Відмінність надурочних робіт від ненормованого робочого дня

Критерії	Надурочна робота	Ненормований робочий день
Особи, які залучають­ся до такої роботи	Будь-які працівники (за деякими винят­ками)	Лише ті працівники, професії і посади, яких є у списку-до­датку до колективно­го договору
Граничні норми за­стосування	Чітко встановлені за­коном	Чітко не встановлені законом
Застосування	У виключних випад­ках (ст. 62 КЗпП України)	У разі потреби вироб­ництва (його специ­фіки)
Порядок компенсації	Підвищена подвійна оплата	Надання додаткової відпустки (до 7 днів)
Порядок оформлення	Наказ власника за зго­дою з профспілкою	Затверджується пере­лік посад у локальних правових актах
Попередження про залучення до робіт	Напередодні робіт	Під час укладення трудового договору
Тривалість застосу­вання	Періодично	Постійно

відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку ро­бочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьо­вані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 106 КЗпП України. Компенсація надурочних робіт наданням відгулу не допуска­ється. У табл. 4 розкрито відмінність надурочних робіт від не­нормованого робочого дня.

На окремих підприємствах працівники залучаються до чер­гувань. Чергування — це перебування працівника за розпоря­дженням адміністрації на підприємстві, в установі, організа­ції в неробочий час (після закінчення робочого дня, у вихідний чи святковий день) як відповідального за порядок і для оперативного вирішення невідкладних питань. Наприклад, відповідно до п. 24

Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників дер­жавних навчально-виховних закладів України (затверджених наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993 р. № 455), керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до чер­гування в закладі. Графік чергування і його тривалість затвер­джує керівник закладу за погодженням з педагогічним колекти­вом і профспілковим органом.

Забороняється залучати до чергування у вихідні і святкові дні вагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до трьох ро­ків. Жінки, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, також не можуть залучатись до чергу­вання у вихідні і святкові дні без їх згоди.

На чергових не можуть покладатися функціональні обо­в'язки інших працівників (сторожа, прибиральниці, друкарки тощо). Чергування допускаються у виключних випадках за зго­дою профспілкового представника не частіше одного разу на мі­сяць і тривалістю не більше встановленого робочого дня (зміни). Чергування у святкові та вихідні дні компенсуються наданням у найближчі десять днів відгулу такої самої тривалості, що й чергування. Зазначені умови поширюються на працівників з нормованим і ненормованим робочим часом.

5. Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується на­данням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної від­пустки, скороченого робочого дня щодо окремих професій і ви­робництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Ці консти­туційні основи деталізуються в нормах трудового законодавства, зокрема, главі V КЗпП України «Час відпочинку», Закону Украї­ни «Про відпустки» та інших нормативних актах. Зміст чинних правових норм у цій сфері сформувався в результаті постійної боротьби робітників за свої права та вимог профспілок.

Час відпочинку — це календарний період, протягом якого ро­бітники та службовці звільняються від виконання своїх трудо­вих обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд.

Види часу відпочинку

1. Перерви протягом робочого дня. Протягом робочого дня повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування, яка, як правило, встановлюється через 4 години після початку робо­ти і тривалістю не більше 2 годин. Мінімальна межа в законі не визначена, тому правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку і графіками змінності тривалість перерви встановлюється окремо на кожному підприємстві. На безперервних виробниц­твах працюючим надається можливість прийняття їжі в будь-який час протягом робочого дня (зміни). Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з профспілковим органом підприємства, уста­нови, організації. Ці перерви не включаються в робочий час, то­му працівники можуть використовувати їх на свій власний роз­суд, у тому числі залишати на час перерви місце роботи.

Відповідно до ст. 183 КЗпП жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і харчу­вання, надаються перерви для годування дитини не рідше ніж через три години і тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом підприємства, уста­нови, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Окрім цього є технічні та інші перерви.

Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних при­міщеннях, надаються за рішенням власника спеціальні перерви для обігріву і відпочинку.

Спеціальні перерви для відпочинку, крім обідньої, встанов­люються вантажникам та іншим особам, зайнятим важкою фі­зичною працею. їх тривалість та періодичність встановлює без­посередній керівник, залежно від інтенсивності праці.

2. Щоденний (міжзмінний) відпочинок (відпочинок, що нада­ється після робочої зміни). Тривалість перерви в роботі між змі­нами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призна­чення працівника на роботу протягом двох змін підряд заборо­няється (ст. 59 КЗпП).

3. Щотижневий відпочинок (вихідні дні).

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень (в основному субота та неділя), а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день (ст. 67 КЗпП). Загальним вихідним днем, як правило, є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи під­приємства, установи, організації за погодженням з їх профспіл­ковим органом і, як правило, має надаватися підряд. Коли свят­ковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробо­чого дня.

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не мо­же бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необ­хідністю обслуговування населення (магазини, підприємства по­бутового обслуговування, театри, музеї і т. ін.), вихідні дні вста­новлюються місцевими держадміністраціями та радами (ст. 68 КЗпП).

Також на підприємствах, в установах, організаціях, зупинен­ня роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або че рез необхідність безперервного обслуговування населення (транс­порт, зв'язок та ін.), а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надають­ся в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або упов­новаженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представ­ником) підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП).

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має ста­новити не менш як 42 години.

4. Святкові та неробочі дні.

Законодавством встановлено такі святкові дні: 1 січня — Но­вий рік; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Пе­ремоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

Робота також не проводиться в дні релігійних свят (неро­бочі дні):

7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Ве­ликдень); один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні ре­лігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкуван­ня їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У зазначені дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, уста­нови, організації), роботи, пов'язані з обслуговуванням населен­ня, а також невідкладні ремонтні й вантажно-розвантажуваль­ні роботи. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП (у подвійному розмірі).

Правове регулювання роботи у вихідні дні.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих пра­цівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу вибор­ного органу первинної профспілкової організації підприємств, установ, організацій і лише у виняткових випадках, що визна­чаються законодавством, зокрема ч. 2 ст. 71 КЗпП, за письмо­вим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні до­пускається в таких виняткових випадках:

1. для відвернення або ліквідації стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2. для відвернення нещасних випадків, які ставлять або мо­жуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3. для виконання невідкладних, наперед не передбачених ро­біт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нор­мальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4. для виконання невідкладних вантажно-розвантажуваль­них робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призна­чення.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сто­рін, наданням іншого дня відпочинку (відгулу) з одноразовою оплатою у грошовій формі або платою у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП).

Відгул — це відпочинок, який надається працівникові як ком­пенсація за роботу в неробочий час.

Якщо працівник залучався до роботи у вихідний для нього день, то відгул має бути наданий протягом найближчих двох тижнів. У разі неможливості його надання (звільнення праців­ника) допускається компенсація шляхом виплати грошової ви­нагороди.

6. Відпустка — це найтриваліший вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплатне звільнен­ня роботодавцем працівника від виконання трудових обов'язків протягом встановленої законом або за угодою сторін кількості календарних днів із збереженням за ним місця роботи на цей пе­ріод.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебу­вають у трудових відносинах з підприємством незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належності, а та­кож працюють за трудовим договором у роботодавця — фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні на законних підставах, мають право на від­пустку на рівні з громадянами України.

Особи, які працюють за договором підряду або за іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторським чи ви­давничим договором, не набувають статусу працівника, а тому права на відпустку не мають.

Право на відпустку надається також позаштатним праців­никам, на яких поширено державне соціальне страхування. За­коном України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. впер­ше передбачено також право на відпустку тимчасовим і сезон­ним працівникам.

Цим законом встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки (їх ще називаються трудовими):

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці та ін.;