Лекція по темі 9. Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку (2 години)

План.

1. Поняття робочого часу та його правове регулювання. Види робочого часу: нормальний, скорочений, неповний (питання 6)

2. Поняття та види режиму робочого часу (питання 6)

3. Поняття та форми обліку робочого часу

4. Поняття і порядок застосування надурочних робіт

5. Поняття та види часу відпочинку

6. Правове регулювання надання відпусток

   1. Щорічна відпустка

   2. Додаткові відпустки в зв’язку з навчанням. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях

   3. Творча відпустка

   4. Соціальні відпустки

   5. Відпустки без збереження заробітної плати

   6. Оплата відпусток

7. Проблеми правового регулювання відпусток працівників за законодавством України

1. Робочий час є важливою складовою системи трудового права. Саме робочий час є основним реалізатором економічної функції трудового права. Відповідно до ст. 57 КЗпП час почат­ку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до чинного законодавства.

Робочий час — це відрізок календарного часу, протягом яко­го працівник відповідно до чинного законодавства, колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку і графіка ро­боти повинен перебувати у визначеному йому місці й виконува­ти свої функціональні обов'язки, обумовлені трудовим договором.

Предметом правового регулювання робочий час стає тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин. Він виступає певним балансом (визначеним в законі) з часом відпо­чинку.

Робочий час включає:

• встановлену законом норму робочого часу (40 годин на тиждень, яка не повинна порушуватись);

• час, що знаходиться за межами норми, але в межах робо­чої зміни (зміна триває 10, 12 або 24 години);

• надурочні роботи.

До робочого часу зараховуються також окремі відрізки ча­су, протягом яких працівник вільний від виконання своїх тру­дових обов'язків, але йому виплачується за цей період заробіт­на плата (перерви, передбачені жінкам для годування дитини, для вантажників перерви для відпочинку, перерви для обігріву в холодну пору року окремим працівникам і т. ін.).

Види робочого часу:

• залежно від особливостей режиму робочого часу — нор­мований, ненормований;

• залежно від тривалості робочого часу — нормальний, ско­рочений, неповний;

• залежно від часу доби — денний, нічний;

• залежно від порядку застосування (винятковий робочий час) — чергування; надурочна робота; робота у святкові та вихід­ні дні (якщо це не передбачено режимом роботи підприємства).

Залежно від особливостей режиму роботи робочий час буває нормований і ненормований. Нормований робочий час є нор­мальної тривалості, скорочений і неповний.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Власник або його упов­новажений, при укладенні колективного, трудового договору чи контракту можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, зберігаючи соціальні гарантії для працівників (статті 9^і і 50 КЗпП України).

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється такою:

• для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на ти­ждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиж­день. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може переви­щувати половину максимальної тривалості робочого часу, перед­баченої для осіб відповідного віку;

• для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умо­вам праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена три­валість робочого часу для окремих категорій працівників (учи­телів, лікарів та ін.). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадця­ти років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП України).

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП Украї­ни (тобто для кого вже встановлено скорочену тривалість робо­чого часу — для працівників віком від 14 до 18 років, для пра­цівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, та ін.), скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може пе­ревищувати 5 годин. Подібним до скороченого є неповний ро­бочий час. Проте між ними є істотна різниця, так за угодою між будь-яким працівником і власником або уповноваженим ним органом неповний робочий час може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом після цього, на відміну від ско­роченого, який встановлюється зразу ж.

Неповний робочий час — законодавче або договірне змен­шення загальновстановленої норми робочого часу з оплатою пра­ці, що пропорційна відпрацьованому періоду або залежна від фак­тичного виробітку.

Види неповного робочого часу:

• неповний робочий день (щоденна тривалість роботи змен­шується на певну кількість годин);

• неповний робочий тиждень (щоденна тривалість роботи зменшується на кількість робочих днів за нормальної тривалос­ті робочого дня).

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй не­повний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП України).

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються такими самими правами, як і особи, що працюють на умовах по­вного нормального робочого часу (вихідні дні, відпустка, робо­та зараховується в трудовий стаж та ін.). На умовах неповного робочого часу часто працюють сумісники.

Нічним вважається час з 22-ої до 6-ої години доби.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП України). Це правило не поширюється на працівників, для яких уже пе­редбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. З ст. 51 КЗпП України).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випад­ках, коли цього вимагають умови виробництва, зокрема на без­перервних виробництвах, а також на змінних роботах при шес­тиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Забороняється залучення до роботи в нічний час (ст. 55 КЗпП України):

1. вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох ро­ків (ст. 176 КЗпП України);

2. осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП України);

3. інших категорій працівників, передбачених законодав­ством.

Робота жінок у нічний час не допускається, окрім випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України (за винятком галузей еко­номіки, де це спричинено особливою необхідністю і дозволя­ється як тимчасовий захід).

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх зго­дою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП України).

Ненормований робочий час реалізується через ненормований робочий день як особливий режим робочого часу та наду­рочні роботи.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочо­го часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, дер­жавних службовців та осіб, праця яких за характером виконува­них ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслі­док специфіки роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Такий режим робочого часу вводиться для окремих катего­рій працівників:

• керівного, адміністративно-управлінського, технічного та господарського персоналу;

• осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями праці не піддається точному обліку;

• осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Ненормований робочий час обмежений не тільки колом функ­ціональних обов'язків чи обсягом роботи по займаній посаді, а й загальновстановленими нормами робочого часу. Особливістю є те, що тут допускається (виходячи з умов виробництва) епі­зодичний переробіток понад нормальну тривалість робочого ча­су, який компенсується встановленою підвищеною (а не додат­ковою) оплатою (як надурочна робота), та наданням додаткової відпустки (до 7 календарних днів).

Перелік професій і посад, для яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до ко­лективного договору окремого підприємства, установи чи орга­нізації. Ця умова обов'язково доводиться до працівника при укладенні трудового договору чи контракту.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. Тому ро­ботодавець не має права систематично залучати працівників до роботи понад встановленої тривалості робочого часу чи зобов'я­зувати їх приходити на роботу раніше, відповідно до Рекомен­дацій про порядок надання працівникам з ненормованим робо­чим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 із змінами від 5 лютого 1998 р. №18.

2. Режим роботи — це розподіл праці й відпочинку працівників на підприємстві, в установі, організації протягом доби чи іншого календарного періоду та встановлений порядок організації робо­ти підприємства.

До елементів режиму роботи відносять: час початку та закін­чення робочого дня чи зміни, початок і тривалість перерв, три­валість і, за винятком, порядок чергування змін.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рів­номірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього тру­дового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, які ви­значаються графіками змінності (ст. 58 КЗпП).

Кодекс законів про працю України визначає лише загальний порядок встановлення режиму роботи, а також окремі його еле­менти. Конкретні режими роботи встановлюються самими під­приємствами і закріплюються в таких правових формах, як ко­лективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку (затверджуються трудовим колективом за поданням роботодав­ця і профспілкового представника на підставі типових правил), графіки змінності, графіки робіт, розпорядок робочого дня (змі­ни). Наприклад, час початку і закінчення роботи і обідньої пе­рерви науково-педагогічних працівників встановлюється Пра­вилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами контракту може бути перед­бачений інший режим роботи.

Режим роботи не слід ототожнювати з режимом робочого часу. Вони співвідносяться як ціле і частина.

Режим робочого часу — це закріплений, як правило, локаль­ними нормативними актами та обов'язковий для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу в межах різних календарних періодів.

Від режиму робочого часу залежить ефективність викорис­тання кадрів, техніки, узгоджена діяльність колективу та трудо­ва дисципліна.

Формування режиму робочого часу залежить від:

• характеру виробництва;

• суб'єктного складу працівників;

• роботи громадського транспорту тощо.

Як зазначалось, необхідно відрізняти режим робочого часу, який стосується працівників, від режиму роботи, який стосу­ється підприємства. Підприємства, наприклад, можуть працю­вати цілодобово, а працівники — позмінно. В окремих випадках ці режими можуть збігатися.

Види режимів робочого часу:

• однозмінний (застосовується на більшості підприємств при фіксованій тривалості робочого дня);

• багатозмінний (при безперервному виробництві);

• особливий (з розподілом часу на частини, наприклад, ро­бота водіїв у години пік, артистів — під час репетицій, концер­тів, виступів) ст. 60 КЗпП України;

гнучкий (може встановлюватися для окремих працівни­ків (індивідуальний режим) чи структурних підрозділів з урахуванням ст. 9¹ КЗпП України або особливостей роботи під­приємства);

• режим з вахтовим методом роботи (робота проводиться поза місцем постійного проживання працівника на значному від­даленні, коли робота здійснюється в спеціальних вахтових міс­течках);

• режим ненормованого робочого дня (встановлюється для працівників, коли час їх роботи не піддається точному обліку, наприклад керівників, державних службовців, працівників сіль­ського господарства та ін.).

3. Згідно із законодавством (ст. 50 КЗпП України) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, але у зв'язку із застосуванням різних ре­жимів робочого часу не завжди в межах робочого тижня можна цього дотриматися. З метою дотримання норм трудового зако­нодавства застосовуються два види обліку робочого часу — по­денний і підсумований. Поденний облік застосовують за одна­кової тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду — тижня, місяця, року. Порядок його введення визна­чає власник самостійно по окремих структурних підрозділах.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, орга­нізаціях, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна однакова тривалість робочого часу, для окремих кате­горій працівників (наприклад, для працівників метрополітену, залізничного, водного, авіатранспорту, при вахтовому методі організації праці тощо) застосовується підсумований облік ро­бочого часу за певні періоди (місяць, квартал, рік). Встановлю­ється він спеціальними нормативними актами.

Таким чином, облік робочого часу — це виявлення і фіксація виходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьо­ваний час кожним працівником. Метою обліку робочого часу є контроль за виконанням робітниками, службовцями та адміні­страцією встановленої законом норми тривалості праці. Він до­зволяє виявити втрати робочого часу, їх причини, не допускати незаконного застосування надурочних робіт.

Підсумований облік робочого часу — це фіксація робочого часу при режимі праці, коли тривалість щоденної роботи (робо­чої зміни) може відхилятися в певних межах від норми робочого дня, однак ця норма дотримується в середньому за певний період(календарний тиждень, місяць, квартал, розрахунковий рік). Пе­реробіток компенсується додатковими днями відпочинку за об­ліковий період.

4. Надурочними вважаються роботи понад встановлену трива­лість робочого дня (статті 50, 52, 53 і 61 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначають­ся законодавством, зокрема в ст. 62 КЗпП України:

1. при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2. при проведенні громадських необхідних робіт по водопо­стачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіва­них обставин, які порушують правильне їх функціонування;

при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робо­чий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4. при необхідності виконання вантажно-розвантажуваль­них робіт з метою недопущення або усунення простою рухомо­го складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і при­значення;

5. для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випад­ках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негай­но вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Забороняється залучення до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП України):

1. вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох ро­ків (ст. 176 КЗпП України);

2. осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України);

3. працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП).

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Так, жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх зго­дою (ст. 177 КЗпП України).

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу ви­борного органу первинної профспілкової організації підприєм­ства, установи, організації (ст. 64 КЗпП України). Для проведен­ня надурочних робіт необхідно видання наказу (розпоряджен­ня) власником.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 го­дин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вес­ти облік надурочних робіт кожного працівника (ст. 65 КЗпП України).

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки (ст. 106 КЗпП України). За відрядною системою оплати праці за робо­ту в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсот­ків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, опла­та праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі