Адміністративно-правовий статус Державної пробірної служби України

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПРОБІРНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

1. Зародження пробірної справи та її освоєння на теренах України.

2. Становлення системи державного пробірного контролю незалежної України.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОЇ ПРОБІРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

2.1. Місце Державної служби України в системі центральних органів виконавчої влади.

2. Структура Державної пробірної служби України.

3. Основні права та повноваження Державної пробірної служби України.

РОЗДІЛ 3. ПРІОРІТЕТНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПРОБІРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ.

1. Зародження пробірної справи та її освоєння на теренах України.

Історія пробірної справи сягає глибокої давнини, ще часів Давньої Греції.

Відомий історичний факт про метод опробування, винайдений Архімедом при визначенні чистоти золота корони Сіракузького царя Гіерона II, який відомий сьогодні як закон Архімеда.

Пробірний аналіз стосується й інших наук і частково завдячує їм своїм розвитком, наприклад метрології. Збереглися документи, пов’язані зі створенням у 1901 році при Харківській пробірній установі Повірочної Палатки для мір і ваг, яка у 1922 році стала основою Української головної Палати мір і ваг.

Літературне мистецтво не оминуло питання пробірної справи теж. Найвідомішим літературним представником пробірерів був Козьма Прутков – літературна маска, під якою у 50-60 роки XІX сторіччя виступали поети Олексій Толстой, брати Олексій, Володимир та Олександр Жемчужникови.

Цікавим є той факт, що у вигаданій біографії у 1823 році Козьма Прутков вступив до Пробірної палатки Санкт-Петербурга, де залишався аж до самої смерті, дослужившись до чина дійсного статського радника та ставши її директором.

Перші письмові згадки про майстрів «золотих справ » на теренах України містяться у судовій книзі Львівського магістрату (1382-1389 років).

Львівські ювеліри постачали вироби на місцевий ринок і виконували замовлення з Молдавії й Москви. Їхня продукція конкурувала з закордонною на ринках Польщі, на ярмарках у Львові, Ярославі, Луцьку та інших містах.

Перші згадки про київський золотарський цех датовано на початку 1500 року. Проте вже з другої половини XVII сторіччя в писемних джерелах відомості про нього відсутні. Лише в документах 1794 року золотарський цех згадується знову як самостійний.

З початком відродження України у XVII сторіччі, пов'язаного з діяльністю Богдана Хмельницького, Київ набуває статусу головного економічного центру України, що одночасно відігравав роль значного осередка української культури. Місто стає одним із визначних європейських центрів з виробництва ювелірних і художніх виробів: відомо понад 200 майстрів-золотарів, які жили і працювали в Києві.

Щодо становлення пробірного нагляду в українських містах, то він був тісно пов’язаний з реформами, що відбувались у Російській імперії.

У Росії встановлення проб і клеймування виробів з дорогоцінних металів було введене у XVII сторіччі. У цей час клеймування виробів із золота і срібла здійснювалося у Москві, в Срібному ряду - єдине містом, де законом дозволялося торгувати виробами з дорогоцінних металів.

Реформи Петра I, що охопили всі сторони політичного і економічного життя Росії, зачепили й галузі виробництва, від яких залежало виникнення пробірного нагляду.

Реорганізація відбулася у 1700 році, фундаментальні основи були закладені іменним указом Петра I. Створена система з деякими змінами проіснувала до радянських часів та територіально охоплювала всі міста Російської імперії, де найбільш активно здійснювалася торгівля дорогоцінними металами і розвивалася ювелірна справа.

Відлік часу запровадження на Україні пробірного контролю, як системи державного нагляду, розпочинається на початку ХІХ сторіччя.

Царським Указом від 9 січня 1826 року передбачено створення в місті Києві та в усіх губернських і провінційних містах Російської імперії пробірних палаток, а також доручено підготувати пробірних майстрів для випробування і клеймування срібних та золотих виробів.

Царським Указом для виробів із дорогоцінних металів встановлювалися такі проби: для золотих – 72, срібних – 84. Майстри були зобов’язані з’являтися до пробірної палатки для реєстрації та не мали права плавити золото і срібло до того, як воно буде "освидетельствовано". При цьому поліції доручалося суворо контролювати торгівлю виробів з дорогоцінних металів з метою недопущення їх продажу без проб та навіть перебування таких виробів у крамницях.

Відкриття пробірної палатки у Києві відбулося 4 січня 1827 року. Відкрив її пробірер Московської палатки колезький секретар Ковальський та призначив на посаду пробірного майстра учня при Московській пробірній палатці О.М. Хатського. Саме цей день вважається днем народження державної пробірної служби в Україні.

Імператор Микола І 27 листопада 1840 року своїм указом затверджує "Положення про пробірні палатки для випробування і клеймування золота та срібла в злитках і виробах". Відповідно до цього положення пробірні палатки засновуються у всіх містах Російської імперії, де виготовлюються золоті та срібні вироби і провадиться торгівля ними. Палатки поділяються на місцеві, окружні та головні. Місцеві пробірні палатки в свою чергу поділялись на палатки 1-го і 2-го розрядів в залежності від чисельності населення і суми мита, що збиралась.

Відомо, що на той час на території України існувало дві окружні пробірні палатки – у містах Києві і Одесі, що перебували у складі Санкт-Петербурзької головної палатки.

З 1 червня 1847 року у м. Харкові відкрита пробірна палатка 1-го розряду. Виконуючим обов’язки майстра призначено унтер-шихтмейстера Івана Кропивіна.

З середини XIX сторіччя досить бурхливо починає розвиватися ювелірна промисловість, що пов’язано з механізацією ювелірної справи і, як наслідок, масовим випуском ювелірних виробів.

На території України з'являються ювелірні підприємства, які розвиваються на промисловій основі з використанням новітніх науково-технічних досягнень. Це ювелірні фабрики І. Маршака, Бриля і Гершмана

(м. Київ), І. Заходера (м. Бердичів), Г. Мюльброннера, М. Радибиля (м. Одеса) та інші.

Однак потребувалось також удосконалення методів визначення проби дорогоцінних металів у сплавах та системи пробірного нагляду в цілому.

Олександром ІІ 13 червня 1861 року затверджується Пробірний Статут, яким збільшено кількість проб для золотих і срібних виробів, введено проби для накладного (плакованого) срібла, а також для золотого та срібного припоїв. Цим же Статутом організовуються пробірні установи (всього налічується понад 53) у губерніях і містах при казенних палатах, а в повітах – при повітових казначействах.

У історичних джерелах знаходимо відомості про те, що у 1893 році питаннями пробірного аналізу займався видатний російський вчений Д.І. Менделеев, що був головним наглядачем Депо мір і ваг.

Новою редакцією Пробірного Статуту від 9 лютого 1896 року також передбачено збільшення кількості проб, скасовано обов’язкове сплавлення дорогоцінних металів майстрами у самих пробірних установах за умови представлення ними виробів для клеймування з іменниками майстрів, значно підвищено пробірне мито.

Одночасно відбулися зміни в управлінні системою пробірного нагляду. Пробірні установи передані в управління Департаменту торгівлі і мануфактур Міністерства фінансів. Завідування пробірною справою на місцях доручено пробірним управлінням і підпорядкованим їм губернським пробірерам. Створюються окружні пробірні управління: Санкт-Петербурзьке, Московське, Варшавське, Київське, Одеське, Костромське, Ризьке, Віленське, Закавказьке, Казанське, Донське. Київське окружне пробірне управління клеймувало вироби Києва, Харкова, Полтави, Кременчука і Бердичева.

З 1899 року на території Російської імперії вводяться клейма єдиного зразка із зображенням жіночої голови у кокошнику у профіль вліво, поміщене в овальну рамку або без неї. У тій же рамці розміщувались ініціали керуючого пробірним округом, а іноді цифри, що вказували пробу.

З 1908 року внесені зміни до вигляду клейм єдиного зразка. Тепер вони мали зображення жіночої голови в кокошнику, але у профіль вправо. Кожний пробірний округ додавав до клейм букву грецького алфавіту, що відповідала його шифру.

Зміни, що відбулися у суспільних відносинах після Великої Жовтневої соціалістичної революції не оминули й питання державного пробірного контролю.

Наприкінці 1922 року на всій території країни діяло 9 окружних і одне обласне пробірне управління. Після утворення СРСР пробірні управління, кількість яких досягла 14, перейшли до відання республіканських народних комісаріатів фінансів.

3 липня 1922 року введено в дію «Положення про пробірний нагляд за ювелірним промислом і торгівлею виробами із дорогоцінних металів». Головна увага у ньому була зосереджена на боротьбі з фальшуванням клейм та порушенням пробірних правил.

У 1925 році затверджено нове «Положення про пробірний нагляд», яке врахувало досвід та напрацювання минулих років з організації пробірного нагляду в державі. Цим же положенням передбачена метризація проб, введені проби для платинових виробів та скорочена до трьох кількість проб для золота та срібла.

Слід зазначити, що історія пробірної справи на території Західної України розвивалася окремо, оскільки була тісно пов’язана з її перебуванням під владою Австро-Угорської імперії та Польщі.

У жовтні 1939 року Західна Україна увійшла до складу СРСР та приєднана до території колишньої УРСР, а Львівська пробірна установа перейшла до підпорядкування республіканського народного комісаріату фінансів.

У 1940 році постановою Раднаркому СРСР затверджено «Положення про пробірний нагляд», відповідно до якого контрольні функції органів пробірного нагляду були розширені. Так, на пробірні установи покладені функції нагляду за промисловими підприємствами, науково-дослідницькими інститутами і лабораторіями, які переробляли і застосовували дорогоцінні метали. Разом з тим, пробірні управління реорганізовані в інспекції пробірного нагляду, а їх кількість збільшилася до 23.

Після реформування на території колишньої УРСР діяло чотири інспекції пробірного нагляду: Київська, Харківська, Одеська та Львівська.

У період Великої Вітчизняної війни обсяги роботи інспекцій пробірного нагляду значно скоротилися у зв'язку з припиненням діяльності та евакуації багатьох підприємств і ювелірних майстерень. Водночас посилювався контроль Наркомфіну СРСР за підприємствами кольорової металургії.

У післявоєнні роки обсяги використання дорогоцінних металів почали різко зростати. Розвивалася оборонна, радіоелектронна та ювелірна промисловость, які формували попит та збільшували потреби у дорогоцінних металах.

Постановою від 22 грудня 1950 року № 5016 Рада Міністрів СРСР затвердила «Положення про Управління дорогоцінними металами» і «Положення про пробірний нагляд». Зазначеним документом було визначено регіони діяльності інспекцій пробірного нагляду, їх статус, функції, узаконено проби для ювелірних виробів.

В інспекціях пробірного нагляду підлягали обов’язковому аналізу і клеймуванню платинові, золоті та срібні вироби як вітчизняного виробництва, так і ввезених із-за кордону, що призначалися для продажу.

Крім того, ці інспекції здійснювали нагляд за підприємствами, що виготовляли вироби та сплави дорогоцінних металів, за продажем і ремонтом цих виробів, за ювелірними, комісійними, годинниковими та іншими торговельними підприємствами, які здійснювали продаж виробів з дорогоцінних металів, а також за зуболікувальними та зубопротезними лабораторіями, поліклініками і клініками.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів СРСР від 7 травня 1958 року в інспекціях пробірного нагляду для клеймування виробів з дорогоцінних металів впроваджуються клейма нового зразка у вигляді емблеми серпа і молота на тлі п’ятикутної зірки.

До 1990 року на території СРСР функціонувало 25 державних інспекцій пробірного нагляду, у тому числі 4 – на території Української РСР, назва яких у 80-х роках була змінена на Південно-Західну (м. Київ), Прикарпатську (м. Львів), Південну (м. Одеса) та Південно-Східну (м. Харків).

Південно-Західна інспекція пробірного нагляду наказом Міністерства фінансів СРСР від 27 червня 1991 року була перейменована в Центральну Українську державну інспекцію пробірного нагляду Міністерства фінансів СРСР.