2. Економічні інтереси, їх класифікація та структура

За К. Марксом, економічні відносини кожного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Економічні інтереси близькі за природою до економічних потреб, але вони не тотожні останнім, оскільки економічні інтереси є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. До того ж, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Відтак, економічні інтереси можна трактувати як:

– суспільну форму прояву і реалізації економічних потреб;

– усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання;

– користь, вигоду, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин.

Іншими словами, економічний інтерес – це економічна вигода, формою реалізації якої є доход.

Економічні інтереси є об'єктивною категорією, яка є усвідомленою потребою і рушійною силою до дій окремої людини, колективу й усього суспільства для досягнення певної мети. У свою чергу, економічні інтереси зумовлені всією системою суспільного виробництва і соціальним становищем людей у суспільстві. Вони є виявом специфічних для кожного суспільства виробничих відносин, за допомогою яких інтереси людей пов'язуються з економічною системою.

Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Носієм економічних інтересів може бути лише власник (володар) благ. Наприклад, раб в античному світі не міг представляти економічні інтереси, оскільки не володів благами, і сам був власністю господаря. Різні власники мають різні за змістом економічні інтереси, оскільки володіють або розпоряджаються різними благами: засобами виробництва, ресурсами праці, продуктами споживання або всіма згаданими об'єктами разом. Відтак, економічні інтереси реалізуються через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

Пізнати економічні інтереси та їх об'єкти можна, лише розкриваючи сутність суб'єктів системи економічних відносин. Суб'єктами вираження економічного інтересу є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держави, суспільство в цілому.

Об'єктами економічних інтересів є результати суспільного виробництва, які спрямовані на задоволення тих чи інших потреб, з приводу яких і складаються конкретні відносини між людьми, іншими словами це – економічні блага, наприклад, товари, послуги, інформація тощо.

Повна класифікація економічних інтересів зображена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація економічних інтересів

Критерії	Різновиди економічних інтересів
за суб'єктами	особисті; колективні, групові; національні чи державні; регіональні; суспільні
за ступенем важливості	головні, першочергові; другорядні
за часовою ознакою	поточні; перспективні
за об'єктами	майнові; грошово-фінансові; інтелектуальні
за ступенем усвідомлення	дійсні; уявні; неправильні, помилкові, фальшивні
за можливостями реалізації	реальні; утопічні

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

Груповий інтерес – це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Державний інтерес виражається через природу своїх складових елементів.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів у ринковій економіці:

– економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

– економічні інтереси підприємств спрямовані на максимізацію прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання), зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

– економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є диференціація інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Головне, що характеризує власника, – його турбота про збільшення доходів у майбутньому.

Інтереси менеджера полягають, насамперед, у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства.

Ще більш незацікавленими в переливі капіталу є наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається «проїдання» прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. Наприклад, у США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється у формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

Найбільш пріоритетними економічними інтересами держави є:

– створення надійної системи економічної безпеки;

– створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки;

– забезпечення альтернативних джерел надходження енергоносіїв;

– створення потужного воєнно-промислового комплексу;

– збереження та розвиток інтелектуального й науково-технічного потенціалів;

– вирішення державою соціальних проблем;

– побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності тощо.

Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо в економічній політиці вчасно не зробити акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмуватиме соціально-економічний розвиток. Відтак, шляхи поєднання економічних інтересів можуть розглядатися з двох боків:

1. В умовах командно-адміністративної системи (планової економіки) спостерігається жорстке субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншими (особисті інтереси підпорядковуються груповим, а групові – державним): така субординація спотворює мотиваційну поведінку економічних суб'єктів та пригнічує стимулювальну роль потреб.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес характеризується такими істотними рисами соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво.

2. У ринковій економіці координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів відбувається на принципах: панування приватного особистого інтересу; панування приватної власності та ринкової форми організації суспільного виробництва; ринкового стихійного регулювання інтересів тощо.

Відповідно до вищезазначених критеріїв основним інтересом ринкової економіки є особистий інтерес, а саме – особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки –задоволення споживчих потреб згідно платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби. У такій ситуації особливим є становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій – виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку основний інтерес має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.