежені. Отже, Індія досягає феноменальних ре­зультатів, застосовуючи неінвестиційну, інформаційну модель розвитку, і тим самим доводить, що освіта, наука, інформація стали провідними складовими продуктивних сил суспільства.

Індія стала на шлях глобалізації пізніше, ніж Китай, але мо­дель її економічного розвитку містить багато цікавих елементів інноваційно-випереджувального характеру. Здається, що у сво­їй національній стратегії розвитку Індія відмовилась від тради­ційного консерватизму і стає на шлях нового типу інформацій­ного корпоративно-конкурентного глобалізму азійського типу.

Чи зможуть індійський, китайський, японський та корейсь­кий глобалізм зінтегруватися і створити азійську систему гло­балізму, альтернативну Заходу? Основа для такої майбутньої азійської системи є — це торговельні імперії Китаю, Японії, Індії. Очікують, наприклад, що Індія збільшить удвічі свою питому вагу в глобальній торгівлі вже протягом наступних п'яти років². Азійська інформаційна глобалізація дедалі біль­ше впливатиме на загальний характер світового глобалізму. Глибина цього впливу залежатиме насамперед від того, якою буде американська та європейська політика в Азії, а також від

Д ив.: газ. "Деловая неделя". — 2004. — № 35 (195). — С. 20.

Ьоп§ Ь. Н. Азіа'з ега оі сЬап^е апі рготізе // Есопотізі. ТЬе \Уог1(1 іп

2005. — 2004. — Ð. 74.

14

балансу інтересів і сил. Проблем тут багато. Одна з них — пра­гнення Великого Китаю приєднати Тайвань, що може викли­кати світовий конфлікт, зокрема і збройний. Але головну роль відіграватимуть колосальні економічні фінансові і політичні інтереси цих країн.

Виходячи з можливостей та загроз глобалізації, великі, се­редні й малі держави повинні готувати свої народи до життя в новому глобалізованому світі. Головною метою більшості кра­їн є подолання бідності, яка сьогодні існує не лише в рамках національних державних кордонів, а й у глобальному вимірі. Доходимо висновку, що подолати бідність у кожній окремій країні надзвичайно важко. До того ж в останній період світо­вого розвитку, окрім традиційних форм бідності, з'явилися нові — у державах перехідного періоду і транзитивної еконо­міки, серед тих, хто працює, тощо. Остання форма бідності, що поширена в багатьох країнах, прямо пов'язана з процесом глобалізації та системою глобалізму. Йдеться про несправедли­вий розподіл вигод від глобалізації серед бідних країн, поси­лення їх експлуатації шляхом жорсткого застосування механі­змів глобалізму через дискримінаційну торговельну політику Заходу. Стає очевидно, що ініційовані ООН цілі Саміту тися­чоліття (2000 р.) і проголошений ним намір до 2015 р. знизи­ти бідність на 50 % досягнуті не будуть. Розвинені країни фактично відмовляються надавати бідним країнам економічну допомогу на рівні 0,7 % їх річного ВНП, що могло б станови­ти понад $125 млрд щорічно. США як головний глобалізатор світу подає в цьому відношенні дуже негативний приклад. Уряд Дж. Буша, знижуючи податки на доходи багатьох своїх громадян, зменшив річні надходження до бюджету Сполучених Штатів на $200 млрд, скоротивши на $60 млрд іноземну допо­могу бідним країнам. На 2006 р. США на подолання глобаль­ної бідності планують виділити лише 0,17 % ВНП, що є най­нижчим рівнем серед усіх країн-донорів¹.

Інформаційна ера відкриває перед євроатлантичною спіль­нотою нові цивілізаційні можливості. Але потенційна потуга Євроатлантики як центру й локомотива світового розвитку за-

З асНв ^. Ноте іо Ьаіуе теогШ роуегіу // Есопотізі. ТЬе \Уог1(1 іп 2005, SE. — 2004.

15

лежить від здатності Європи та Америки перевести сучасну силову глобалізацію на шлях демократичної глобальної інтег­рації, що передбачає використання нових інформаційних, ін­новаційних та інтелектуальних ресурсів. Євроатлантична спільнота повинна відмовитися від побудови системи силового глобалізму, який є модерною формою "глобального тоталітари­зму", і повернутися до реалізації доктрини глобальної демок­ратії та глобального солідаризму на основі принципів ноосфер-ного розвитку. В основі такого розвитку має бути нова інтегрована система освіти і науки, тобто виробництво та спо­живання знань.

Сучасне інформаційне суспільство не може обмежуватися національними рамками — Америкою чи Західною Європою. Воно повинно стати глобальним суспільством знань, людсько­го розуму, де на першому місці стоятимуть інтереси якості життя для всіх, а не отримання надприбутків для небагатьох сімей чи "золотого мільярда". Тільки через розвиток освіти і науки західні європейські та азійські еліти зможуть зрозуміти сучасну світову альтернативу: новий глобальний світ повинен або стати єдиною сім'єю, або загинути¹. З огляду на це катаст­рофу в Південно-Східній Азії, що сталася на початку 2005 р., треба розглядати як глобальну, загальнолюдську, і насамперед інформаційну. Адже регіон не був попереджений про землетру­си та цунамі. ООН не виконала своєї глобальної ролі. Як наслі­док, людство зазнало небачених жертв і втрат, у тому числі економічних.

Тут не можемо не згадати слів Т. Шевченка, нашого Проро­ка: "Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научай­тесь, свого не цурайтесь". Драматичне запитання Шевченка, чому до нас не йде "апостол правди і науки", ще не знайшло відповіді в процесі нинішнього етапу українського суверенно­го державотворення. В період "втрачених років" епохи кучмі-зму Україна втратила лідируючі позиції "найбільш освіченої нації Європи і світу". Державна система освіти та науки дегра­дувала і вражена небаченою корупцією. Відбувається величез­ний відплив наукових та освітніх кадрів за межі України.

Т ойнби А. Цивилизация перед судом истории. — М., 1995; Тойнби А. По-стижение истории. — М., 1991.

16

Українська "велика" наука штучно відірвана, дезінтегрована від "університетської" науки. Відтак впровадження наукових результатів у процес підготовки професійних кадрів блокуєть­ся. Академічна наука опинилася в лещатах самоізоляції. Нау­кові структури, які створювалися ще в рамках СРСР, не відпо­відають сучасним вимогам ані кількісно, ані якісно. Система атестації наукових кадрів є архаїчною, неконкурентоспромож­ною на міжнародному рівні. Наука старіє. Інтелектуальний ка­пітал ігнорується і використовується неефективно.

Вважаємо, що вихід із цього скрутного становища полягає у здійсненні глибокого реформування галузі освіти і науки як єдиної системи виробництва та споживання знань. Залишко­вий принцип державного фінансування наукової сфери необ­хідно замінити на бюджетне стимулююче кредитування нових наукових результатів. Праця кожного дослідника повинна оці­нюватися не за посадою, а за досягненнями. Потрібно, очевид­но, відмовитися від паразитування на довічній науковій ренті "псевдовчених" і чиновників від науки, яких сьогодні в Укра­їні надто багато.

Без змагальності та чесної конкуренції серед учених націо­нальна наука, техніка і економіка не в змозі стати конкурен­тоспроможними. Коли колишній президент України Кучма нагороджував науковими, державними преміями своїх роди­чів — невчених бізнесменів, то це означало, що хвора є не лише ця високопосадова особа, а й сама держава. Вчені, які своїми підписами благословляють таке ґвалтування науки, бе­руть на себе величезну відповідальність. Низькопоклонництво завжди принижувало. Науковець повинен бути громадянином-сувереном або не бути науковцем взагалі.

Українська демократична революція 2004 р. відкрила шлях до очищення нашої інтелектуальної сфери, що є необхідним підґрунтям для створення конкурентоспроможного наукового та освітнього потенціалу країни — важливої складової проду­ктивних сил випереджального розвитку.

Побудова суспільства знань — єдино можливий стратегіч­ний курс України. Нова українська влада повинна розробити довгострокову національну стратегію, в основу якої покласти інноваційно-інтелектуальний, випереджальний принцип розви­тку.

17

Сьогодні вже неможливо говорити про сталий розвиток без­відносно до проблем глобалізації, розвитку постіндустріально-го інформаційного суспільства, оновлення нової (інтелектуаль­ної) економіки. Різні виміри стійкості і сталості розвитку, такі як економічний, соціальний, екологічний, у своїй єдності на­бувають нового характеру в умовах інформаційного суспільст­ва, основною критеріальною ознакою якого є певна дематеріа­лізація виробництва і економіки в цілому. У стратегічних сценаріях глобального розвитку у XXI столітті особлива увага приділяється співвідношенню і взаємозв'язку між новою тех­нологічною основою інформаційного суспільства і сталим роз­витком. Останніми роками стало зрозуміло, що фактично в ко­жному вимірі сталого розвитку — економічному, соціальному, екологічному — нові технології інформаційного суспільства можуть відігравати не лише позитивну, а й негативну роль, що залежить від рамок політичних систем, в які інтегрована нова технічна база. Своєю чергою і політичні системи (держави), й економічні системи трансформуються під впливом глобаліза-ційних процесів, які у своїй сучасній силовій формі ведуть до формування нового глобального світопорядку — системи гло-балізму. Утворюється своєрідний трикутник взаємозв'язку: глобалізація — глобальне інформаційне суспільство — сталий розвиток. Очевидно, що саме сталий розвиток є імперативом і метою. Глобалізація та інформатизація не є самоціллю, це лише передумови і фактори, які впливають на сталий розвиток як на національному, так і на глобальному рівні.

Виклик та імператив сталого розвитку полягає в тому, що вже нині людство, набагато перевитрачаючи і не обмежуючи витрачання природних ресурсів, у принципі може завдати гло­бальній системі нічим не компенсованої шкоди. У людства є лише два шляхи: а) сталий розвиток, в рамках якого націона­льні уряди успішно справляються із завданнями ефективного управління ресурсами; б) нестійкий, несталий розвиток, який неминуче веде як до національних, так і до глобальної катаст­роф¹. Основні загрози сталому розвитку — неконтрольоване збільшення світового населення; незбалансоване економічне

Ш аузр Т. Влияние технологий информационного общества на устойчивое развитие. 2004. Веб-сайт Іпіегпеі.

18

зростання; непропорційне збільшення навантаження на навко­лишнє середовище.

Головна проблема сталого розвитку — неконтрольоване збільшення населення і споживання природних ресурсів. За даними ООН збільшення кількості населення зумовлює еконо­мічне зростання і непропорційне збільшення навантаження на навколишнє середовище. Глобальне надзавдання національних урядів у XXI столітті — забезпечити ефективний контроль кі­лькості населення і навантаження на навколишнє середовище і водночас підтримання необхідного економічного зростання. Якщо це триєдине завдання не буде вирішено — глобальна ка­тастрофа неминуча.

То ж які шляхи досягнення сталості розвитку? Перший шлях — дематеріалізація розвитку. Це означає, що розумні потреби людей повинні задовольнятися з мінімальними затра­тами природних ресурсів через підвищення ефективності ресурсокористування і зміну стилю людського споживання. Другий шлях — глобальна і національна солідаризація і послі­довне підвищення рівня справедливості в розподілі благ і ре­сурсів. Ні колишня радянська "зрівнялівка", ні американська споживацька система не стали шляхами до сталого розвитку. Для досягнення глобального стійкого розвитку людство повин­но створити такі соціальні системи і соціальні стандарти, які допомагали б підтримувати необхідний рівень справедливості розподілу благ, до якого нині наблизились країни Європи. До­слідження показують, що поєднання дематеріалізації і справед­ливого розподілу може вести до підвищення добробуту, якщо збільшення кількості населення відповідних регіонів перебува­тиме під ефективним контролем¹. Ці висновки можна застосу­вати і на національному рівні.

Демократична українська революція 2004 року відкрила новий шлях для розвитку України. Це реінтеграція до євро­атлантичних структур на основі послідовного підвищення кон­курентоспроможності економіки, розвитку демократії і соці­ального прогресу. Потенційно Україна має всі необхідні потенційні можливості для модернізації і просування вперед

Ш аузр Т. Влияние технологий информационного общества на устойчивое развитие. 2004. Веб-сайт Іпіегпеі.

19

високими темпами в усіх вимірах розвитку: і в економічному, і в соціальному, і в екологічному, і в інформаційному. Але вирішити такі масштабні завдання без мобілізаційної національ­ної стратегії розвитку на 20—25 років неможливо. Україна по­винна розвивати економіку темпами 12—15 % річного прирос­ту ВВП, зменшуючи при цьому питомі витрати сировини, енергії, здешевлюючи працю, підвищуючи рівень продуктивно­сті праці і конкурентоспроможності.

Як і стосовно інших транзитивних країн, новій народній владі України на чолі з В. Ющенком дуже нелегко забезпечи­ти стратегічний поворот до сталого розвитку. Надто сильною є інерція традицій пізньоіндустріального екстенсивного розвит­ку. Але стратегічної альтернативи сталому розвитку для Укра­їни не існує. І це мають зрозуміти і Президент, і Уряд, і суспі­льство.

Головним імперативом глобальної перспективи для всіх країн, і особливо для таких великих транзитивних країн, як Україна, є трансформація просування шляхом сталого розвит­ку суспільства одночасно з формуванням постіндустріального інформаційного суспільства (кпочу1есІ£е зосіеіу). Україна від­стає в реалізації "Порядку денного на XXI століття" і це нега­тивно впливає на процеси європейської та євроатлантичної ре­інтеграції України.

Згаданий стратегічний і програмний документ ставить для всіх країн єдину, уніфіковану основну мету розвитку.

Українська демократична революція 2004 року стала пере­можною завдяки нездоланному прагненню народу до ідеалів свободи, демократії, прав людини, суверенітету громадян. На початку XXI століття в Україні народилася нова українська політична нація і нова держава. Як наголосив Президент Укра­їни В. А. Ющенко у своєму виступі перед главами держав, урядів і міжнародних організацій 23 січня 2005 р., ми почина­ємо нову епоху української і європейської історії третього ти­сячоліття. Це епоха солідаризму, співробітництва, єднання у спільному європейському домі, епоха модернізації і гуманіза­ції розвитку.

Український народ остаточно покінчив з тоталітарним ми­нулим, а нова держава Україна покінчила з політикою залеж­ності від сусідів. Нова держава прагне до реального народо-

20

владдя, справедливості і добробуту для всіх громадян. А для цього треба будувати нове українське суспільство — солідарне суспільство духовності, знань, культури і добробуту, водночас розбудовуючи соціальну державу і соціально-орієнтовану еко­номіку, яка базуватиметься на народному підприємництві, еко­номічній демократії і конкурентності. Отже, потрібно вирішу­вати проблеми нової якості розвитку і принципово нової національної стратегії розвитку.