Соціологи

Герберт Спенсер як фундатор еволюціонізму

Еволюціонізм – один з провідних напрямків досліджень суспільних процесів, роль якого значно зросла у Європі після оприлюднення вчення Ч.Дарвіна про антропосоціогенез. Ідея суспільного прогресу як поступового розвитку була базовою у творчості англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903рр.), який, на думку вчених, на сім років раніше Ч.Дарвіна висунув ідею еволюції.

Як теоретик еволюціонізму Г.Спенсер відстоює засаду вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування. За Г.Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство шляхом природного відбору здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих.

Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.

Г.Спенсер - ідеологічний ворог соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства "Якщо він (індивід повинен віддавати всю свою працю суспільству і отримувати із загального прибутку ту частину, яку суспільство йому призначає, він - раб суспільства", - стверджує Г.Спенсер. Його політико-ідеологічні погляди можна розцінити як ліберальні, що відповідало англійській національній традиції

Обстоюючи засаду структурно-функціонального аналізу Г.Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава, як соціальна інституція, повинна слугувати індивідам, а не навпаки.

Предметом дослідження Г.Спенсера стало вивчення таких соціальних інститутів, як сім'я, політика, економіка та релігія Досліджуючи окремі соціальні інститути суспільства, їх функції, ролі у суспільстві, він розуміє саме суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об'єктивним законам еволюційного розвитку. Не втратили своєї актуальності дотепер його міркування та висновки про рівновагу, гармонію, стабільність у суспільстві, а також зворотні суспільні процеси: розпад суспільства, регрес, дисгармонія, деструкція тощо.

Еміль Дюркгейм - фундатор соціології як науки, як професії і як предмета викладання

Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) є видатним французьким соціологом, який стояв у витоків знаменитої соціологічної школи його імені. Основні твори: "Про розподіл суспільної праці", "Правила соціологічного методу", "Елементарні форми релігійного життя", "Самогубство" та інші.

Е. Дюркгейм - засновник нового методу для дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Напротивагу натуралізму та психологізму, що панували у другій половині XIX століття, соціологізм, на його думку допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство сааме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат вченого про те, що"соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що суспільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і природні.

Саме у дусі "соціологізму" Е.Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціальних чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: а) егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між індивідом та групою: б) альтруїстичне, викликане зворотнім процесом повним "розчиненням" індивіда у колективі; в) аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, що панує у суспільстві.

Наступні чисельні дослідження суїцидальної поведінки іншими авторами підтвердили правильність висновків Е.Дюркгейма.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е.Дюркгейм вводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, який характеризується відсутністю норм та правил регуляції поведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народилися. Такий стан є характерним для перехідних суспільств (у тому числі і для сучасної України).

Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати у самому суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї, висунувши ідею про еволюцію останньої у майбутньому через поступове відмирання її функцій внаслідок розвитку самого суспільства.

Пітирим Сорокін як найвизначніший соціолог ХХ століття.

Пітирим Сорокін (1889-1968рр.) -російсько-американський вчений, внесок якого у соціологію ототожнюють із внеском М. Коперніка у природознавство. Професор Міланського університету М. Паллавічіні стверджує: "Пітирим Сорокін володів полем зору у 360° і міг зрозуміти істинне значення всієї сукупності фактів і феноменів та виявити їх справжній зв'язок".

Його перу належить багато фундаментальних праць з різних галузей соціологічної науки. Серед них: "Злочин і кара: подвиг та винагорода", "Система соціології", "Соціологія революції", "Соціальна і культурна динаміка", "Види любові та її сила", "Американська сексуальна революція", та інші. П. Сорокін подав власне тлумачення предмета соціології як генералізуючої науки, увага якої фокусується на вивченні соціально-типових, повторювальних, родових явищ, властивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, яка вивчає поведінку людини у середовищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біологія - це досоціальні науки, а соціологія, на думку вченого, - це надорганічна наука, оскільки вивчає світ над органіки, світ суспільності, який пов'язаний з мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. За П. Сорокіним, людина, щойно народившись, не є суб'єктом надорганіки. Стати такою можливо лише з часом, протягом тривалого процесу соціалізації, набуття навичок соціального життя, знань та умінь.

Досліджуючи етичні проблеми, вчений створив цікаву теорію соціальної любові і творчого альтруїзму, наголошуючи на перетворюючій силі любові як рушія суспільного процесу. Любов, за П. Сорокіним, - це "сила, що уніфікує та гармонізує космічну силу, яка протистоїть хаосу, об'єднує те, що роз'єднане ворожнечею, будує те, що зруйноване бійкою, створює та підтримує великий порядок в усьому Універсумі. Енергія любові цементує суспільство і є позитивною для прогресу, умиротворює конфлікти та є "протиотруйним засобом для злочинних, патологічних, суїцидальних тенденцій, страху, психоневрозів".

П. Сорокін написав низку робіт із соціології екстремальних ситуацій: війни, революції, бідності.

Альтруїзм може бути і вроджений

Макс Вебер як вчений-енциклопедист та його внесок у соціологію Макс Вебер (1864-1920 рр.) - енциклопедичний вчений, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці.

Він є засновником "розуміючої соціології, яка вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, які вступають у соціальну взаємодію. Розвиваючи методологічні проблеми науки, М. Вебер залучив у науковий обіг поняття «ідеальний тип» - специфічна мислена (уявна) конструкція для пізнання саме соціальних явищ у дусі «розуміючої соціології».

На думку М.Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси – зрозумілі людиною. "Розуміючу соціологію" пізніше стали називати суб'єктивною, якісною, мікросоціологією або інтерпретивною соціологією. Соціолог -"якісник" якраз і намагається зрозуміти суб'єктивний сенс дій людей, вияснивши мотивацію, суб'єктивні наміри тощо.

М.Вебер є засновником економічної соціології, яка починає займати домінуючі позиції у соціології вже після смерті вченого. За цією теорією провідну роль у появі капіталізму відігравали не лише суто економічні чинники, як вважав його опонент К.Маркс, а й значною мірою культурно-етнічні та релігійні.

М.Вебер вважається фундатором політичної соціології. Він рішуче виступав проти революційних методів перетворення суспільства і вибудував еволюційний шлях впровадження раціонально-бюрократичного типу управління.

с. 19-21 Соціологія за Черниш

Домашнє завдання Друк схем та таблиць Нестуля

Соціологія тема 1 с. 21-25

С. 44-47 для студентів (с. 46-47)

Дослідження с. 87-92

Поняття:

а) соціологія;

б) категорія;

в) предмет соціології;

г) об’єкт соціології;

д) соціальні відносини;

е) соціальний закон;

є) теоретично-пізнавальна функція;

ж) світоглядно-ідеологічна функція.

Поняття:

а) органіцизм;

б) соціальна статика;

в) соціальна динаміка;

г) феноменологія;

д) біхевіоризм;

е) аномія;

є) патерналізм;

ж) плюралізм.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ

Метод	Переваги	Обмеженість
Спостереження (відкрите і приховане)	1. Дає безпосередню "гарячу" різноманітну і багату інформацію. 2. Гнучкість в проведенні досліджень.	1. Дає найкращі результати лише при вивченні малих груп. 2. Важко фіксувати процеси, які "розтягнуті" в часі та в просторі. 3. Є проблеми з визначенням важливості інформації, відбором тої, яка відображає дійсно істотні зв'язки, явища
Експеримент	1. Дослідник може контролювати та коригувати дію системи чинників, їх вплив на об'єкт. 2. Створюється можливість моделювання різних ситуацій та аналізу поведінки суб'єктів у них. 3. Можливе повторне проведення експерименту, в т. ч. і з різними учасниками, у відмінних умовах.	1.Неможливо застосувати для вивчення життєдіяльності великих соціальних суб'єктів, на протязі тривалого часу. 2. Багато аспектів соціального життя неможливо змоделювати, а отже вони не піддаються експериментальному вивченню. 3. На результат може впливати "лабораторна ситуація". 4. Потреба значних матеріальних затрат і часу на підготовку та проведення
Аналіз документів	1. Метод базується на аналізі первинних, і автентичних продуктів діяльності самих соціальних суб'єктів. 2. Забезпечується глибоке вивчення предмету, в т. ч. змін самого об'єкта дослідження на протязі тривалого часу. 3. Дозволяє "реставрувати" соціальні суб'єкти, які припинили своє існування та їх поведінку, а отже проводити історико-соціологічні дослідження.	1. Можуть виникати проблеми з доступом до джерел, визначенням їх автентичності та їх інтерпретацією. 2. Джерела можуть давати суб'єктивну інформацію, а отже спотворювати соціальні реалії. 3. Метод вимагає вміння відібрати саме необхідну інформацію, відділити її від другорядної та зайвої.
Опитування	1. Можна проводити на великих масивах, а отже вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів. 2. Дозволяє зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів. 3. Дослідник сам формує банк інформації, відбирає лише потрібні йому емпіричні дані. 4. Забезпечує оперативність збору інформації.	1. Для забезпечення репрезентативності результатів потрібно вірно визначити коло респондентів (зробити вибірку). 2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності вивчуваного об'єкта, особливо коли опитування проводиться "по гарячих слідах". 3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації. 4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді. 5. Потребує значних матеріальних затрат.