2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму

Конституціоналізм — це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі, су­спільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та ха­рактері впливу на суспільні відносини.

За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі держави, тобто верховен­ство Конституції та її статус як Основного Закону держави.

За змістом конституціоналізм — це конституційне будівни­цтво, реалізація Конституції та її охорона, гарантування.

За формою конституціоналізм опосередковує конституцій­ний лад, тобто державний і суспільний устрій, форми безпосе­реднього народовладдя, держави тощо.

Загальними принципами українського конституціоналізму є принципи:

• верховенства Конституції у правовій системі;

• верховенства права у суспільстві та державі;

• розподілу та обмеженості державної влади;

• суверенітету Українського народу;

• взаємної відповідальності держави і особи;

• реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;

• відкритого громадянського суспільства;

• наступності конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

1. чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

2. теорія, історія, ідеологія Конституції України;

3. існуючий конституційний лад.

3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій

Форма конституції — це спосіб організації і вираження кон­ституційних норм.

Перш за все, форма конституції визначається тим, що вона може складатись з одного або кількох нормативних актів (так, Конституція Швеції містить 4 нормативних акти, Ізраїлю — 11 тощо). В останньому випадку всі акти, що утворюють конститу­цію, мають однакову юридичну силу.

Якщо конституція є єдиним писаним актом, що регулює всі основні питання конституційного характеру, то її можна визна­чити як кодифіковану. Якщо ті самі питання регулюються кіль­кома писаними актами, йдеться про некодифіковану конститу­цію. Існують також конституції змішаного типу, що включають писану частину (парламентські закони, судові рішення) та не­писану (звичаї, доктринальні тлумачення). Такою є, наприклад, конституція Великобританії¹.

Іноді конституції бувають і неписаними, але вони існують тимчасово, зазвичай після переворотів, революцій тощо.

У цілому ж поділ конституцій на писані, неписані та зміша­ні досить умовний, оскільки і за наявності писаної конституції в країні найчастіше діють конституційні звичаї², місце яких у системі джерел конституційного права ми розглянули у Главі І.

Конституція України є писаною та кодифікованою.

Структура конституції — це її поділ на певні частини (еле­менти), пов'язані між собою.

Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:

• преамбулу (вступ);

• основну частину (основний зміст);

• прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки). Конституція України містить преамбулу та 15 розділів, з яких

два останніх — Прикінцеві та Перехідні положення.

У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її прийняття, іноді проголошуються керівні засади дер­жавної політики, права і свободи. Вона має важливе ідеологічне та політичне значення, але стосовно юридичної сили преамбули, як правило, визнається, що преамбула має нормативне зна­чення лише для тлумачення і застосування окремих положень конституції. Але в тому випадку, коли преамбула містить права і свободи, вона може мати також юридичне значення (проте це положення сьогодні не стосується Конституції України).

Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи, про основи суспільного ладу, про систему та статус державних органів, про державну символіку, про порядок зміни

конституції.

Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні нор­ми. Тут зазвичай встановлюється строк набуття чинності кон­ституцією, визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.

Прикінцеві положення Конституції України вмішують дві статті, в яких визначено, що Конституція України набуває чин­ності з дня ЇЇ прийняття (ст. 160). А в ст. 161 зазначено, що день прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України.

Перехідні положення визначають строки набуття чинності окремими конституційними нормами, які не можуть бути реа­лізовані одразу, порядок і строки заміни старих конституцій­них інститутів новими (наприклад, пункти 9, 11 Перехідних по­ложень Конституції України). Іноді в перехідних положеннях установлено строки для видання законів, до яких відсилає кон­ституція, або взагалі для приведення законодавства у відповідність до конституції (наприклад, абз. 1 п. 12, п. 13 Перехідних положень Конституції України). Досить часто норми, що міс­тяться в перехідних положеннях, оформлюються не у вигляді статей, а із застосуванням особливої нумерації, аби підкреслити їх специфічний характер (так, Перехідні положення Конституції України пронумеровані арабськими цифрами і містять 14 пунк­тів). Ця частина конституції дуже важлива для застосування пра­ва, оскільки вказує на те, з якого часу підлягає застосуванню та або інша конституційна норма.

Щодо писаних некодифікованих конституцій, то вони не ма­ють жодної системи викладення матеріалу.

Класифікація конституції"! здійснюється за такими крите­ріями.

/. За часом дії:

1. тимчасові конституції, що можуть прийматися на вста­новлений строк або до настання певної події;

2. постійні конституції. Ними є більшість конституцій (у тому числі й Конституція України), але факт установлення не­обмеженого строку їх дії не означає їх вічність, а лише вказує на намір законодавця в момент їх прийняття. Відомі конституції, які встановлюють неможливість власного скасування (напри­клад, Конституції Мексики, Греції).

//. За політичним режимом:

1. демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політич­них партій, передбачають виборність установ влади тощо;

2. авторитарні конституції, які обмежують або забороня­ють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав та свобод, скорочують повноваження представницьких ор­ганів;

тоталітарні конституції, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності до певної ідеології (комуніз­му, ісламу тощо).

Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слу­гують для прикриття авторитарного політичного режиму, а іно­ді, хоча й рідше, навпаки, демократичний режим зберігає впро­довж певного часу авторитарну конституцію.

III. За формою правління:

1. монархічні;

2. республіканські.

IV. За формою політико-територіального устрою:

1. федеративні. Причому у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації;

1. унітарні.

V. За порядком прийняття:

1. октройовані (даровані);

2. договірні;

3. «народні» (зміст цих понять ми розглянемо в наступному параграфі).

VI. За порядком внесення змін:

1. гнучкі;

2. жорсткі;

3. змішані (зміст цих понять ми розглянемо в наступному параграфі).

VII. За формою:

1. писані;

2. неписані;

3. змішані (значення цих понять було розглянуто вище)¹.