1. Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні економіки:

1) мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

2) макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

3) світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взає­модію національних господарств, господарську діяльність над­національних органів, наприклад Кабінету Міністрів Євро­пейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економіч­них відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (під­приємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові ком­панії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, суб'єктів та об'єкта (таким є особлива найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.

2. Економіка будівництва – це наука, яка вивчає систему управління будівництва і його господарчі механізми, виявляє умови і фактори ефективної господарської діяльності на всіх стадіях будівельного процесу.

Економіка. Зміст і розвиток поняття "економіка"

Економіка (від грец. оїкопотїа - керування домашнім гос­подарством) — найважливіша сфера суспільних відносин, вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання результатів людської ді­яльності, а також їх ефективного використання.

Поняття "економіка" вперше ввів великий мислитель Ста­родавньої Греції Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Воно походить від грецького "ойкос" - дім, домашнє господарство, "номос" -вчення, закон. Під цим поняттям вчений розумів мистецтво ве­дення домашнього господарства.

З розвитком людського суспільства розвивалося і поняття "економіка". Воно набуло глибинного значення і використову­ється у дуже широкому діапазоні: економіка (господарство) під­приємства; економіка галузі: промисловості, сільського госпо­дарства, торгівлі, будівництва, транспорту; економіка територіа­льного структурного підрозділу: міста, району, області, країни в цілому (економіка України) тощо.

Що вивчає "Економіка підприємства"? Предмет і мета ку­рсу в умовах ринкової економіки

"Економіка підприємства" в умовах ринкових відносин вивчає господарство і господарську діяльність підприємства не­залежно від його підпорядкування і форми власності.

Предметом дисципліни є вивчення теорії і практики гос­подарювання на рівні підприємства; забезпечення раціонального використання виробничих ресурсів.

Об'єктом вивчення є окреме підприємство.

Мета курсу - вивчення питань економічної діяльності під­приємства, а саме ефективного використання обмежених вироб­ничих ресурсів і управління ними в умовах виробничої діяльності конкретного підприємства з метою отримання прибутку.

Вивчення предмета передбачає використання Конституції (Основного Закону), Господарського кодексу та інших законів України.

 

Основні цілі, які стоять перед національною економікою країни.

З метою дотримання вимог, що стоять перед суспільством, забезпечення зростання добробуту народу перед національною економікою країни поставлено такі цілі:

Економічне зростання. Бажано забезпечити виробництво бі­льшої кількості і кращої якості товарів і послуг - простіше ка­жучи, забезпечити вищий рівень життя народу.

Повна зайнятість. Відповідне заняття необхідно забезпечити всім, хто бажає і здатний працювати.

Економічна ефективність. Одержати максимальну віддачу при мінімумі витрат від використання наявних обмежених ви­робничих ресурсів.

Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підви­щення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і де­фляції.

Економічна свобода. Керівникам підприємств, працівникам і споживачам має бути забезпечена свобода економічної діяль­ності.

Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не по­винна злидарювати, коли інші громадяни купаються в розкоші.

3. Будівельний комплекс - це самостійна галузь промисловості, яка є базою економічного і науково-технічного розвитку всіх складових господарства. На будівництво йде значна частина держбюджету. Комплекс складається з виробництва будівельних матеріалів та власне будівництва як процесу. Рівень розвитку будівництва говорить про економічний розвиток країни та про рівень життя населення. Жодна з галузей господарства не може обійтись без капітального будівництва. Основне завдання будівельного комплексу - створення і оновлення основних фондів господарства держави. Це дає можливість розвивати виробництво та вирішувати соціальні питання.

Розвиток цього комплексу має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини. Цей комплекс має всі можливості для розвитку завдяки наявності будівельної сировини.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва групи "А" і є основною частиною матеріально-технічної бази України. Забезпечує зростання обсягів капітального будівництва і його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів та конструкцій.

До складу будівельного комплексу входять три основні групи галузей:

1)         Видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.);

2)         Виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс);

3)         Виробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні та інші конструкції і блоки).

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні частка будівництва у структурі ВВП становить 8 %. Комплекс охоплює майже 10 % усіх зайнятих у господарстві робітників, в тому числі 6 % — у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Водночас, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10 % продукції машинобудування, 20 % прокату чорних металів, 40 % лісоматеріалів, а також вироби хімічної промисловості

(лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції е важливою складовою вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять близько 25% [47,184].

4. В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і

проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До

складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального

виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів,

виробництво будівельних конструкцій і деталей.

5. Капіта́льні вкла́дення — частина інвестицій, спрямована на відтворення основних засобів виробничого і не виробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери. Це витрати на придбання довгострокових активів, які функціонують протягом тривалого періоду, з поступовоюамортизацією ціни. До капітальних витрат звичайно відносять початкову вартість будівель та споруд (або крокові витрати на їх встановлення); вартість нових видів машин та механізмів; придбання обладнання та приладів (крім малокоштовних та швидкозношувальних); вартість придбаних нематеріальних активів (патентів, ліцензій, «ноу-хау» і т. д.), що належать до поступового списання і т. д.

6. Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів:

Þ 1. Вибір інвестиційної політики;

Þ 2. Аналіз ринку цінних паперів;

Þ 3. Формування портфелю цінних паперів;

Þ 4. Перегляд портфелю цінних паперів;

Þ 5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуваннямінвестиційних декларацій.

На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.

На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури нвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.

На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.

На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційного портфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю (альтернативного портфелю, який міг би бути сформованим в рамках інвестиційної політики, типової для даного фінансового посередника). Проведені розрахунки і оцінки виконують контрольну функцію - при недостатній ефективності управління інвестиційним портфелем керівництвом може бути прийняте рішення про відмову від послуг компанії з управління активами.

7. Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Ознайомлення з сучасними поглядами на сутність менеджменту дозволяє зробити висновок, що даний термін має декілька значень.

По-перше, термін менеджмент (англ.manegement- управління, організація) вживається для визначення сукупності методів і форм управління виробництвом з метою одержання прибутку як основної цілі підприємницької діяльності. Це діяльність з координації зусиль у процесі спільної роботи людей.

По-друге, менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємства, що уособлює його керівництво. Мета його полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення, узгоджувати для цього дії людей. Нарешті, менеджмент пов'язаний з утворенням об'єднання менеджерів для вирішення управлінських та інших питань.

Менеджмент підприємства безпосередньо співвідноситься з формами організації господарської діяльності, розмірами фірми, особливостями сфери бізнесу. Наприклад, якщо в малих і в частині середніх підприємств управління здебільшого виконує власник, то в корпораціях його здійснює менеджер-професіонал.

8. Функції є цільові та організаційні.

Призначення цільових функцій полягає в направленості до конкретної мети системи, яка може охоплювати галузь, регіон тощо. Оскільки суттю управління є досягнення мети (цілі), то цільові функції є не тільки необхідним, а й визначальним елементом управлінської діяльності.

Основні задачі управління суб'єкт вирішує, спираючись на організаційні функції. Їх призначення полягає у використанні оптимальних методів об'єднання спеціалістів, співробітників для реалізації цільової функції системи, забезпечення життєдіяльності всіх її підструктур.

Управління також включає в себе функції прогнозування та планування.

Прогноз в управлінні – це передбачення суб'єктом кінцевого результату роботи системи в майбутньому, побудова способів, необхідних для його досягнення.

Планування – це розробка рішення про те, якими мають бути конкретні результати, їх виконавці, етапи виконання, шляхи досягнення.

Прийняття рішення – це пусковий механізм, що означає перехід від аналізу ситуації до практичної дії, яка здійснюється згідно з планом.

 Виконання дій, що передбачені планом, вимагає здійснення ряду організаційних функцій:

- загальноорганізаційної;

- матеріально-технічного забезпечення;

- фінансово-економічного розвитку;

- обліку та контролю;

- політико-правового забезпечення;

- соціального забезпечення та соціального захисту робітників;

- мотивації.

Загальноорганізаційна функція передбачає розподіл доручень між співробітниками.

Через матеріально-технічну функцію керівник визначає дійсні потреби системи в матеріальних ресурсах. Розподіляє і слідкує за раціональним та економічним їх використанням.

Функція фінансово-економічного розвитку дозволяє керівнику своєчасно визначити реальну вартість для його організації здійснення поставленої задачі.

Функція обліку та контролю полягає у забезпеченні збирання, передавання, зберігання та обробки даних обліку.

Політико-правова функція дозволяє керівнику системи орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства.

Соціальна функція управління направлена на те, щоб сприяти ефективному вирішенню питань, що виникають в суспільстві.

Функція мотивації направлена на забезпечення сумлінного виконання підлеглими своїх обов’язків. З цією метою в системі мають бути створені умови для моральної та матеріальної зацікавленості працівників у виконанні своїх обов’язків.

     Всі вказані функції в процесі управління взаємопов’язані та здійснюються одночасно. Менеджер зобов’язаний вміти найбільш раціонально розподілити обов’язки, об’єм роботи та виконувані функції з урахуванням таких факторів, як досвід, професійна підготовка, наявність спеціальних знань та навиків вирішення виробничих задач, індивідуальні здібності, стан здоров'я, здатність виконувати дані функціональні обов’язки.

9. У досвіді функціонування закладів розміщення найпоширеніші такі типи організаційних структур управління: лінійна; функціональна; лінійно-функціональна; продуктова; матрична.

Лінійна організаційна структура управління відображає лінійні форми зв'язку між ланками управління. Весь комплекс функцій управління та вироблення управлінських рішень зосереджує лінійний менеджер, який відповідає за діяльність усього готелю (невеликого) або його структурних підрозділів (великого). Кожен підлеглий підрозділу безпосередньо підпорядковується лише одному керівникові — через нього надходять усі управлінські рішення. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження обслуговуючому персоналу, оминаючи їхнього безпосереднього керівника, тобто реалізується принцип єдиноначальства. На цій основі створюють ієрархію системи управління, наприклад: "керівник дільниці — менеджер служби — директор підприємства". Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові отримати й аналізувати інформацію, виробляти управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єктові не дають

11. Під фінансовим плануванням розуміють планування надходжень і використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства. Воно здійснюється шляхом складання планів різного змісту та призначення залежно від завдань та об'єктів планування та сприяє виявленню внутрішніх резервів підприємства, дотриманню режиму економії.

Фінансове планування - це процес визначення обсягів надходжень відповідних видів фінансових ресурсів (прибутку, амортизації тощо) і їх розподіл за напрямами використання в плановому році.

До основних завдань фінансового планування на підприємстві відносять:

1. Визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства.

2. Виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів.

3. Виявлення шляхів найбільш раціонального вкладення капіталу та його ефективного використання.

4. Збільшення прибутку за рахунок економного витрачання коштів.

5. Раціональний розподіл отриманих доходів і накопичень за каналами їхнього використання.

6. Здійснення фінансового контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів і грошових коштів.

Об'єктами планування є доходи підприємства, включаючи нагромадження, взаємовідносини з держбюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг капіталовкладень, інші форми інвестування фінансових ресурсів (операції на ринку цінних паперів), обсяг довгострокових кредитів банків на інвестиційні заходи, потребу у власних оборотних коштів та джерела їхнього покриття.

Методи планування - це конкретні способи та прийоми розрахунків показників. При плануванні фінансових показників застосовують такі методи:

- нормативний;

- розрахунково-аналітичний;

- балансовий;

- метод оптимізації планових рішень;

- економіко-математичне моделювання;

- метод експертних оцінок.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і техніко-економічних нормативів (норм амортизаційних відрахувань, нормативів потреби в оборотних коштах тощо).

Розрахунково-аналітичний (індексний) метод передбачає розрахунок планової величини фінансового показника на основі аналізу досягнутої величини цього показника (база) й індексів його зміни у плановому періоді.

Балансовий метод передбачає зв'язок усіх витрат з джерелами їхнього фінансування. Суть балансового методу полягає у тому, що шляхом побудови балансів досягається взаємозв'язок наявних фінансових ресурсів і фактичної потреби в них.

Метод оптимізацій планових рішень - розробка кількох варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати найбільш оптимальний з них за деяким критерієм. Як критерій можуть застосовувати мінімум фінансових витрат, максимум прибутку тощо.

Економіко-математичне моделювання дозволяє знайти кількісний вираз взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Такий зв'язок виражається через економіко-математичну модель, що є математичним описом економічного процесу.

Метод експертних оцінок передбачає визначення узгодженої думки експертів і вибір найбільш прогресивної щодо вирішення конкретної проблеми.

Планування розпочинають із розробки загальних цілей, далі визначають конкретні, деталізовані цілі на заданий період, шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюють контроль за досягненням поставлених цілей.

Процес планування складають такі етапи:

1. Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначають вихідну ситуацію на момент складання плану і формують кінцеву ситуацію.

3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирають найкращий.

4. Прогнозування. Формують уяву про розвиток ситуації, яку планують.

5. Оцінка. На цьому етапі проводять оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення. Вибирають і оформляють єдине планове рішення.

Головним інструментом фінансового планування є різноманітні фінансові плани, які можна розділити на:

- перспективні (стратегічні) -на декілька років;

- поточні - на рік, квартал;

- оперативні - до 1 місяця.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

1) прогнозу звіту про прибутки та збитки;

2) прогнозу руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

3) прогнозу балансу активів та пасивів підприємства.

Як інформаційну базу перспективного фінансового планування доцільно використовувати річні дані фінансової діяльності за останні 5 років, для поточного (річного) планування - квартальні дані за 1-2 роки.

12. Бізнес-план — план розвитку підприємства (підприємницької діяльності) на визначений період; план-програма здійснення угоди з метою одержання прибутку; система заходів, спрямованих на досягнення заданої мети. Його змістом є виконання комплексу маркетингових і техніко-економічних досліджень, спрямованих на удосконалювання і розвиток виробництва. Розробляють Бізнес-план і при техніко-економічному обґрунтуванні інвестиційних і приватизаційних проектів. У цьому випадку він необхідний: ? інвестору — для визначення доцільності (ефективності) вкладення капіталу; ? підприємцю — для вироблення програми дії в процесі реалізації проекту; ? державним органам — для регулювання і контролю кредитних взаємин, приватизації. Він може використовуватися для проведення санації (заходів щодо запобігання банкрутства великих підприємств за допомогою банків чи держави); рестрикції (обмеження виробництва, продажу й експорту з метою збільшення цін на товари й одержання прибутку, скорочення кредитів); приватизації підприємств і для одержання зовнішніх інвестицій. Бізнес-план може бути складений на рік з детальним розглядом господарської діяльності підприємства в майбутні 12 місяців і укрупнено характеризувати періоди на 1—4 роки; при підготовці інвестиційних проектів — на період їхнього здійснення. Такий план включає: ? опис підприємства; ? опис його потенційних можливостей; ? оцінку внутрішнього і зовнішнього середовища в бізнесі і часі; ? конкретні дані про стратегію маркетингу і розвиток бізнесу. У ньому відзначаються можливості ризику, тобто показується, що його існування враховане в плані і намічені заходи для його зниження. Основна вимога до бізнес-плану— його реальність. Його складанню повинні передувати аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, ринку і техніко-економічні дослідження різних альтернатив розвитку підприємства на основі загальновизнаних стандартів. Джерелами засобів для фінансування розробки бізнес-плану підприємства, науково-технічних і інвестиційних проектів, виконання їхньої незалежної експертизи можуть бути: ? власні засоби підприємств, організацій і установ; ? позабюджетні фонди міністерств, асоціацій, союзів; ? засоби потенційних інвесторів. Бізнес-план виконує наступні основні функції: • використовується для розробки концепції бізнесу, що життєво необхідно як у період створення підприємства (фірми), так і для вироблення (вибору) нових напрямків дії; • функція планування дозволяє оцінити можливості розвитку нового напрямку діяльності, контролювати процеси розвитку підприємства, виконання намічених цілей; • залучення до реалізації планів потенційних партнерів, що зможуть укласти власний капітал чи наявні в них новітні технології; • визначення і розширення джерел фінансування (наприклад, за рахунок позички, кредитів). Підприємство самостійне визначає структуру й обсяги розділів бізнес-плану, але при їхній підготовці потрібно враховувати наступні фактори: особливості застосовуваної (освоюваної) технології, ринку, конкурентноздатності і новизни продукту (послуг), ступінь пропрацьованності тих чи інших питань. Зразкова структура бізнес-плану підприємства може бути наступною (по розділах): 1) резюме (складається після розробки всіх розділів плану) — викладається суть плану, його переваги, підсумки маркетингових досліджень і фінансово-економічних розрахунків (обсягу продажу, виторгу від реалізації, витрат на виробництво, прибутку, окупності й ін.); 2) опис підприємства — його реквізити, галузева належність, форма власності, прізвище, ім'я, по батькові керівника, основні напрямки і мети діяльності підприємства, історія створення, розвитку і сучасний стан, досягнення і невдачі; 3) продукція і послуги — опис продукції й області її застосування, споживачі, відмітні якості чи унікальність, ліцензії, патентні права, переваги конкурентів; 4) план маркетингу — виконується аналіз ринку і здійснюється планування маркетингу, що є ключовими моментами для визначення обсягів інвестиційної і виробничої програми, виробничої потужності, необхідних технологій і т.п., формулюється стратегія маркетингу і дається оцінка зовнішнього середовища підприємства; 5) науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи — описати оптимальні рамки проекту, обґрунтувати його вибір, привести перелік компонентів, визначити відповідні технології і т.п.; 6) виробничий план — підбивається економічний, технологічний і трудовий потенціал підприємства, матеріально-технічне забезпечення і т.д.; 7) організаційний план керування підприємством – у ньому розглядається проблема виробничого менеджменту, приводиться принципова схема прийняття управлінських рішень, гнучкість системи керування у випадку зміни ринкових умов і ін.; 8) реалізація проекту — підбиваються основні результати, отримані від реалізації проекту фінансові й інші наслідки; 9) фінансовий план — найважливіший розділ бізнес-плану, що підбиває достовірні підсумки його здійснення, де повинні визначатися як інвестиційні, так і виробничі витрати, а тому включає ряд підрозділів, таких, наприклад, як план по прибутку, руху грошових потоків, аналіз беззбитковості, рентабельності й окупності, оцінка ризику (необхідно хоча б орієнтовно оцінити можливі втрати від імовірності їхнього здійснення) і ін.; 10) юридичні аспекти — розділ, де розглядаються правові питання здійснення проекту, права та обов'язки сторін, інформація про реєстрації, взаємини з бюджетом і ін.; 13. В сучасному розумінні інновація - це використання в тій чи іншій сфері громадській діяльності (виробництві, економіці, правових і соціальних відносинах, науці, культурі, освіті та ін.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності.

В світі найбільш поширені два підходи до щодо визначення поняття “інновація”:

Статичний - інновація виступає як “інновація-продукт”, коли інновація являє собою результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу , що впроваджені на ринку.

Динамічний - коли інновація являє собою “інновацію-процес”, коли в динаміці розглядається процес впровадження нових виробів, технологій, принципів замість існуючих.

Крім того, інновацію іноді сприймають як систему або як зміну.

Визначення терміну “інновація” потребує відокремлення найбільш загальних ознак, притаманних цьому терміну, а саме:

1) новизна, тобто об’єкт, що виступає в якості інновації, повинен бути новим порівняно з іншими аналогічними об’єктами, та мати властивості і якості, яких немає у аналогів;

2) широка сфера виникнення, тобто інноваційні об’єкти можуть виникати в самих різних варіаціях (нові продукти, нові технології, нові рішення в сфері організації, фінансів, соціальній сфері і т. і.);

3) орієнтація на прогресивний розвиток, на досягнення позитивного ефекту у разі його використання.

Таким чином, інновація як економічна категорія виконує наступні функції, що відображають її роль в економічній системі:

• відтворюючу,

• інвестиційну,

• стимулюючу.

Інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного відтворення. Це пов’язано з тим, що доходи, отримані від продажу нововведення на ринку формують прибуток, що може виступати джерелом фінансових ресурсів і одночасно мірою ефективності інноваційного процесу. Отримання прибутку від реалізації нововведень та використання його в якості джерела фінансових ресурсів і може бути визначено як зміст відтворюючої функції.

Прибуток, отриманий від реалізації інновацій, може бути використаний за різними напрямками, в тому числі і в якості капіталу, призначеного для отримання нового прибутку. В цьому полягає інвестиційна функція інновацій.

Отримання підприємцем прибутку від за рахунок реалізації прогресивного нововведення слугує стимулом до здійснення нових інновацій, (стимулююча)

В Законі України “Про інноваційну діяльність” що був прийнятий 4 липня 2002 року, введені основні категорії та поняття, що широко вживаються в інноваційній діяльності, а саме:

інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:

1) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

2) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

3) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають наступним вимогам:

1) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

2) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту. Інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції;

пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України;

інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг;

інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Об’єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми та проекти,

• нові знання та інтелектуальні продукти,

• виробниче обладнання та процеси,

• інфраструктура виробництва і підприємництва,

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери,

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки,

• товарна продукція,

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.