2.4. Ставлення вчителя до особистості молодшого школяра як важлива умова виховання дисциплінованості

Для того, щоб ефективно виховувати дисциплінованість, учитель повинен поважати учня як особистість. Це є основоположною умовою розбудови взаємин між учителем і учнями у руслі сучасної гуманістичної парадигми виховання. Такий підхід вимагає встановлення між учителем і учнями педагогічно доцільних, гуманних суб'єкт-суб'єктних відносин.

Їх основою є цілеспрямована добросовісна педагогічна діяльність, яка може бути забезпечена тільки на засадах глибоких спеціальних, психолого-педагогічних, професійних знань, умінь і навичок, оволодіння вчителем арсеналом методів і прийомів, які пропонує сучасна психолого-педагогічна наука [5, с.22].

Необхідно враховувати, що хоча учитель керується нормами професійної поведінки, він має індивідуальні риси, свою манеру діяти, володіє тільки йому властивими прийомами, тобто є неповторною людською індивідуальністю. З іншого боку, неповторною особистістю, яка має власну індивідуальність є й учень. І якщо учитель не зуміє донести до учнів, що він розуміє і поважає їх як особистості, суб’єкт-суб’єктної взаємодії не відбудеться і сформувати в учнів дисциплінованість, яка є усвідомленою не вдасться.

Сучасна оновлена парадигма виховання містить, принаймні, декілька науково обґрунтованих позицій, які важливо враховувати у процесі виховання дисциплінованості учнів. Перша – це сприйняття педагогом дитини як суб'єкта і мети виховання. Дитина буде розумітися як суб'єкт і мета виховання лише за умови досягнення у взаємодії педагога й учня співробітництва та співтворчості. Це – високий і вищий рівні взаємодії. У масовій школі, як довели вчені, лише 23% учителів на цьому рівні; 68% – на елементарному рівні співпідпорядкування, що за метою та змістом не є в повному розумінні виховуючим; 9% педагогів не досягають і цього елементарного рівня. Такі педагоги не зможуть виховати в учнів дисциплінованість, для них навіть підтримати дисципліну на уроці буде проблемою, зазвичай вони вдаються до авторитарного стилю керівництва, який у своїй суті є неефективним і суперечить сучасним умовам.

Друга позиція – це усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена. Авторитаризм і застій у духовному житті суспільства у попередні роки призвели до неправильного висновку вчених, а звідси – до хибної орієнтації практики на вирішальне значення соціального фактора у вихованні. Формуючись як особистість, людина не перестає бути природною істотою. Отже, сукупність суспільних відносин не вичерпує сутності людини. Виховання зумовлене оптимальною єдністю індивідуального й соціального, тому визначається нами як соціально-особистісний феномен. Бо все в людині одночасно зумовлене і її природою, і суспільною сутністю. Мі свідки того, як абсолютизація соціального призводила до штампування «середньої людини», її нівелювання як особистості. Така позиція призводила до того, що дисципліна фактично дорівнювала покорі, не була усвідомленою. Але і перебільшена увага до індивідуального несе потенційну загрозу формування відірваної від соціуму, нежиттєздатної людини. Тому у процесі виховання дисциплінованості учителю необхідно чітко додержуватися рівноваги між індивідуальним і соціальним [11, с.16].

Формування педагогічних, людинотворчих взаємин на рівні співробітництва та співтворчості спочатку є функціями педагога, а потім він використовує їх як засоби виховання. Далі завдання вчителя полягає в перетворенні їх на якості особистості учня. Не випадково в педагогіці ставлення дитини до дійсності нерідко ототожнюється з якостями особистості, наприклад, ставлення до дисципліни – з дисциплінованістю чи навпаки.

Отже, формуючи та використовуючи високий і вищий рівні відносин як функції, засоби і, зрештою, якості особистості, педагог спрямовує свої зусилля на розвиток процесів освіти та виховання, у яких залучено учня до самоосвіти, самовиховання, самовизначення і самореалізації людської особистості. Його роль полягає в організації «саморуху» школяра від нижчих до вищих ступенів розвитку й життєдіяльності. Звісно, у початковій школі про самовизначення і самореалізацію вести мову передчасно, але саме тут закладаються основи для подальшого саморозвитку учня, якщо не закласти основні засади дисциплінованості у молодшого школяра, у наступні роки його особистість не буде розвиватися в цьому напрямку.

Таким чином, для виховання дисциплінованості між учителем і учнем повинні бути встановлені суб'єкт-суб'єктні взаємини. Вони забезпечуються на основі усвідомлення того, що дитина є одночасно початком і кінцевою метою виховання.

На практиці однією з основних причин недисциплінованості учнів на уроці може бути саме відсутність контакту між учителем і учнями. Коли вчитель не сприймає учнів як окремі особистості, ставиться до них як до об’єктів, а не як до суб’єктів виховання. Як відомо, відсутність такого контакту призводить до незадоволеності сторін одна одною, а часто й до зриву уроку.

Вчені доводять доцільність таких прийомів для встановлення контакту в процесі уроку:

• з’явившись перед групою, почекати 10-15 секунд, щоб учні побачили і сприйняли учителя;

• проявляти повагу до висловлювань і відповідей учнів;

• підкріпити своє слухання посмішкою, кивком голови і т. д. [18, с.38].

Поширена причина порушення дисципліни – природна стомлюваність (наприклад, наприкінці важкого уроку або наприкінці навчального дня на 5-6 уроках, наприкінці тижня). У цьому випадку можна провести хвилину відпочинку (фізичні вправи, розповісти цікавий матеріал, запропонувати тренувальну гру) [30, с.1].

Неприпустимим є продовження уроку на перерві. Оскільки втрачають необхідну довільну увагу. А також не встигнуть відновитися і переключитися на наступний урок, отже і на наступному уроці у них можуть бути проблеми з дисципліною.

Слід звернути увагу на те, що, на жаль, досить часто дисципліна порушується через відсутність порядку під час уроку. Тому вчитель повинен ретельно за цим стежити.

Як відомо, розрізняють зовнішній (організація зовнішніх факторів) і внутрішній ( дії вчителя й учнів) порядок під час уроку.

До внутрішнього порядку відносять, насамперед, доцільний розподіл уроку на етапи. Правильно спланований урок містить у кожному з етапів мету і мотивацію. Учні повинні знати, чого від них вимагають, незнання мети на тривалий час заважає процесу активного навчання, свідомого і дисциплінованого навчання. Тому вчителеві доцільно звичайну постановку мети перетворити на цільову орієнтацію, що є для учнів свого роду «маяком», до якого вони рухаються [51, с.14].

У результаті психолого-педагогічних досліджень встановлено, що найбільше випадків порушення дисципліни припадає при опитуванні. У цьому випадку педагог повинен не випустити з уваги учнів, схильних до порушення дисципліни. Коли вчитель помітив, що діти не слухають відповідь іншого учня, можна попросити їх повторити, продовжити розповідь і т. д. Але при цьому важливо дотримуватись культури зауважень учителя – один із найважчих елементів учительської майстерності. Краще робити зауваження учням без слів: здивований погляд, пауза в розповіді.

Високу ефективність для виховання дисциплінованості має залучення учнів до виконання спільних завдань і справ, різноманітних заходів. Для того, щоб досягти максимального ефекту, вчитель повинен продумати, як залучити якомога більше учнів класу до підготовки і проведення виховного заходу, знайти кожному конкретну справу, бо лише за таких умов це стане справою самих учнів, за яку вони вболіватимуть, до якої ставитимуться з почуттям відповідальності. Уміла підготовча робота з чітким розподілом обов’язків вже сама по собі виховує учнів, оскільки потребує відповідної дисципліни як найпершої умови цікавого життя, успіху спільної справи; визнання людини за її ставленням до праці, відповідальності при виконанні-дорученої справи, допомоги товаришам.

Ю. Зотов сформулював чотири критерії, які є необхідною умовою того, щоб у вчителя загалом не було проблеми дисципліни на уроці:

По – перше, учитель повинен бути вимогливим, але доброзичливим.

По – друге педагог повинен любити дітей просто за те, що вони діти.

По – третє , учитель повинен глибоко знати свій предмет, бути захоплений ним.

По – четверте, педагог повинен досконало володіти організаційним боком навчання [65, с.145].

Для того, щоб робота з виховання дисциплінованості учнів була результативною, учителеві необхідно дотримуватися у своїй діяльності таких основних принципів:

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте, щоб змінити вчинки дитини, тре­ба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.

2. Уважно вивчайте дитину – ви повинні знати стан здоров’я її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.

3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким, несправедливим і не ображаються на батьків.

5. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки і засвоїти їх.

6. Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.

7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, дозволене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини [51, с.10] (Додаток В).

Установіть межі дозволеного, еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій: як входити в клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки, діставати олівці та ін. Зробити це треба перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку. Учень повинен знати, у чому полягає прийнятна чи неприпустима поведінка, і тільки тоді від нього можна вимагати відповідальності за дотримання конкретних правил. Якщо правила й обмеження не визначені, то встановити порядок у класі не можна! Виявіть чітку послідовність у дотриманні встановлених правил і в застосуванні способів покарання. Також дбаючи про належну дисципліну учнів, учитель повинен: попередньо ознайомитися з індивідуальними особливостями кожного учня, передбачивши можливі відхилення у їх поведінці; у перші дні роботи поставити чіткі вимоги, попередньо обговоривши їх на спільних зборах класу та надалі неухильно домагатися їх виконання; виявляти повагу до дітей, не допускати приниження їх гідності; уникати хворобливого реагування на дріб’язкові пустощі, необдумані, ненавмисні дії та вчинки учнів. Вчителеві слід на дріб’язкові відхилення від норм поведінки відповідати жартом, переключати увагу учнів на навчальну діяльність; у процесі планування уроку передбачати, щоб кожна хвилинка була заповнена навчальною діяльністю; необхідно протягом уроку тримати у полі зору весь клас, намагатися збагнути психологію учнів, розпізнавати їх наміри, запобігати негативним діям і вчинкам; запроваджувати на уроці різні види навчальної роботи, змінюючи їх, дбати про новизну, цікавість у пропонованих видах робіт; якщо на уроці сталися порушення дисципліни або конфлікти, не варто витрачати час на їх аналіз, а як найшвидше ліквідувати причини, що призвели до цього, переорієнтувати увагу учнів на конкретну навчальну діяльність.

Отже, поважне ставлення вчителя до особистості молодшого школяра як до суб’єкта виховання є необхідною умовою формування в учнів такої особистісної риси як дисциплінованість. Учитель повинен діяти організатор виховного процесу, а учень має виступати в цьому процесі центральною фігурою. Учитель повинен індивідуалізувати взаємодію аж до визнання дитини як неповторної та унікальної особистості, яка є метою виховної роботи, і виступає суб'єктом виховного процесу. Лише таке ставлення, яке виступає ціннісною складовою нової парадигми виховання забезпечує виховання в молодших школярів свідомого ставлення до дотримання дисципліни – дисциплінованості.