Сенека «Моральні листи до Луцілія»

1.Сенека та римський стоїцизм

2. Шляхи подолання людиною страху перед смертю

3. Тлумачення долі у стоїцизмі

4. Морально- етичний ідеал стоїка

5. Філософія та її структура.

6. Аналіз вчення Платона.

7. Сутнє (буття) і його структура.

8. Ставлення до життя (і, відповідно, смерті) у зв’язку з уявленнями

про сутнє.

Джерела:

1. Сенека. Моральні листи до Луцілія. – К., 1996: Листи LVIII, LXV,

LXXI, LXXXVIII, LXXXIX, XC, CII, CVI.

Література:

1. Кондзьолка В. В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.

2. Конрад М. Нарис історії стародавної філософії. – Рим, 1974.

3. Римские стоики: Сенека. Эпиктет. Марк Аврелий. – М., 1995.

1. Сенека та римський стоїцизм

Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етикучастинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

Періодизація стоїцизму[ред. • ред. Код]

• Стародавня Стоя: III–II століття до н. е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336–264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.), Хрісіпп (бл. 281–208 рр. до н. е.) та Персей (бл. 307–243 рр. до н. е.).

• Середня Стоя: II–I століття до н. е. Основні представники цього періоду — Панетій (бл. 180–110 рр. до н. е.) іПосідоній (бл. 135 — 51 рр. до н. е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризмсуттєво пом'якшено.

• Пізня Стоя: I—II століття н. е. Основні представники періоду — Сенека (4 р. н. е. — 65 р. н. е.), Музоній Руф, Епіктет(50 — 138), Марк Аврелій (121–180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії.

Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців. Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.

Сенека Анней Луцій  — давньоримський філософ, поет, державний діяч і оратор. 

Світогляд

Дотримуючись доктрини стоїків, Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить Логос — розум, розлитий у всьому сущому, який забезпечує бездушним предметам «стійкий стан», рослинам — «проростання», тваринам — «саморух», а в людях і богах виступає як розум у власному смислі.

Братство людей

Як істота розумна людина входить в один розряд з богами й виникає «спільнота богів і людей», обитель якої — весь всесвіт. У ній всі рівні, адже всім дісталася душа — частинка божества. Сенеці був близький ідеал людської спільності: «Ми тільки члени величезного тіла. Природа, яка з одного й того ж нас створила й до одного й того ж визначила, народила нас братами».

Про душу[ред. • ред. код]

В людині, як і у всесвіті, є матерія — тіло й душа, причетна Богу: «Хвали в людині те, що не можна ні відняти, ні дати, що належить самій людині. Ти запитаєш, що це? Душа, а в ній — досконалий розум». Душа скеровує моральнісний розвиток людини, веде її до доброчесності, до блага, до щастя. Мета людини — через удосконалення своєї природи прийти до доброчесності, стати «людиною добра», а потім і мудрецем.

Про дружбу[ред. • ред. код]

«Людина добра» — та, яка ще не стала мудрецем, але вже «знаходиться в гавані», спогляда доброчесність. Вона не шукає щастя у зовнішніх речах і їй нічого не потрібно, навіть друзів. Не тому, що вона хоче жити без друзів, а тому, що може. Тим не менш, вона знає, що таке справжня дружба й цінує своїх друзів. Друзям не страшна розлука, вони завжди можуть бути разом: «Друг повинен бути в нас в душі, а душа завжди з нами». Друзів не може розлучити навіть смерть: «І можливо, — якщо правдиві розмови мудреців, і на нас чекає певне спільне для всіх місце, — ті, кого ми вважаємо зниклими, тільки пішли вперед».

Сенека (бл. 4 р. до н. Е.-65 р. н. Е..) Походив із стану "Вершників" \ Прошарок "вершників" було другим привілейованим станом після стану сенаторів. \, Отримав всебічне природничо, юридичне та філософську освіту, порівняно тривалий період успішно займався адвокатською практикою. Пізніше стає вихователем майбутнього імператора Нерона, після сходження якого на трон він отримує найвищу суспільне становище і почесті. У другій рік влада Нерона він присвячує йому трактат "Про милосердя", в якому закликає Нерона як правителя зберігати поміркованість та дотримуватися республіканського духу. У міру зростання престижу і багатства Сенека входить у конфлікт зі своїм оточенням. Після пожежі в 64 р. н. е.. ненависть до Сенеку в Римі зростає. Він залишає місто і живе у своєму прилеглому маєтку. Звинувачений у підготовці змови, він був змушений покінчити самогубством.  У поглядах на природу (так само як і в інших частинах свого творчості) Сенека, проте, в принципі дотримується вчення старої стій. Це проявляється, наприклад, в матеріалістично орієнтованому дуалізм матерії і форми. Розум вважається активним принципом, який повідомляє матерії форму. При цьому однозначно визнається первинність матерії.Душу (Пневму) він також розуміє в дусі старого стоїцизму, як досить тонку матерію, суміш елементів вогню і повітря.  У гносеології Сенека, як і інші представники стоїцизму, є прихильником античного сенсуалізму. Він підкреслює, що розум має своє початок у почуттях. При вирішенні питання про активність душі він, однак, приймає деякі елементи платонівської філософії, що проявляється перш всього у визнанні безсмертя душі і характеристиці тілесності як "пут" душі.  Сенс життя Сенека вбачає у досягненні абсолютного душевного спокою. Однією з основних передумов цього є подолання страху перед смертю. Цій проблематиці він відводить вельми багато місця у своїх працях. В етиці він продовжує лінію старої стои, підкреслюючи поняття людини як індивіда, що прагне до вдосконалення в чеснотах. Життя, в якій людина все або переважну частину своїх зусиль присвячує власним вдосконалення, життя, в якій він уникає участі у громадських справах і політичної діяльності, є, згідно Сенеку, найбільш гідною. "Краще шукати укриття в тихій пристані, ніж бути добровільно кидається туди-сюди все життя. Подумай, скільком ударам хвиль ти вже піддавався, скільки бур пронеслося в твоїй приватного життя, скільки їх ти несвідомо викликав на себе в публічному житті! Не маю на увазі, щоб ти топив дні свої уві сні і в насолодах. Це я не називаю повноцінним життям. Прагни знайти завдання важливіші, ніж ті, якими ти до цих пір займався, і вір, що важливіше знати рахунок власного життя, ніж спільного блага, про який ти дбав до цього часу! Якщо будеш так жити, чекає на тебе спілкування з мудрими мужами, прекрасне мистецтво, любов і звершення блага; усвідомлення того, як добре жити і одного разу добре померти ". Його етичні погляди просякнуті індивідуалізмом, який є реакцією на бурхливе політичне життя в Римі. 

Питання: