3. Економічні суперечності, їх характер і типи

Реалізація економічних інтересів пов’язана з розв’язанням характерних для них суперечностей. Фундаментальним принципом пізнання економічних інтересів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є їх пояснення через властиві їм внутрішні суперечності. Там, де відсутня тотожність інтересів –існує відмінність, отже, їм властиві суперечність і конфлікт.

Значення суперечностей у розвитку природи і суспільства досить ґрунтовно досліджував видатний німецький філософ першої половина ХІХ ст. Г. Гегель. Він розвинув думку про суперечність як принцип «усякого саморуху», як внутрішнє джерело дійсного розвитку.

Отже, суперечність – це боротьба взаємопротилежних сторін економічного явища. Суперечності, які діють усередині економічної системи, називають економічними.

Економічні суперечності – це об'єктивні суперечності, притаманні економічним явищам і процесам, форма зв'язків і відносин між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями) всієї економічної системи та кожного явища або процесу зокрема.

Кожна економічна суперечність проходить у своєму розвитку ряд послідовних етапів: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв'язання даної суперечності, перехід у вищу форму свого руху. Найшвидше розвиток економічної системи здійснюється на перших трьох щаблях (тобто у фазах тотожності, відмінності і протилежності), на останніх двох він значно послаблюється.

Відповідно до структури економічної системи можна виокремити п'ять типів економічних суперечностей:

1) у межах продуктивних сил, наприклад, між високим рівнем розвитку техніки і недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили;

2) у межах техніко-економічних відносин, наприклад, між досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією;

3) у межах організаційно-економічних відносин, наприклад, між високим рівнем організації та низьким рівнем стимулювання праці;

4) у межах відносин економічної власності, наприклад, між низьким рівнем заробітної плати і високим рівнем цін, між окремими типами і формами власності;

5) у межах господарського механізму, наприклад, між економічними та адміністративними важелями державного регулювання економіки.

З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних (суперечливих).

Ознаками антагоністичних суперечностей є:

а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими;

б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи;

в) тенденція до вибору гострих форм боротьби.

Слід зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що вона несвоєчасно вирішується.

Існує два методи розв’язання економічних антагоністичних суперечностей:

1) шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція (буржуазна, соціалістична тощо);

2) через здійснення глибоких економічних реформ.

У деяких випадках революція може перерости в громадянську війну всередині країни. Тому антагоністичні суперечності найкраще розв’язувати своєчасним здійсненням тих чи інших економічних реформ. Розв’язання антагоністичних суперечностей в економіці має здійснювати, як держава, а також політичні та громадські об’єднання громадян.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів економічних суб’єктів, проте, ці суперечності діють в умовах, за яких корінні інтереси членів і соціальних верств населення даного суспільства своєчасно розв’язуються. Неантагоністичні економічні суперечності передбачають їх своєчасне вирішення такими соціально-економічними заходами, як реформи, перебудови, прискорення темпів розвитку, зміна пріоритетів та акцентів в економічній політиці держави, подолання корупції в системі державного управління.

Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років не розв’язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні, проявом яких є загальнонаціональні страйки, маніфестації, блокади, організація збройних сутичок із силовими органами державної влади, дострокове переобрання глави держави та складу парламенту.