4. Прийняття та зміна конституцій

Для прийняття конституції необхідно розробити її текст. Проекти конституцій, як правило, розробляють: місцеві орга­ни влади, установчі збори, конституційні комітети (комісії) (як це мало місце в Україні при прийнятті чинної Конституції), парламент. Хоча, на думку О. Ф. Фрицького, текст Конституції

ся в умовах тиску на громадян, проект готується та обговорю­ється вузьким колом осіб, такий спосіб затвердження конститу­ції на референдумі не можна розглядати як демократичний.

В основі зміни конституцій лежить народний суверенітет.

Розрізняють такі способи зміни конституцій:

1. гнучкий спосіб, за якого зміни до конституції вносяться шляхом прийняття звичайного закону. До гнучких конституцій, як правило, належать некодифіковані або змішані конституції;

2. жорсткий спосіб, коли поправки до конституції вносять­ся у більш складному порядку, ніж видання звичайного закону. Жорсткість конституцій має на меті забезпечення їх стабіль­ності, що сприяє укріпленню їх авторитету та відносній постій­ності конституційного ладу.

Жорсткі конституції можна поділити на два різновиди: а) власне жорсткі, до яких належать конституції, котрі змі­нюються парламентом одного й того самого скликання кваліфі­кованою більшістю в палаті або палатах, та конституції, що змі­нюються повторним голосуванням через певний строк, але пар­ламентом того самого скликання.

Так, відповідно до ст. 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «За­гальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верхов­ної Ради України за нього проголосувало не менш як дві трети­ни від конституційного складу Верховної Ради України;

б) особливо жорсткі — це конституції, зміни до яких затвер­джуються на референдумі, парламентом наступного скликання, органами суб'єктів федерації або шляхом застосування інших процедур, що ратифікують зміни.

Порядок унесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України можна вважати особливо жорстким, оскільки відповід­но до ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Рефе­рендум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», за умови його прийняття не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради України, затверджується все­українським референдумом, який призначає Президент України.

В Україні жорсткий характер внесення змін до Конститу­ції полягає ще й в особливому колі суб'єктів права законодавчої ініціативи щодо таких змін. Відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції Украї­ни може бути подано до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів Украї­ни від конституційного складу Верховної Ради України, а щодо розділів І, III, XIII Конституції України, то суб'єктами пра­ва законодавчої ініціативи стосовно внесення змін можуть бу­ти Президент України та не менш як дві третини від конститу­ційного складу Верховної Ради України (ст. 156 Конституції України).

Конституції, в яких усі частини змінюються по-різному, на­зиваються конституціями змішаного типу.

Розділ XIII Конституції України містить цілу низку засте­режень щодо внесення змін до неї:

1. Конституцію України не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалеж­ності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

2. Конституцію України не може бути змінено в умовах воєн­ного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);

3. законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийня­тий, може бути подано до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст. 158 Конституції України);

4. повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст. 156 Конституції України);

5. Верховна Рада України протягом строку своїх повнова­жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Консти­туції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).

Законопроект про внесення змін до Конституції України роз­глядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроек­ту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Кон­ституції України).