2. Шляхи подолання людиною страху перед смертю

Про смерть

Як частину божественної волі «людина добра» сприймає й смерть. Смерть напередвстановлена світовим законом і тому не може бути безумовним злом: «Боятися смерті так само безглуздо, як боятися старості… Хто не хоче вмирати, той не хотів і жити. Адже життя нам дане за умови смерті й саме є лише шляхом до неї». Але й життя не є безумовним благом: «Всі піклуються не про те, чи правильно живуть, а про те, чи довго проживуть; між тим, жити правильно — це всім доступно, жити довго — нікому».

Кожен свій крок, кожен вчинок Сенека так чи інакше прагне осмислити, співвіднести з обраним ідеалом, з моральною нормою, він ні на мить не втрачає почуття внутрішньої відповідальності за вчинене. Він говорить: «Прочитай мої книжки, побач у них пошук істини, якої я не знаю, але шукаю наполегливо».

Сенека сам розбирає питання про те, яким варто бути повчанню філософа. На його думку, воно повинно бути доступним, таким, що легко запам'ятовується, але головне — «вражаючим душу». І коли в 65 році була розкрита змова Пісона — змова, що не мала позитивної програми, яка об'єднала учасників тільки страхом і особистою ненавистю до імператора, — Нерон не зупинився перед вибором і вирішив покарати свого наставника смертю. Філософ разом з дружиною розрізав собі вени.

Остаточні висновки філософії Сенеки показали, що, не зумівши на практиці примирити філософію як моральну норму і служіння спільноті людей у державі, у теорії, він знайшов вихід з цього протиріччя, вказавши на нього.

Тут ми підходимо до проблеми смерті, яку стоїки, особливо Сенека, міцно пов'язували з проблемою свободи. “Подолати страх смерті означає стати людиною вільною, яка сама здатна керувати своєю долею, фортуною, зайняла врешті-решт домінуюче положення над пристрастями, почуттями, над усією твариною, тілесною...” [1, 90]. Логіка тут така, що той, хто приймає свою смерть як неминучий факт у перспективі (будь-якій – чи-то близькій, чи-то далекій), хто знає, що цього не уникнути і не намагається ціною аморальних вчинків купити собі кілька додаткових днів або років, той звільнився від головного чинника, що поневолював, – страху смерті. Саме цей страх і робить людину рабом (хоч у безпосередньому, хоч у опосередкованому розумінні) і примушує її вчиняти те, чого вона не хоче. Не можна примусити лише того, хто не боїться смерті. “Розмірковуй про смерть! – Хто говорить так, той наказує нам розмірковувати про свободу. Хто навчився смерті, той розучився бути рабом. Він є вищим за всяку владу і вже напевно поза всякою владою. Що йому в'язниця і варта, і затвори? Вихід йому завжди відкритий! Є лише один ланцюг, який тримає нас на прив'язі, – любов до життя. Непотрібно прагнути від цього почуття позбавитися, але збавити його силу потрібно: тоді, якщо обставини змусять, нас нічого не утримає і не перешкодить наший готовності негайно зробити те, що колись все одно доведеться зробити” [4, 71].

«Живий той, хто багатьом приносить користь; живий той, хто сам собі корисний. А хто ховається і дичавіє в нерухомості, для того дім - немовби труна. Можеш хоча б написати біля порога його ім'я на мармурі: адже він помер раніше смерті».

Питання: