4. Морально- етичний ідеал стоїка

Коли я кажу це, я думаю про любов як про емоції, а не як про принцип. Стоїки проповідували загальну любов як принцип. Цей принцип можна знайти у Сенеки і його послідовників, і він, ймовірно, був запозичений ними у ранніх стоїків. Логіка цієї школи привела до доктрин, пом'якшений гуманністю їхніх прихильників, які були набагато кращими людьми, ніж які вони були б, якщо б виявилися послідовними

Етичним ідеалом стоїків стає мудрець як справжній господар своєї долі, яка досягла повної чесноти і безпристрасність, бо ніяка зовнішня сила не здатна позбавити його добродійства в силу незалежності його від яких би то не було зовнішніх обставин. Він діє в гармонії з природою, добровільно слідуючи долю. В етиці стоїків ми зустрічаємо елементи формалізму, що нагадують етичний формалізм Канта. Так як всі можливі благодіяння не є такими насправді, ніщо не має істинного значення крім нашої власної чесноти. Доброчесною ж слід бути зовсім не для того, щоб робити добро, а навпаки, робити добро треба для того, щоб бути доброчесним.

Стоїцизм пориває з евдемоністичною точкою зору і стає на ґрунт об'єктивного обґрунтування моралі. Саме на цьому ґрунті стоїцизм розрісся в складну моральну систему, що справила дуже велике історичне значення. У зв'язку з еклектичним філософськими вченнями, що поширилося в II ст. до н. е.,стоїцизм був перенесений у Рим і там послужив підставою державного законодавства. Стоїчна ідея універсальних розумних норм людської природи, що стоять над усіма національними та індивідуальними відмінностями, лягла в основуримського права. Виходячи з одного й того ж евдемоністичного принципу, епікурейство і стоїцизм здійснили досить різний вплив на суспільні звичаї та настрій. Маючи на меті позитивне задоволення, епікурейство позбавлено було тогодисциплінуючого впливу на людську волю, яким, без сумніву, володів стоїцизм. Поставлене своїм засновником на досить значну моральну висоту, епікурейство мало все-таки перед собою площину, спрямовану вниз, до якої, під прапором розумного користування благами життя, нестримно вабили його нижчі інстинкти людської природи. Його падіння найбільш різко проявилося на римському ґрунті. Але і в найкращих своїх проявах епікурейство не пішло далі особистого душевного благоустрою. У суспільному житті епікурейці йшли під девізом «проживу непомітно» (λάθε βιώσας), зводячи таким чином у принцип себелюбне відокремлення і байдужість до суспільних інтересів. Вільгельм Віндельбанд зовсім правильно відзначає, що це егоїстичне віддалення у приватне життя зробило епікурействореальною філософією всесвітньої римської монархії, бо найтвердішою основою деспотизму була та пристрасть до насолоди, в силу якої кожен, серед загальної плутанини, намагався врятувати в тиші свого приватного життя якомога більше особистого постачання. Зовсім іншу роль зіграв в язичницькому світі стоїцизм. Його аскетичний характер мав морально-виховне значення і підготовляв до сприйняття вищих етичних норм, що вимагають для здійснення своїхідеалів особистого самозречення. Для стоїчного мудреця, звільненого від всіх особистих потреб і прагнень, відкривалися набагато ширші моральні горизонти. Стоїцизм, за самою суттю своїх принципів, повинен був мати висхідний напрямок. І та висота, якої він досяг у своєму розвитку, виявилася на тому ж римської ґрунті. Якщо грецькі стоїки за свій замкнутий, нетерпимий ригоризм по достоїнству могли бути названі «фарисеями язичництва», то римські стоїки, що дійшли, в особі Епіктета, Сенеки і Марка Аврелія до ясного розуміння загального братства людей, що складають елементи єдиного божественного цілого, до проповіді любові до ближнього, могли бути названі християнами в язичництві. Наскільки, однак, ці принципи християнської моралі в стоїчній етиці були загублені в абстрактних розмірковуваннях і тому мертві — показує відношення Марка Аврелія до християн, у яких він не впізнав своїх «братів».